Мала Кіндратівка

 

На пагорбах Подільського району розташувалось невеличке мальовниче село Мала Кіндратівка.

Історія села Мала Кіндратівка розпочалася близько триста років тому.  Мальовничі землі майбутнього села привабили зір чиновника із Одеси пана Комарніцького. В другій половині 19-го століття він купив тут землю, побудував дачу. Згодом розорювалися поля і створилися господарства, які потребували робочої сили – таким чином утворилося село. Пан Комарніцький, який мешкав в Одесі, всі справи довірив своєму вірному прикажчику - молодшому брату Кіндрату, а згодом і продав йому свої землі. Так молодий прикажчик став землевласником. І назву свою село отримало від імені пана – Кіндрата. Будинок, збудований паном Комарніцьким,  ще довго служив місцевій громаді, до недавнього часу  в ньому розміщувалася  школа.

Пейзажі села приваблюють кожного своєю неймовірною красою. Посеред села височіє пагорб пам'яті, справжній оберіг села - "Лиса гора". На самому вершечку гори стоїть величезний хрест, який видно з усіх боків села, з кожної оселі, при в'їзді в село та при виїзді із нього. З вершини пагорба для кожного відкривається неймовірний вид, така краса, що аж подих захоплює!

Висота Лисої гори - майже 1000 метрів над рівнем моря. З роками схили пагорбу поросли кущами та деревами, а вершина залишилась "лиса". Звідси і пішла серед місцевих мешканців назва пагорбу - "Лиса гора".

Хоча і все село стоїть на пагорбах, ще здавна вважалось, що Лиса гора - найвища точка села, яку можна спостерігати з кожної домівки. Ранкове сонячне проміння відблискує на домівки з Лисої гори і встановленого на ній хреста, і кожна сільська родина починає свій ранок з погляду на гору. І кожен, дивлячись на хрест, просить Бога захистити його родину від злих духів, від різних хвороб на кожний день.

Лиса гора розтягнулась своїми пагорбами на все село. Вона ніби своїми руками обгортає все село, як рідна мати своїх діточок.

У підніжжя  гори предки місцевих мешканців ховали своїх померлих рідних. Від давна і до цього часу там знаходиться місцеве кладовище. За триста років це кладовище поділилося на чотири окремі частини, від давнього старовинного цвинтаря до сучасного. Люди в селі і досі вірять, що душі померлих рідних спостерігають за своїми домівками та селом, оберігаючи спокій живих. Тому Лису гору ще часто називають "Пагорбом пам'яті". 

Після весняного та осіннього дощу на схилах Лисої гори ростуть гриби-синьоніжки, які залюбки збирають малокіндратівці, готують їх за рецептами, що дістались їм від матусь і бабусь. І кажуть, що ці гриби - найсмачніші гриби в усьому районі.

Молодь споконвіку проводить на Лисій горі свій вільний час. Там познайомилось, закохалось, а потім й одружилось вже багато поколінь сельчан. А взимку справжнє свято настає для дітей. З самої вершини гори вони радісно катаються на санчатах, грають у сніжки, ліплять сніговиків. 

Колись давно біля Лисої гори була побудована маленька хатина, в якій згодом було розміщене родильне відділення. Функціонувало воно до 1968 року. Саме туди жіночки Малої Кіндратівки приходили народжувати своїх діточок.

 

 

Коли жителів Малої Кіндратівки запитують: "Де знаходиться ваше село?", вони з посмішкою відповідають:

"Стоїть гора високая,

Кругом поля широкії,

За горою село і в долині село -

Це Кіндратівська громада 

Живе тут давно".

За матеріалами краєзнавчої роботи бібліотекаря села Малої Кіндратівки Антоніни Буряк