Про Косянську школу лірників на всю країну...
Кожна громада пишається своєю історією і людьми, які зробили неоцінений внесок у розвиток країни, культури та збереженню її спадщини. Чим може пишатись наша громада так, щоб на всю країну? В першу чергу- своїм відомим земляком-меценатом Євгеном Чикаленко, а в другу-тим, що в селі Коси Куяльницької громади існувала єдина на півдні школа лірників.
Саме так, село Коси нашої громади на початку 19 століття славилося музичною школою, де не тільки навчали заробляти на хліб людей з обмеженим зором, а й майструвати справжні музичні інструменти. Майстри музичного цеху, співці української історії були не заможні, але такі талановиті і мужні.
23 серпня 2025 року бібліотекар краєзнавчого відділу центральної бібліотеки Надія Балабан взяла участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю ІНСТИТУЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ТА ГЛОБАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ЗБЕРЕЖЕННІ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ з доповіддю «Історія єдиної на півдні школи лірників в селі Коси, Подільського району Одеської області, яка діяла в середині 19 століття».
За підсумками конференції планується видання збірника матеріалів – тез доповідей..
Оргкомітет конференції висловив щиру подяку всім учасникам за плідну співпрацю, змістовні та цікаві виступи та надіслав сертифікати.
Тож інформація про наші Коси і школу лірників буде широко розповсюджена по всій країні.
Текст доповіді:
ЛІРНИЦТВО НА ОДЕЩИНІ. ЯК КУЯЛЬНИЦЬКА ГРОМАДА ПІДНІМАЄ ПЛАСТ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ!
«Квіти мають очі! Вони повертаються до сонця!» - в цих словах головного героя з фільму «Поводир» скритий великий зміст!
Ми всі повертаємося до сонця, до цілого культурного пласту своєї історії, щоб бути кращими і сильнішими. Кожна громада пишається своєю історією і людьми, які зробили неоціненний внесок у розвиток країни, культури та збереженню її спадщини. Чим може пишатися наша громада так, щоб на всю країну?! В першу чергу – своїм відомим земляком – меценатом Євгеном Чикаленко, а в другу – тим, що в селі Коси Куяльницької громади існувала єдина на півдні України школа лірників.
Саме так, село Коси нашої громади на початку XIX століття славилося музичною школою, де не тільки навчали заробляти на хліб людей з обмеженим зором, а й майструвати справжні музичні інструменти. Майстри музичного цеху, співці української історії були не заможні, але такі талановиті та мужні…
Ось, як про це писав відомий історик, письменник, журналіст Богдан Сушинський: «Наша громадська думка звикла до того, що центри лірництва віддавна формувалися на Черкащині, Київщині, Полтавщині, Запоріжжі… Але – щоб на Одещині, в одному з віддалених сіл…»
Автор назвав своє дослідження – «Коси – столиця лірників» [2], [3] і зауважив, що цьому селу ще тільки належить офіційно посісти відведене йому місце в історії українського музично-пісенного мистецтва.
Чому? «Кожен, хто хоча б поверхово знайомився з долею українського народу, його музичною культурою та козацьким фольклором, знає, що значна частина всієї давньої духовної спадщини була врятована у вирі грабіжницьких ординських навал та майже безперервних воєн і повстань тільки завдяки тому, що багатьма поколіннями кобзарів, лірників та бандуристів, яких у народі узагальнено називали «лірниками», з уст в уста передавалися народні думи, історичні пісні, так звані «невольничі плачі», що давно виокремлені літературознавцями в самостійний жанр; та всілякого роду фольклорні оповідки. Тобто саме ті твори, в яких було творчо закодовано безцінні знання про ті чи інші історичні події, народних героїв та козацьку звитягу; про побутові традиції, характер і психологію українців, їх невмирущі фольклорні набутки. Досить сказати, що перші писемні згадки про появу народних дум датуються дослідниками кінцем XVI століття, а в 1819 році, незважаючи на всі імперсько-цензурні заборони, світові явився перший друкований збірник українських дум.
Навіки ввійшли в історію нашого народу імена таких славетних кобзарів, як Остап Вересай, Євдоким Мокровоз, Василь Мороз, Гнат Гончаренко.
В 1896 році з’явилася у щомісячному історичному журналі «Кіевская старина», №1-3, публікація «Лірник Василь Мороз» [5]. Вона цікава тим, що лірник Василь Мороз якраз і був одним із найздібніших випускників Косівської школи. Подаючи фрагменти записаної з його уст «Думи про панщину», автор публікації Євген Чикаленко водночас оприлюднив фрагмент розповіді лірника про свій життєвий шлях та устрій школи.
Відтак, ця розповідь набуває для нас із вами неоціненного значення, оскільки наразі залишається єдиним писемним свідченням очевидця тих подій, випускника школи, людини, завдяки якій, ми, власне, й дізналися ім’я організатора і провідного викладача косівської школи – Мефодія Колісниченка.
