Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Герої Другої Світової війни

Герої Радянського Союзу

 

Борщов Сергій Тимофійович

Борщов Сергій Тимофійович народився 18.02.1912 в селі Коси Подільського (Котовського) району. Закінчив  неповну середню школу і школу ФЗН. Працював забійником на шахті. Випускник Оренбурзької військово-авіаційної школи льотчиків (1932). 

 

В липні 1941 року капітан Борщов був направлений в діючу армію комісаром 452-го швидкого бомбардувального авіаційного полку. У вересні - жовтні 1941 року на літаку здійснив 25 бойових вильотів на бомбардування скупчень військ противника (Кіровський район Ленінградської області).10 жовтня при виконанні завдання по бомбардуванні танкової колони на станції Синявино літак Сергія Борщова був підбитий і загорівся. Екіпаж перелетів через лінію фронту, вистрибнув на парашутах і повернувся до своєї частини.

З кінця жовтня 1941 року полк переводять на Закавказький фронт, де Борщов в складних метеорологічних умовах виконує спецзавдання командувача 56-ої армії.

В серпні 1943 року його назначають штурманом 79-го гвардійського штурмового авіаційного полку 2-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії 16 повітряної армії, діючій на Центральному ( з жовтня 1943 року- Білоруському ) фронті. Сергій Борщов бере участь в боях на Орловському, потім на Гомельському направленнях. Під час Калинковицького - Мозирської операції гвардії майор Борщов зі станцією наведення супроводжував наступ 1-го гвардійського танкового корпусу, своєчасно викликаючи штурмовики на опорні пункти і скупчення техніки і живої сили ворога, що дозволило корпусу успішно виконати поставлені завдання.

Крім бойової роботи, Борщов велику увагу приділяв льотно-тактичної і штурманської підготовки екіпажів, завдяки чому, за п'ять днів інтенсивних боїв у ході Бобруйської операції в червні 1944 року полк мав лише одну бойову втрату.

Надалі брав участь у розгромі Барановицького угрупованню противника, в завоюванні плацдармів на Віслі і Нареви, в боях за передмістя Варшави. Неодноразово виконував розвідувальні завдання та вильоти для встановлення зв'язку з повстанцями у Варшаві. У вересні 1944 року гвардії полковник Сергій Борщов був назначений на посаду заступника командира полку з льотної частини. На цій посаді підготував і ввів в дію 48 осіб молодого льотного складу та 19 осіб провідними груп.

У 1945 році в ході Вісло-Одерської операції водив групи на штурм військ противника в райони Нове-Място, Раво-Мазовецка, Лодзь (Польша). Під час боїв на Берлінському напрямку виконував обов’язки командира полку. За цей час полком було зроблено 453 бойових вильоту, особисто на чолі груп Сергій Борщов виконав 12-ть ефективних бойових вилетів.

Заступник командира льотної частини 79-того гвардійського штурмового авіаційного полку гвардії полковник Борщов, за час перебуваючи в полку на літаку ІЛ-2 до квітня 1945-го року зробив 119 бойових вильоти на розвідку і штурм залізничних ешелонів, переправ, скупчень живої сили і техніки противника , при цьому особисто знищив 23 танка, 110 - автомашин з військами і вантажами, 14-ть бліндажів, 10-ть батарей польової артилерії, 35-ть артилерійських знарядь, 14-ть знарядь зенітної артилерії, 18-ть зенітно-кулеметних точок, підірвав 6-ть складів з боєприпасами і пальним, три потяги, дві переправи.У повітряних боях збив - два ворожих літака і ще три знищив на землі. Убив і поранив 900 солдатів і офіцерів ворога. Всього за війну здійснив 134 бойових вильоти.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 го року за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії полковнику Борщову Сергію Тимофійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі - Золота Зірка (№7053).

У 1952 році Сергій Тимофійович закінчив Військово-повітряну академію, в 1956 році - Вищу військову академію ім. Ворошилова. Працював начальником кафедри академії. Кандидат військових наук.

