Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Михайло Мотрук

 

Михайло Васильович Мотрук народився в 1926 році в селі Крижовлін Балтського району. З п'яти років залишився без батьків і до 1941-го року виховувався у колгоспному інтернаті. В 1942-му році пішов на фронт. Воював на Першому Білоруському фронті у Першій гвардійській танковій армії. Фронтовий шлях закінчив у Берліні.  30 квітня 1945 року був тяжко поранений, втратив праву руку та демобілізований після шпиталю як інвалід II групи.

Після війни працював у колгоспі. Закінчив Балтське педагогічне училище та Львівський державний педагогічний університет. З 1950 року працював вчителем. Проживав у Балтському районі, на Далекому Сході. Більше чверті віку проживав у Котовську.  Помер у 1994 році.

Вірші почав писати з 13-14 років. Це були перші мініатюри о друзях та однокласниках, потім - на колгоспну тематику. Друкуватися почав з 1956 року, здебільшого у місцевій пресі. Червоною стрічкою через його творчість проходить воєнна тематика, бо війна залишила в його серці незагойну рану. Крім віршів про війну, поет писав про людей, свій рідний край, рідну природу. Писав про реальне, конкретне, пережите. Його вірші сповнені любов'ю до рідної України, тривогою за її сучасне та надією на її світле майбутнє.

 

Бібліографія:

1. Замріяний степ: поезія котовчан / ред. і упоряд.  А. Д. Ковальський. - Котовськ: Котовська міська друкарня, 1998. – С. 4

2. Котовську 220 років. Місто Котовськ Одеської області. Коротка історична довідка: Проспект / упор. К. П., Мамалига, С. П. Самборський; автор тексту А. Д. Ковальський. - Котовськ: Котовська міська друкарня, 1999. - с. 1

 

Поезія:

 

Моє любиме місто

Я любив тебе ще із дитинства

Як на Русі любити повелось,

Моє любиме українське місто -

Красою зачарований Котовськ.

Зелені парки й гомінкі діброви,

І квіти в сквері, і в цвіту сади,

Вогні на твоїх площах вечорові

Злилися з моїм серцем назавжди.

Я син твій і від плоті й крові,

Струмок маленький дужої ріки.

Робочі хлопці й юнки чорноброві -

То все мої щасливі земляки.

 

Осінь

Вже літо відспівало свою пісню,

Жовтіє на узліссі трин-трава,

Кудлатим хмарам стало в небі тісно -

Вступає осінь у свої права.

Вже хлібодари засівають поле,

І не стихає гуркіт тракторів.

Широко двері відчинила школа,

Запрошує за парти школярів.

До вирію збираються лелеки

Ген за селом на зораній стерні

І шлях важкий, холодний і далекий

Їм бачиться у ці осінні дні.

Крізь пасма хмар лиш видна неба просінь,

Скидають жовті листя дерева.

Врожаєм щедрим ювілейна осінь

Вступа в свої законнії права.

 

* * *

Я не соромлюсь сивини своєї,

Що присипає голову, як сніг.

Давно колись зустрілися ми з нею

На перехресті вогняних доріг.

Повзла війна гадюкою металу

Чотири роки без спочинку й сну.

З тих пір життя так міцно прописало

В моїм волоссі срібло-сивину.

Нехай зустріну я столітню дату,

Та не зашкодить сивина мені.

Нагадує вона мені - солдату -

Про юні роки і тривожні дні.

Про те, коли любить ми ще не вміли,

А воювать з фашизмом довелось,

Як в вісімнадцять на війні сивіли

Або зовсім лишались без волос.

Хто в юні дні життя гіркого чашу

Всю по краплині випивав до дня,

На того, як і на планету нашу,

Непрохана падає сивина.

Я не соромлюсь сивини своєї,

Що присипає голову мою.

Давно колись зустрілися ми з нею,

І в ній свою я юність впізнаю.

 

...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
11:18 PM
Вы вошли как: Гость
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright ЦБС © 2018
Бесплатный хостинг uCoz