Олександр Лапердін
 Олександр Дмитрійович Лапердін народився у 1928 році в селі Голишово Первомайського району Алтайського краю. Після закінчення семирічної школи працював у колгоспі лісорубом, трактористом. В 1947 році вступив до Іркутського воєнного авіаційного училища та отримав спеціальність механіка літака, а в 1950 році був направлений до Пермського військово-морського авіаційного училища, закінчивши яке отримав військове звання лейтенанта. Продовжував військову службу на Тихоокеанському флоті в морській авіації. На Україні з 1958 року.
До Подільська (Котовська) переведений в 1962 році. Працював у військовій частині майстром виробничого навчання, готував водіїв автомобілів "Ураган", був викладачем офіцерських курсів навчального центру ракетних військ. З 1994 року вийшов на пенсію.
Вірші почав писати з 25 років. Друкувався в газетах "Красная Звезда", "Защитник Родины", в обласній та місцевій пресі, виступав з власною поезією на концертах.
Бібліографія:
1. Лапердин Александр. Улыбка: стихи / А. Лапердин. - Барнаул: ГИПП "Алтай", 2005. - 176 с.
2. Степові мрії: поезія котовчан / ред. А. Д. Ковальський. - Котовськ: Котовська міська друкарня, 2000. – С. 65
3. Степове проміння: поезія котовчан / ред. А. Д. Ковальський, В. І. Барсукова. - Котовськ: ТОВ "Котовська міська друкарня", 2002. – С. 27
4. Сяйво променя: збірка поезій - творів Котовського літоб’єднання «Промінь» / ред.. А. Д. Ковальський. – Котовськ: ТОВ «Котовська міська друкарня», 2007. – С. 70
Поезія:
Отчий дом
Нет на свете места лучше дома,
Пусть на крыше старая солома.
Я признаюсь, тянет нас домой,
Где я был счастливый, молодой.
Сколько я на свете буду жить,
Дом наш старый не смогу забыть.
Старый дом хранил нас и растил,
Разумом и силой наделил.
Тянет нас порой в места родные,
Уходили - были молодые.
А теперь покрыта седина,
Манит нас родная сторона.
Можно все сказать наперечет,
Чем же старый дом меня влечет.
Вам секрет я расскажу, друзья,
Там осталась молодость моя.
Память
По всей стране в гранитных обелисках
Они теперь, как на посту, стоят.
За ту страну, что сердцу была близка,
Погибшие солдаты не простят.
Молодые, здоровые парни,
Что остались в окопах войны,
Это память великой державы,
Это память великой страны.
Я хочу, чтобы помнили вечно,
Кто Европу пешком прошагал.
Кто вставал прямо смерти навстечу
И в строю до победы шагал.
Тем, кто воинов память позорят
И за ложную правду стоят.
Только павшие им не позволят,
Никому, ничего не простят.
По всей земле в гранитных обелисках,
Как часовые, на посту стоят.
За ту страну, что сердцу была близка,
Погибшие солдаты не простят.
| 
