Сіменіхін Геннадій
Геннадій Миколайович Сіменіхін народився 27 лютого 1967 року в селищі Борщі, в сім’ї працівників Автогенного заводу, батько – Микола Афанасійович, мати – Людмила Миколаївна.
Навчався в м. Подільськ школа №7, пішов до школи в 1974 році – закінчив в 1984 році. З 1985-1987рр. Проходив військову службу. Після служби пішов працювати на завод «Південремверстат» селище Борщі, слюсарем електроцеху. З 2001 року працював в «Локомотивному ДЕПО» м. Подільськ, слюсарем електроцеху. Він любив свою роботу, самовіддано працював, тому неодноразово був нагороджений грамотами та відзнаками «Кращий працівник залізничного транспорту України», нагороджений знаком «Залізнична слава III ступеня».
З 2015 року був призваний на військову службу під час проведення АТО, сумлінно та відповідально ставився до своїх обов’язків і був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудним знаком «Знак пошани».
Після широкомасштабного вторгнення рф в Україну з 23 квітня 2022 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України. Боровся з окупантами у складі 65 бригади ЗСУ в званні старшого лейтенанта. Багато місяців провівши на нульовому рубежі оборони, проявивши особисту мужність.
Загинув 20 січня 2023 року Геннадій Сіменіхін внаслідок артилерійського обстрілу, отримавши поранення не сумісне з життям, поблизу населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області.
Він відважно захищав країну, але мріяв найближчим часом повернутися таки з війни до рідного селища, де на нього чекали дружина Тетяна, діти Марина та Вадим, маленькі онуки Стефанія та Богдан. За все своє життя він багато працював і все, що мав – отримував власним трудом, тому збирався ще розширити господарство, підтримувати в гарному стані будинок, який сам збудував ще з молодих років, і дуже хотів зібрати до купи автомобіль який напередодні війни розібрав до гайочок. Така була риса його характеру – все доводити до ладу. Зрадлива доля розпорядилася жорстоко і непоправно, обірвавши земний шлях Геннадія буквально за місяць до свого Дня народження. Незбагненна рокованість подій! Як же боляче, але вже не бачити йому як квітуватимуть вишні, наливатимуться яблука навкруги, як ростимуть онуки. Передчасна смерть в одну мить поставила свою чорну крапку на житті нашого земляка.
Зі слів побратима Тараса:
«З 18 січня 2023 року, на околицях Новоданилівки зав’язались запеклі бої, загарбники, які стояли в цьому напрямку – пішли в контрнаступ, використовували всі види зброї. Горіло все навкруги. Ця місцевість майже вся замінована, тому дуже тяжко було оборонятися, але наші воїни мужньо стояли, не здавали свої позиції.
20 січня російські загарбники підняли свою авіацію, накривали з усіх боків.
«Миколайович», так ми називали свого командира, евакуйовував поранених бійців у безпечне місце, де їм надавалась допомога. Справи були кепські, тому він зв’язався з командуванням і нам на допомогу прислали авіацію, так ми змогли відтиснути ворога. В якийсь момент, коли Миколайович стягував поранених хлопців до машини, поруч з ним прилетів і розірвався танковий снаряд і уламками він отримав наскрізне поранення в грудну клітину.., ми не встигли надати йому медичну допомогу. В цей день було біля тридцяти поранених і двоє вбитих, один з них – наш командир».
Пише побратим Михайло Примаченко.
Геннадій Миколайович, ви були людиною…
Завжди буду пам’ятати ваш ентузіазм і вміння не опускати руки, там, де б решта давно махнули рукою. Точно не забуду ваше почуття гумору та енергію крутого командира. Ви заміщали посаду за трьох офіцерів. Не розумію як ви з усім справлялися і як ви це все тримали на собі…
Тепер ви тримаєте небо.
Дякую за все… 20 січня 2023р.
На згадку про чоловіка, батька, дідуся родина створила вдома куточок пам’яті з його фотографіями, грамотами та військовими атрибутами.
«Це речі мого чоловіка. Він для мене – Герой. Він Герой для доньки і сина, онучки та онука. Він Герой для всієї нашої сім’ї. Я хочу і надіюся, що так і вийде, що його довго будуть пам’ятати односельці, щоб він увійшов в історію нашої України, громади каже Тетяна Сіменіхіна».
Поховали Геннадія Сіменіхіна зі святою молитвою на цвинтарі селища Борщі, на місці вічного його спочинку під скорботну мелодію. Світла пам’ять про воїна який віддав життя за вільну, неподільну, незалежну Україну, назавжди залишиться в наших серцях.