З 1964 року полковник С.Т.Борщов - в запасі. З 1970 року - завідувач аспірантури Одеського інституту інженерів морського флоту. Жив і працював в Одесі.

Помер 5-го травня 1977 року. Похований в Одесі на другому Християнському кладовищі.

Нагороджений орденом Леніна, п'ятьма орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Червоної Зірки, медалями. На будинку, в Одесі, де він жив, встановлено меморіальну дошку.

Біографія надана В.В.Прімаченко

Додатково читай http://izvestiya.odessa.ua/ru/2015/03/01/iz-plemeni-krylatyh

Бочкович Кирило Васильович

Бочкович  Кирило Васильович народився 28 лютого 1918 року  в Савранському  районі, а з шостого  класу вчився в  Котовській СШ №15 ім. Шолохова, нині ЗОШ №6. Після її закінчення деякий час працював  на маслозаводі,   а  потім  вступив до  Одеського морехідного училища. Війна застала його на флоті, де він служив після закінчення мореходки мотористом на крейсері «Ворошилов». Він – активний учасник оборони Одеси.

Подвиг, яким він увійшов у безсмертя, був здійснений у Миколаєві.  55  моряків і 12 гвардійців-піхотинців не дали фашистам зруйнувати верфі і споруди порту. Нерівний бій  тривав дві доби, більше 18 атак відбили  моряки. Вони  знищили 700 гітлерівців, відтягнувши на себе великі сили противника. Після цього бою  в живих залишилося 12 героїв-десантників, а   командував ними старшина  другої статті  Кирило Бочкович. Радянський уряд високо оцінив подвиг героїв-десантників. Усім 67 воїнам Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Указ був підписаний 20 квітня 1945 року, так що про нього Кирило Васильович так і не дізнався. Не дожив він до Перемоги. При визволенні  міста Вилково ворожа куля обірвала життя цієї прекрасної людини…   

Додатково  читай http://izvestiya.odessa.ua/ru/2015/02/14/dostoyanie-potomkov

 Кобилецький Іван Іванович

Кобилецький Іван Іванович  народився в 1916 році в місті Котовськ в родині залізничників в приватному будинку, де сьогодні розташована музична школа. В жовтні на будівлі за ініціативою місцевого музею була встановлена інформаційна табличка, що тут жив Герой Радянського Союзу Іван Кобилецький.

Цей будинок з восьми квартир сім’я купила за кошти страховки, яку виплатила залізниця батьку після отримання ним промислової травми. Його батько, Іван Семенович,1880 р.н., був технічно грамотним, працьовитим і все своє життя був машиністом. Мати Івана Івановича – Феодосія Іванівна ( дівоче прізвище Флора), 1885 р.н., вийшла із дворянського роду, що приходилось приховувати.

 

Іван Іванович успішно закінчив 7-м класів (нашу гімназію) та фабрично-заводське училище (ФЗУ) і почав працювати помічником машиніста.

В 1929 році прийшося будинок здати під житловий кооператив і віддати значну його частину під квартири. А згодом, його батька – Івана Семеновича, передовика виробництва, інваліда праці, репресували, звинуватив його в тім, що він має дуже гарний дім, а значить він куркуль і його треба розкуркулити. Дім у родини Кобилецьких забрали і вони змушені були виїхати в м. Васильків Київської обл.

В 1938 році Іван Іванович успішно закінчує Оренбурзьку військову авіаційну школу отримує направлення на військову службу в Китай, про що не дозволялося говорити навіть рідним. Лейтенант Кобилецький І.І. два роки бере участь в національно — визвольній війні китайського народу проти японських загарбників.

