Валентина Мельниченко

 

Валентина Федорівна Мельниченко народилася 21 лютого 1952 року в селі Коритне Балтського району Одеської області. Закінчила Одеський сільськогосподарський інститут, факультет «плодоовочівництво». Працювала агрономом в колгоспі, головою профспілки ДГ «Новоселівське».  З 2007 року – на пенсії.

Друкувалась в місцевій газеті «Котовські вісті» ("Вісті Подільщини") та тематичній збірці поетів Подільщини «У вишневому полоні» (2019 р.).

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія:

1. У вишневому полоні: Збірка поезій / Укл. Н.Балабан. – Одеса: ВМВ, 2019. – С. 25-28

 

Поезія:

 

Вишня

Росте вишня ніжна біля хати

Як наречена в білім у дворі.

Падають пелюсточки крилаті

Ніби фата до самої землі.

 

Не зрівнятись сакурі японській

З простотою й скромністю її.

Тягнуться лис точечки до сонця

Й співають вранці солов’ї.

 

Росте вишня шпанка чи простачка

Вишня української землі.

Та про твої ягоди добрячі

Знають і дорослі і малі.

 

І сніги зимові пережила

І дощі весняні прийняла.

Хто, скажіть, яка небесна сила

Її в землю українську занесла?

 

Я тебе так дбало доглядала

Крону формувала теж тобі.

Все своє життя переказала

Бо ж з тобою в радості й журбі.

 

Прийде час- свої закрию очі,

Як не зможу попрощатися колись

Попрошу щоб з вітерцем гарячим

Пелюстки у небо піднялись.

 

"Біла хата"

Сади заросли вишнями,

Хатина самотня в селі.

І там де були сліди мами,

Зросли бур'яни чималі.

 

Нікому вона не потрібна,

Сумує самотня в селі.

Усі пороз`їхались рідні

Дорослі, старі і малі.

 

І сниться мені моя хата,

Вишневий садок у цвіту,

І мати, засмучена мати,

Все білить хатину оту.

 

Все білить вона, прибирає,

Як вишню квітучу в саду,

Проснуся, та мами немає,

В сні бачу її молоду.

 

Як наше село запустіло...

Дівчат не зустріти в садах.

Оспівані вишні дозріли,

Та хто обірве їх без вас.

 

І смута село огортає,

Батьків вже немає давно.

Ніхто мене не привітає,

Не дивиться мати в вікно.

 

Ой, мамо - матусю рідненька,

Що же сталося з нашим селом?

Хатиночка наша біленька

Заснула, як ти, вічним сном.

 

Життя річка

Тече річка, буйна річка.

Греблі б'є, ламає.

Куди тече життя річка

Та й сама не знає.

І горами і полями

Все кругом змітає.

Кого тішить, кого місить,

Та й сама не знає.

Річка бистра, річка буйна

Тече, не вертає.

У кожного своя річка,

Де берег - не знає.

 

Вещие сны

У всех, у всех тихонько спросит осень

Как ты провел и зрелость и весну?

А в снах я вижу необузданную лошадь,

хочется плохому верить сну.

И вот проснусь я осенью,

А на душе, как в юности весна.

Хоть волосы стали с проседью,

Но та весна не покидает в снах.

А коль зима приходит сероокая.

Ни днем, ни ночью не усну.

Не дай вам Бог остаться одинокою.

Забудешь сразу лето и весну.