Валентина Мельниченко
 Валентина Федорівна Мельниченко народилася 21 лютого 1952 року в селі Коритне Балтського району Одеської області. Закінчила Одеський сільськогосподарський інститут, факультет «плодоовочівництво». Працювала агрономом в колгоспі, головою профспілки ДГ «Новоселівське». З 2007 року – на пенсії.
Друкувалась в місцевій газеті «Котовські вісті» ("Вісті Подільщини") та тематичній збірці поетів Подільщини «У вишневому полоні» (2019 р.).
Бібліографія:
1. У вишневому полоні: Збірка поезій / Укл. Н.Балабан. – Одеса: ВМВ, 2019. – С. 25-28
Поезія:
Вишня
Росте вишня ніжна біля хати
Як наречена в білім у дворі.
Падають пелюсточки крилаті
Ніби фата до самої землі.
Не зрівнятись сакурі японській
З простотою й скромністю її.
Тягнуться лис точечки до сонця
Й співають вранці солов’ї.
Росте вишня шпанка чи простачка
Вишня української землі.
Та про твої ягоди добрячі
Знають і дорослі і малі.
І сніги зимові пережила
І дощі весняні прийняла.
Хто, скажіть, яка небесна сила
Її в землю українську занесла?
Я тебе так дбало доглядала
Крону формувала теж тобі.
Все своє життя переказала
Бо ж з тобою в радості й журбі.
Прийде час- свої закрию очі,
Як не зможу попрощатися колись
Попрошу щоб з вітерцем гарячим
Пелюстки у небо піднялись.
"Біла хата"
Сади заросли вишнями,
Хатина самотня в селі.
І там де були сліди мами,
Зросли бур'яни чималі.
Нікому вона не потрібна,
Сумує самотня в селі.
Усі пороз`їхались рідні
Дорослі, старі і малі.
І сниться мені моя хата,
Вишневий садок у цвіту,
І мати, засмучена мати,
Все білить хатину оту.
Все білить вона, прибирає,
Як вишню квітучу в саду,
Проснуся, та мами немає,
В сні бачу її молоду.
Як наше село запустіло...
Дівчат не зустріти в садах.
Оспівані вишні дозріли,
Та хто обірве їх без вас.
І смута село огортає,
Батьків вже немає давно.
Ніхто мене не привітає,
Не дивиться мати в вікно.
Ой, мамо - матусю рідненька,
Що же сталося з нашим селом?
Хатиночка наша біленька
Заснула, як ти, вічним сном.
Життя річка
Тече річка, буйна річка.
Греблі б'є, ламає.
Куди тече життя річка
Та й сама не знає.
І горами і полями
Все кругом змітає.
Кого тішить, кого місить,
Та й сама не знає.
Річка бистра, річка буйна
Тече, не вертає.
У кожного своя річка,
Де берег - не знає.
Вещие сны
У всех, у всех тихонько спросит осень
Как ты провел и зрелость и весну?
А в снах я вижу необузданную лошадь,
хочется плохому верить сну.
И вот проснусь я осенью,
А на душе, как в юности весна.
Хоть волосы стали с проседью,
Но та весна не покидает в снах.
А коль зима приходит сероокая.
Ни днем, ни ночью не усну.
Не дай вам Бог остаться одинокою.
Забудешь сразу лето и весну.
| 
