Історія краю на старих поштівках
Якою була Бірзула колись, певною мірою дають уявлення документальні поштові листівки, видані наприкінці ХІХ–початку ХХ століття. Фотографічні (документальні) листівки зафіксували й зберегли для наступних поколінь не лише місцеві краєвиди й історичний вигляд архітектурних споруд, урбаністичних ландшафтів, але й характерний типаж містян, епізоди їх повсякдення.
Хочеться зупинитися на історії «поштової картки», завдячуючи якій ми можемо зазирнути і в історію нашого краю.
Перша в світі поштова картка була випущена в Австро-Угорщині 1 жовтня 1869 (пропозиція професора економіки Вищої технічної школи Відня Еммануїла Германа "Про новий рід кореспонденції») під назвою «кореспондентська картка».
І хоча, перша поштова листівка (відкритий лист) побачила світ в 1869 році, проте вже у 1875 року в країнах - членах Всесвітнього поштового союзу було послано 231,5 мільйона відкритих листів.
У 1878 році на II Всесвітньому поштовому конгресі в Парижі був прийнятий міжнародний стандарт поштової картки: 9 × 14 см.
Починаючи з 1890-х рр. поштова листівка стає важливим елементом міської субкультури. Наприкінці ХІХ ст. не лише у великих містах, але й маленьких містечках можна було купити листівки з видами місцевих пам’яток і надіслати рідним як доказ свого перебування там. Украй рідко колекціонерам траплялися поштівки, авторами текстів яких були сільські жителі освітній рівень яких був значно нижчим. Однією з причин вищезазначеного була висока ціна на поштівки: 5 коп. за чорно-білу та 10 коп. за кольорову, що робило їх малодоступними для селян та незаможних городян.
З 1 травня 1909 року у всіх поштових книгах, документах, бланках найменування «Відкритий лист» було замінено написом «Поштова картка».
В Росії пересилання поштою відкритих листів на бланках приватного виготовлення було дозволено розпорядженням міністра внутрішніх справ від 19 жовтня 1894 року, а циркуляром начальника головного управління пошти і телеграфів № 21 від 16 лютого 1904 року було встановлено новий порядок: адресну сторону відкритого листа пропонувалося розділити вертикальною лінією на дві частини. Ліва призначалася для письмового повідомлення, права - для адреси, марки і поштових відміток.
На початку XX століття вважалося, що лише листівка, що пройшла пошту, «виконала свою функцію», може бути гідним предметом колекціонування. Більш того, листівка з видом будь-якого міста (місцевості) може бути надіслана лише з цього міста (місцевості).
На початку 1900-х рр., що став “золотим віком листівки”, виразно простежувалася широка розмаїтість їх тематики й було суттєво вдосконалено їх художній та поліграфічний рівень. Аналіз сюжетів поштівок та культури їх поліграфічного виконання свідчать, що картки виготовлялися на рівні кращих європейських зразків.
В одному з тогочасних журналів подано наступну їх характеристику: «Майже у всіх будинки та квартири проникли ці носії найрізноманітніших побажань і привітань на будь-який випадок життя. Не лише великі та малі міста, курорти і т.п., кожний окремий закуток, якщо він має хоч найменшу пам’ятку чи її відвідують туристи, видає свої власні поштівки з видами чи іншого роду картинками”.
У зазначений період видова листівка стала унікальним історичним документом, самобутньою візитною карткою епохи в культурній, світоглядній, інформаційно-технологічній іпостасях. Вкрай рідко повідомлення було безпосередньо пов’язане із зображенням на лицьовому боці листівки, а домінували тексти-вітання на ілюстрованих листівках. Текстові повідомлення документальних листів, як правило, були російсько- та польськомовними, а термін їх доставки становив від одного дня до місяця.
Вартість поштового повідомлення в різні куточки Російської імперії складала 3 коп. (Благовіщинськ, Брест-Литовськ, Вінницю, Казань, Київ, Москву, Одесу, Ригу, Санкт-Петербург, Харків тощо), Австро-Угорської (Волочиськ, Збараж, Краків, Львів) – 4 коп. (упродовж 1892–1914 рр. 100 крон= 39,38 руб., 1 крона = 100 геллер) у середині країни).
