З історії села Дібровка (Вільна, Ксьондзівка)
Перші поселенці на місці сучасного села Дібровка з’явилися ще в середині 18-го століття. Це були біглі кріпаки, які шукали кращої долі. Люди були задоволені знайденою місциною, родючими грунтами і здобутою волею. Так зародилось село, яке на протязі декількох десятиріч нікому не належало і називалося Вільна.
В кінці 18-го століття про жителів Вільна дізнався балтський ксьондз і з того часу це було його володіння, а саме село офіційно зареєстрували як Ксьондзівка Балтського повіту Подільської губернії.
Після ксьондза село перейшло в особисте володіння графа Мушинського ( потім до графа Стецька. Останнім володарем у списках землевласників села Ксьондзівка Балтського повіту був граф Ледоховський Август-Ромуальд - 1895).
Відомо, що Ледаховські загинули у власному маєтку - місто Волочиськ 21 квітня 1919 року. До будинку графа Л. Ледоховського у Фрідріхівці увірвалися «більшовицькі бандити, що належали до Чигиринського полку. На той час до помістя прибули з візитом двоє двоюрідних братів графа. Усі троє були закатовані з особливою жорстокістю.
На початку 19-го століття в селі Ксьондзівка нараховувалось 342 жителі, була церква, будівництво якої закінчилося в 1832 році.
У 1844 році поміщиця клопотала перед генерал-губернатором перевести селян у стан “зобов‘язаних” , тобто прикріплених до поміщицької землі, які повинні були відробляти панщину, хоч при цьому вона втрачала право продавати їх.
В 1881 році селяни в знак протесту проти свавілля, знущання орендаторів і барщини на кожен день - припинили всі роботи і висунули вимоги перед царськими властями про поліпшення умов праці, харчування, освіти:“Ми бідуємо під гнітом нужди і горя, упадаємо духом і нікому підтримати нас. Полегшили б своє горе слізьми, та сліз не вистачає нам оплакувати нашу крайню обіду... Сама остання, надія на правосуддя вашої імператорської високості... Всю справу нашу по суті, можна сказати в кількох коротких словах: нас пограбували, тобто насильно відібрали від нас останній кусок хліба – майже весь громадський наділ землі, здавна нам наданий... І таким чином піддали нас крайній нужді і горю... Але невже настільки велику обіду нам нанесену, через стільки років не повинно бути справедливого суду, щоб задовольнити нас?..”
В 1892 році в приміщенні церкви відкрили приходську школу, а через два роки побудували окреме приміщення.
Село Дібровка відносилось до Нестоїтської волості (історична адміністративно-територіальна одиниця у Балтському повіті Подільської губернії). Станом на 1885 рік волость займала площу у 50117 десятин землі, складалася з 10 поселень, 10 сільських громад: Борщі, Гавиноси, Глибочок, Гонората, Дігори, Домниця, Коси (Коси Другі, правобережжя р. Ягорлик), Косянська Слобідка, Ксьондзівка (Дібровка), Кульна, Любомирка. Ліквідована у ході адміністративно-територіальної реформи 1922–1923 років.
Дібровкою ж село назвали вже в 1945 році, коли селу повернули стару назву Вільна, але вона не прижилася. Так як село знаходиться серед лісів та дібров то і назва відповідна – Дібровка.
