Тетяна Баркар

 

Тетяна Баркар, 1971 року народження, мешканка села Бочманівка Подільського району Одеської області. За фахом  - електрозв’язківець. Нині – військовослужбовець ЗСУ. В 2020 році Тетяна Іванівна видала свою першу авторську збірку віршів «Романтик і ромашка».

 

 

Бібліографія:

1. Баркар Т. Романтик і ромашка / Тетяна Баркар. - 

 

 

 

 

 

 

Поезії:

 

Верю

И кофе сегодня горький,

И чай не такой, как раньше,

И ком постоянно в горле,

И сердце болит все чаще.

И мысли уже другие,

И ценности поменялись,

И люди совсем иные,

И верные лишь остались.

И утро, как луч надежды,

И ночь, что сиреной будит.

И нет ничего как прежде,

И больше уже не будет.

И страх, что сидит подкожно,

И ужас, что внутривенно,

И крик " Помоги нам, Боже!"

И холод во всей Вселенной

И счастье вдруг стало зыбким,

И жизнь ничего не значит,

И нет на лице улыбки,

И мамы все время плачут.

И воздух со вкусом дыма,

И горе потоком льётся,

И ВЕРА - НЕПОБЕДИМЫ!

И СИЛА, ЧТО НЕ СДАЁТСЯ!

 

***

Любий сину:

Мамо, що така сумна?

Чуєш, сину,

Це все клята та війна,

Люди гинуть.

Ця навала не втече,

Не хвилюйся.

Сину, щось в грудях пече.

Ой, матуся.

Синку, може не підеш

Воювати?

І це каже мені в очі

Моя мати?

Та, що змалечку казала,

Любий сину

Ти люби й оберігай

Україну.

Час прийшов, мені пора,

Повернуся.

Як без тебе буду я?

Ой, боюся.

Мамо, раптом щось не так,

Ви пробачте.

Що колись не слухав вас,

І не плачте.

Буду кожної весни

Вас чекати.

Біля вишні у саду,

Біля хати.

Тільки зараз нам не час

Обирати.

Треба Неньку - Україну

Захищати.

Обійміть мене, матусю,

Поцілуйте

Я вернусь до вас, рідненька,

Не сумуйте.

 

***

Моя Єдина Ненька Україна.

Закінчився лютий, вже весна...

Тільки серцю ніколи радіти,

В голові, як дзвін - війна, війна

Всюди гради, сльози, гинуть діти.

Шостий день горить моя Земля,

Мужня, Незалежна Україна.

Знайте, люди, ми одна Сім'я!

Ми велика і міцна Родина!

Нас не подолати ворогам

І ніхто не встане на коліна!

Це тому, що Ненька в нас одна.

Це тому, що в нас вона Єдина!

 

Я повернусь

Сьогодні мати проводжала

Свого синочка на війну.

Скрізь сльози лагідно благала -

Дай ще хвилинку обійму.

Не для війни тебе ростила,

Хотіла щоб ти щастя мав.

Але прийшла лиха година

Та син у відповідь сказав:

 

Не плачте, мамо, я вернусь!

Дороги іншої немає.

Разом із вами помолюсь,

Нехай біда нас оминає.

Чекайте, мамо, скоро ми

Здобудем нашу Перемогу

Бо в нас найкращі є сини

Найкращі, дякувати Богу!

 

Нелегка доля в матерів,

Дітей ростити і чекати.

А ще страшніша вона в тім,

Коли дітей ховає мати.

Син ніжно матір обійняв,

В останній раз махнув рукою.

Вона благала - лиш би він

Живим вертався з поля бою.