Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...
...
...

Block title
СПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Маленькі люди Великої Перемоги

 

Зворушливі історії подвигу простих мешканців нашого району, маленьких людей Великої Перемоги, долі яких нас вразили найбільше, і з якими ми бажаємо поділитися з користувачами нашого сайту:

 

"Журавлиний клин" солдатської матері

 

                                 Мне кажется  порою, что  солдаты

                                 С кровавых не пришедшие  полей

                                 Не в землю нашу полегли когда-то

                                 А превратились в белых  журавлей…

                                                               Р.Гамзатов

 

В мальовничій  місцевості, повз  дорогу, що веде з Котовська до Рибниці, розляглося  невеличке село Комарово. Жила там до війни велика і дружня родина  Ходюків: десятеро дітей виховували  Марія  Іванівна  та Тимофій  Петрович. Радість панувала в домі, діти дорослішали, допомагали батькам. Життя  вирувало, будувалися  плани на майбутнє… Але всі надії і сподівання були перекреслені страшною звісткою: фашистська Німеччина віроломно напала на нашу  Батьківщину. Найпершим  спорядила мати на фронт старшого сина  Панфіла. Серце матері  краялось від  болю, очікуючи листів  з фронту. Та не дочекалась, замість цього отримала  «похоронку»: «Ваш  син, комсомолець Панфіл Ходюк  загинув смертю  хоробрих у боях з фашистами.»  Ще не висохли сльози  горя і розпачу за втраченим  Панфілом, як прийшов час проводжати на фронт ще  чотирьох синів: Кіндрата, Дмитра, Григорія і Семена. Тамуючи біль розлуки, мати благословила своїх синів на ратний  подвиг. І почалися сумні  будні, наповнені очікуванням  звістки  від синів-воїнів. Потім почалася  окупація…

  Коли  в березні 1944 радянські  війська звільнили  Комарово  від загарбників, мати дізналася, що в боях за визволення міст і сіл  нашої Батьківщини  полягли іще  три сини: Кіндрат, Дмитро і Григорій.  Найменшому сину Тимофію на той час виповнилося  всього  17 років. Щоб   відплатити  ненависним ворогам за смерть своїх братів, він  також  пішов на фронт. Мати, не стримуючи сліз, провела і його. З нетерпінням знову чекала листів  вже від наймолодшого. Діждалася. Радістю засяяло материнське обличчя: син живий і здоровий, б,є  фашистів і надіється  на швидку Перемогу. Та на жаль, під час  бою Тимофій отримав важкі поранення, довго лікувався в госпіталі. Повернувся додому весь понівечений  кулями і осколками  і невдовзі помер від отриманих бойових ран. З шести  синів-фронтовиків живим залишився лише один - Семен.

А п’ятеро  віддали своє молоде життя, як і мільйони їх ровесників за те, щоб врятувати  Батьківщину. Панфіл - рядовий, стрілок, загинув на полі бою, Кіндрат - старшина, пропав безвісті в серпні 1944 року, Дмитро - стрілок 283-го гвардійського стрілкового полку, загинув 07.02.1945 р. в селі Кінітц, в Німеччині, Григорій - танкіст 51-ої танкової бригади, загинув 13.01.1945 р. в Польщі, Тимофій - помер від поранень.

 А мати, затамувавши біль втрати, з тугою щовесни  супроводжувала   поглядом  журавлині ключі, вірячи, що  душі її синів повертаються додому в цих  журливих  птахах.

 Давно вже немає в живих  Марії Іванівни, але в Комарові до сьогодні  пам’ятають  і вшановують її  материнський подвиг.

 

Сім'я Рудих з села Великий Фонтан

Жила в селі  Великий Фонтан  велика дружня  родина  Рудих. Єрофій  Васильович та Анастасія  Семенівна народили і виховали  п’ятеро  синів та три доньки.

Батько працював в колгоспі з самого його утворення: насаджував та доглядав лісосмуги  навколо села. В1932-33 роках родина пережила  Голодомор. Найстарший син Іван збирав по навколишніх  селах безпритульних дітей і звозив до дитячого будинку, а найменшенький, Василько, в той  час ходив до школи в місто і разом з зошитом, книжкою ніс і торбу з молоком до військового містечка,  де вимінював на інші харчі. Так і виживали. В 1938 році  главу сім’ї  мобілізували  до  Червоної  Армії, де він прийняв участь у військовому  конфлікті на  Халхінголі. Важке  поранення та контузія  призвели до повної глухоти  та інвалідності. Повернувся додому, а вже через декілька місяців проводжали  на  фінську війну сина Дмитра. Повернувся він додому напередодні  Великої Вітчизняної, теж весь знівечений  від поранень. Дмитро  вивчись на бухгалтера і все життя пропрацював на Донбасі в шахтоуправлінні.

Коли розпочалася  Велика Вітчизняна  війна, сім’я Рудих провела на фронт одразу трьох синів: Івана, Михайла і  Федора. Боліло  при розлуці  материнське серце  і  недарма: в  запеклих  боях під  Одесою загинув  Іван. Не  дочекалась мати і Михайла: склав свою голову в далекій Угорщині. Там же  залишив свою ногу і Федір. Повернувся до дому на одній а там вже найменший  братик  Василь був призваний до діючої армії. Дні і ночі молила мати Бога, щоб  вберіг її  мізинчика, адже дома залишилось три  інваліда, а двох  синів  вже втратила. І Бог почув материнську молитву: Василь з важкими боями пройшов чотири  держави і Перемогу зустрів в Празі. Легке поранення  та контузія  - це  майже  неушкоджений.   Був нагороджений багатьма орденами та медалями, в тому числі  «За  Відвагу», «За визволення Будапешту» та іншими.

Часто  Василь Єрофійович згадував важкі військові будні, фронтових побратимів. Особливо запам’яталась йому зустріч в Угорщині з односельцем Іваном Васильовичем  Обухом. Василь Єрофійович був мінометником, а Іван служив в піхоті:  ноги стерті до крові, в мішку за плечима  патрони, гранати. Обнялись, як найрідніші люди на землі, поговорили і розпрощалися з думкою, чи зустрінуться колись знов – це ж бо війна. Та таки  зустрілись: обоє після Перемоги повернулись до рідного села. Працювали в колгоспі, піднімали з руїн господарство. Іван  рахівником в Гидиримі, а Василь – ковалем  в  В. Фонтані.    Більше  сорока  років налічував  трудовий стаж  Василя Єрофійовича, за що мав повагу і шану від односельців. Він і сам щиро любив людей. Часто допомагав  іншим, спілкувався з фронтовими друзями, радів дітям, онукам, правнукам.

В серпні цього року  Василя Єрофійовича Рудого не стало, але пам'ять про цю світлу людину, про його багатостраждальну родину  збережеться в пам’яті  як рідних так і всіх односельців.

В історії  родини  Рудих  як в краплині води  відбилася історія  багатьох сімей, яким випала доля жити в буремному XX столітті.

...
ЦОГ

Екологічна акція

Молодь, для вас!
Вход
2:55 PM
Вы вошли как: Гость
Мітки
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Ми на Facebook
Copyright ЦБС © 2018
Бесплатный хостинг uCoz