Друга Світова війна застала  його на службі в армії. І з перших її днів  він брав участь у боях. Захищаючи Волзьку твердиню, радянські воїни перемололи  немало фашистських дивізій. Там, 18 серпня 1942 року своїм 401-м бойовим вильотом льотчик, капітан І. І. Кобилецький, здійснив героїчний подвиг. Йому було наказано супроводжувати групу наших бомбардувальників. В районі Калача наші соколи зустрілись з 12-ма фашистськими  стерв’ятниками. В цьому бою Іван Кобилецький збив два літака противника. А  на палаючому винищувачі він продовжив бій. І тільки   на висоті 550 метрів йому вдалось викинутись з літака. Парашут розкрився  занадто пізно… У важкому стані, з поламаним хребтом, ногами і чотирма ребрами льотчика доставили в прифронтовий шпіталь, де він прийшов до тями тільки через три доби.

Славний  бойовий шлях хороброго воїна. За період Великої  Вітчизняної  війни він здійснив   573 бойових  вильоти, збив 15 літаків противника особисто і 29  - у групі з іншими льотчиками. 20-ма бойовими орденами і медалями відзначила Батьківщина  ратний шлях воїна - нашого земляка. 15 травня 1946 року йому присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу.

Іван Іванович Кобилецький прожив яскраве життя і помер 24 липня 1986 року, на 70-му році, похований в Києві на Лук’янівського військовому кладовищі.

Додатково читайте: Кобилецький Іван Іванович

   Марія  Василівна  Октябрська

 Марія  Василівна  народилася  в  Криму, але  з  1938  і  по  1940 рік  сім’я  Октябрських  проживала  в  місті  Подільськ (Котовськ). Чоловік  Марії  Василівни  був  полковим  комісаром  134-го  гаубичного  артилерійського  полку. Як  і  всі  дружини  військових  вона  освоїла  всі  доступні  в  той  час  жінкам  військові  спеціальності: шофера, зв’язківця, закінчила  курси медичних  сестер, відмінно стріляла з усіх видів  зброї,  включаючи й кулемет.

Війна застала Марію Василівну в Кишиневі, звідки вона евакуювалась  в Томськ. Там її в 1942 році знаходить "похоронка" на чоловіка. Переживши особисту трагедію, Октябрська звертається до військомату з проханням відправити її на фронт. Декілька разів їй відмовляли, адже вона перенесла важку хворобу (туберкульоз шийного хребця). Тоді Марія Василівна обрала інший шлях.  

На той час по всій країні йшов збір коштів у фонд оборони. І Октябрська вирішила купити... танк. Разом із сестрою вона продала всі речі, які їм належали. Гроші здали в банк, а в Москву, особисто Сталіну, була надіслана телеграма такого змісту: "В боях за Батьківщину загинув мій чоловік - полковий комісар Октябрський І. Ф. За його смерть, за смерть радянських людей, замучених фашистськими варварами хочу відомстити фашистським псам, для чого внесла в банк на побудову танка всі свої особисті заощадження - 50000 карбованців. Танк прошу назвати "Бойова подруга" і направити мене на фронт в якості водія цього танку. Я маю спеціальність шофера, відмінно володію кулеметом, являюсь "ворошиловським стрілком". Її прохання задовольнили.

Після навчання водіння танку, Марія Василівна отримує посвідчення механіка-водія і разом із сформованим екіпажем танку "Бойова подруга" відправляється на фронт. Бойове хрещення відбулося 21 жовтня 1943 року. Бій був жорстокий. Дісталось і "Бойовій подрузі". Німецький снаряд пошкодив гусеницю, але танкісти поливали німців вогнем кулемета. За цей бій Марію Василівну нагородили орденом Вітчизняної війни. Другий бій став останнім в житті Октябрської. "Бойовою подругою" було знищено 2 протитанкові гармати, але сама Марія Василівна була тяжко поранена в голову. Пролежавши 2 місяці у шпиталі, 15 березня 1944 року Марія Василівна Октябрська померла. Посмертно її удостоїли звання Героя Радянського Союзу - єдину серед жінок-танкістів.

      
...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
Архів
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
Copyright ЦБС © 2020
Бесплатный хостинг uCoz