Нестоїтські куранти
Перший на Подільщині унікальний годинник-куранти (можливо, єдині в Україні) з’явився ще в 30-х роках минулого століття в селі Нестоїта. Над його проєктом не працювали спеціалісти, і вийшов він не з заводської майстерні. Його автором став місцевий мешканець, відомий у селі народний умілець Стопчинський Іван Никонович, прозваний сельчанами за вмілі руки «нестоїтським золотарем».
Не маючи спеціальної освіти, він ремонтував людям усілякі механізми, і коли до його рук попав старовинний годинник 18 століття, який приніс йому Ніканор Стопчанський (весільний подарунок Авксентія Грекула дочці Олені Стопчанській) очистити їх від пилу, він не міг вже з цим годинником розлучитися.
Іван Никонович довго тримав годинник у себе, і коли Ніканор прийшов таки його забрати, Іван розповів йому, що закохався у механізм і загорівся ідеєю змайструвати для села подібний годинник. Тільки задумав він зробити його великого розміру, щоб показував час на чотири сторони світу, і всі нестоїтчани могли побачити його з любого кутка села.
В 1937 році нестоїтські куранти почали відбивати час. Годинник був встановлений на високій опорі. Стрілки були довжиною у 125 см. Кожного часу годинник подавав звуковий сигнал – «бамкав», як казали нестоїтчани. Встановлений цей годинник був на території колишньої садиби пана Юрьєвича, навпроти будинку майстра.
В роки війни фашисти зруйнували той унікальний механізм, і тільки в 70-х роках син Івана Никоновича Борис Стопчинський, 1927 року народження, колгоспний механізатор, який успадкував від батька вміння майструвати і на той час вже самостійно побудував і запустив ряд електростанцій в селі Нестоїта та сусідніх селах, взявся за його реконструкцію.
Унікальний чотирьохсторонній годинник–куранти був повністю відновлений і став візитною карткою Нестоїти. Дзвін цього годинника лунав на все село. Крім того, Борис Іванович вдосконалив конструкцію годинника, зробивши його ще і з підсвітленням.
Реконструкція цього годинника значно підняла авторитет Бориса Івановича, який автоматично успадкував від батька почесне звання «нестоїтського золотаря».
На жаль, сьогодні вже немає в живих Бориса Івановича. Не має і дивовижного годинника. Він зупинився в 2000 році під час природної стихії – обледеніння.
Нещодавно цей матеріал доповнився новими цікавими фактами, якими поділився з нами підписник бібліотечної сторінки в Фейсбуці Краєзнавчий гід Федір Ткач. За його словами:
"1937 року перший годинник був встановлений на вежі на території МТС. А на цій вежі, що зображена на фото, до 1958 року знаходилося вітряне колесо, яке перекачувало воду з колодязя під вежею, в будинок пана Юревича, а пізніше в лікарню, яка була облаштована в цьому будинку. Після побудови артезіанської свердловини і проведення централізованогот водопостачання потреба в вітряку відпала. На місці вітряка Іван Никонович встановив в 1958 році новий годинник. В 1970-х роках стихія пошкодила годинник. Борис Іванович Стопчинський його відновив.
А батько Івана Никоновича Стопчинський Никон, мав не тільки золоті руки, а й був справжнім золотарем, спеціалістом по позолоті храмових куполів. Його синам, внукам, він теж передав свої знання та вміння, вони, мабуть, теж були такими спеціалістами, але при радянській владі ці спеціальності не були затребувані
Не лише сини та внуки були "золотарями", золоті прикраси виготовляла і сестра Івана Никоновича. Моя матуся Гуменюк Марія Єфремівна згадувала, що в їх сім'ї золота не було, а з срібної монети номіналом в 50 коп. сестра І.Н., я вже не пам'ятою її ім'я, за глечик кислого молока і десяток яєць при ній виготовила ій "кульчики"(сережки). Отакі майстри були...".