«У Мефодія, - мовиться далі в публікації, – на той час було близько тридцяти учнів різного віку. У дворі була влаштована велика хата-казарма, в котрій розташовувалися учні та вчителі, а власник школи Мефодій з родиною жив поруч, але в окремій хаті. Старші, вже вивчені Мефодієм, учні ставали вчителями новачків, і на двох вчителів приходилося по п’ять учнів, причому вчителі навчали по черзі: тиждень вони займалися з учнями, а тиждень ходили сусідніми селами та містечками на заробітки. Учнів, зазвичай, віддавали Мефодієві на шість років, але «болвануваті», тобто нездібні, навчалися довше, а «хитренькі» ( здібніші) виучувалися швидше, і до завершення терміну залишалися вчителями та робітниками у Мефодія. Втім, ці, останні, могли ставати самостійними лірниками, попередньо домовляючись про це з господарем. Після смерті Мефодія, ще до визволення селян (тобто до 1861 року – Б.С.) школа перестала існувати, і тепер Василь не знає, чи діє ще десь подібна школа».
З оповіді лірника видно, що школа жила за певними правилами… Тут існували цех-майстри, вчителі та учні, термін навчання та взаємини між якими регламентувалися спеціальним зібранням правил – «каноном». Вони мали свій статут, свої прапори та каси взаємодопомоги; свої секретні музичні сигнали, і навіть свою професійну таємну мову, яку називали «лебійською». Кожному лірникові, який пройшов шкільний вишкіл, надавалася певна територія «для промислу», на яку інші зазіхати не мали права. Тож випускники косівської школи лірників мандрували мальовничим півднем України. Поліція ретельно стежила за тим, щоб кобзарі не виступали на ярмарках та в інших громадських місцях, але без них не відбувалася жодна подія: обжинки та покоси, родини та поховання, весілля та свята… Відомо чимало випадків, коли поліцейські нападали на лірників, розтрощували інструменти, а самих музикантів заарештовували. Таким чином російська імперія боролася, зокрема, і з українським національним вільнодумством…
Справою честі для Куяльницької громади стало вшанування своїх предків-митців зі школи лірників: на стіні косівської школи в 2012 році було встановлено меморіальну дошку, у 2020 році розроблений туристичний маршрут «Шлях лірників», у 2022 році з’явилась паркова скульптура, присвячена Мефодію Колісниченку – засновнику косівської школи лірників (автор – Сергій Стеблюк з Рівненщини).
На території села Коси все частіше звучать невибагливі мелодії старовинних інструментів та лунають голоси сучасних лірників та кобзарів.
Жодна історична реконструкція, відтворена працівниками культури, не відбувається без старого лірника та його хлопчика-поводиря, які уособлюють в своїх образах символ музичної історії нашого краю. І коли у метушливому сьогоденні раптом оживає шматочок часу, відрізок епохи… ось вже радість!
В Будинку культури вже з’явилась музейна кімната українського лірництва, центральною експозицією якої є величезний банер з зображенням майстерні з виготовлення колісної ліри, її деталей та інструментів для виготовлення. Нагадаємо, що для того, щоб виготовити колісну ліру, потрібно з’єднати між собою більше, ніж 300 деталей.
Гордістю музейної кімнати є справжня колісна ліра, виготовлена сучасним майстром-лірником Вадимом Парцієм за старовинною технологією, а також представлені окремі основні деталі народного інструменту, які дають змогу уявити складний процес виготовлення народного інструменту. Відвідувачі можуть, навіть, спробувати пограти на інструменті, відчути, як звучить «дух історії».
Прикрашають музейну кімнату і добірка книжок про лірництво та культуру України, і надруковані тексти старовинних українських пісень, дослідження музикознавців, фотографії і малюнки, що відтворюють буття славетних кобзарів.
Громада робить все можливе щоб наші діти знали свою історію, традиції, щоб слава про край як пісенну музичну столицю повернулася до наших сіл.
В 2021 році побачив світ краєзнавчий альманах «Ягорлицький ключ», підготовлений бібліотекаря громади і виданий за фінансової підтримки Куяльницької сільської ради, сторінки якого містять матеріал про факт існування косівської школи лірників.
Список використаних джерел:
1. Лірництво на Одещини. Як Куяльницька громада піднімає пласт культурної спадщини! [Текст] // Вісті Подільщини. – 2021. – 5серпня. – С. 4.
2. Сушинський Б. Коси – столиця лірників [Текст] / Б. Сушинський // Сушинський Б. Забуті сторінки забутої історії: Полемічні нотатки на полях давнописів, наукові розвідки та есе, роздуми над історичними екскурсами попередників і сучасників. – Одеса: Астропринт, 2016. – С. 4-34.
3. Сушинський Б. Коси – столиця лірників [Текст] // Котовські вісті. – 2011. – 17 листопада. – С. 3
4. Федорович О. Співцям історії від вдячних нащадків [Текст] / Котовські вісті. – 2012. – 27 вересня. – С. 1-2
5. Чикаленко Є. Лірник Василь Мороз [Текст] // Кіевская старина. – К., 1896. - №1. – С. 79-80.
6. Ягорлицький ключ [Текст]: краєзнавчий альманах / упор. Дюгаєва С., Бензар Л., Балабан Н. – Луцьк: Терен, 2021. – 228 с.
7. Коси – столиця лірників [Електронний ресурс] // Режим доступу : https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/kosi_stolicja_lirnikiv/0-49
8. Відкриття меморіальної дошки випускникам школи лірників [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/vidkrittja_memorialnoji_doshki_vipusknikam_shkoli_lirnikiv/0-522
9. Музейна кімната в бібліотеці села Коси [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/muzejna_kimnata_v_kosakh/0-521
10. Українська душа на струнах ліри: відкриття скульптури Мефодію Колісниченку в селі Коси [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/vidkrittja_skulpturi_lirniku_mefodiju_kolisnichenku/0-520