Про ціноутворення та вартість документальних листівок дізнаємося з листування летичівського фотографа К.Розенберга з представницею “Товариства оздоблення краю” (“Towarzystwo upiększania kraju”) у Кракові Х. Словік. У повідомленні фотомайстра, розміщеному на листівці з видом башти Баторія(м.Кам’янець-Подільський) зазначалося, що на адресу товариства було надіслано 35 листівок із зображенням Софіївки, за які він отримав 8 крон 61 геллер завдатку, 7 коп. за кожну листівку, 95 коп. за пересилку, загалом – 3 руб. 40 коп.
Поява поштової листівки пов’язана з відповідним рівнем розвитку видавничої справи та фотографії. Наприкінці ХІХ ст. майже в кожному великому місті були свої фотоательє, а в найбільших містах — видавництва і видавці, що спеціалізувались на випуску поштових листівок.
На початку 1900-х рр. городяни, які мали кошти і бажання, могли замовити поштівки з видами місцевості чи власним портретом.
В міських серіях, як правило, були розміщені зображення центральних вулиць і площ, фортечних, монастирських, палацових і садибних ансамблів, головного собору та інших храмів міста, державних закладів, пам’ятників, красивих будинків, театрів, готелів, ресторанів, магазинів, навчальних і благодійних закладів, заводських чи фабричних комплексів, обов’язково вокзалів, мостів, веж, павільйонів, і, навіть, в’язниць.
Отже, на межі ХІХ–ХХ ст. видові листівки відігравали важливу роль у житті мешканців міських поселень. Зростання популярності документальних (ілюстрованих) листівок було пов’язано з поширенням грамотності, зростанням освітнього рівня населення, розвитком залізниці.
В краєзнавчому відділі нашої центральної бібліотеки є кілька вітальних поштових чорно-білих листівки 30-50-х років минулого століття, з наївними малюнками зовні та цікавою и здебільш сумною історією на звороті.
Найстаріша листівка датується 1937 роком - це звичайне вітання рідним з Кавказу.
Ще дві листівки надруковані в 1938 году, але використані були аж в 1944 році. На одній з них зображено краєвид міста Потсдама, а на зворотній стороні зберігся напис: «11.Х.44. З фронту дорогому синові Галабею Юрію Сергійовичу. Здрастуй, дорогий синку Юрочка, тато тобі повідомляє, що живий, здоровий, чого і тобі бажаю". Далі - нерозбірливо и підпис: «тато Галабей Сергій Григорович. Цілую тебе і маму ». Маленька листівка, а як багато в ній сказано ... Зрозуміло, що писалася вона в перерві між боями, батько поспішав заспокоїти свого сина перед тим, як знову йти в бій.
Підпис на ще одній листівці датується також сорок четвертим роком. У ній вже інша історія молодого курсанта, який прибув на навчання до Одеси. Вітання з Новим роком для Максима Євдокимовича Гонтаря (цікава адреси вказана: Новий сел. Бірзула). Ще один експонат привертає увагу : на лицьовій стороні звичайний любительський малюночок з наївними віршиками, а на звороті - страшна правда того часу - «Пам'ять про перебування в лагерях.24.04.49 р.» Під написаним відкривається ще один запис, що був заліпленій. Ця листівка використана тричі: вітання з днем народження, з новим тисяча дев'ятсот п’ятдесят третім роком, з Першотравнем, навіть весільне запрошення, де Рябова Лідія и Осадчий Василь запрошують на своє весілля, яке мало відбутися 7лютого 1960 року. На фоні трояндочки - фото молодят.
Роздивляючись ці картки, розмальовані вручну, читаючи написи, ми ніби повертаємось в ті роки, глибше пізнаючи Історію своєї країни, тримаючи її у власний руках.
Отже, відкриті листи крім прямого призначення, як засобу поштового зв’язку, виконували й інші функції – освітню, виховну, естетичну, інформаційну, комунікативну... Вони стали своєрідним феноменом міської субкультури.
