| Тетяна Баркар
 Тетяна Баркар, 1971 року народження, мешканка села Бочманівка Подільського району Одеської області. За фахом - електрозв’язківець. Нині – військовослужбовець ЗСУ. В 2020 році Тетяна Іванівна видала свою першу авторську збірку віршів «Романтик і ромашка».
Бібліографія:
1. Баркар Т. Романтик і ромашка / Тетяна Баркар. -
Поезії:
Верю
И кофе сегодня горький,
И чай не такой, как раньше,
И ком постоянно в горле,
И сердце болит все чаще.
И мысли уже другие,
И ценности поменялись,
И люди совсем иные,
И верные лишь остались.
И утро, как луч надежды,
И ночь, что сиреной будит.
И нет ничего как прежде,
И больше уже не будет.
И страх, что сидит подкожно,
И ужас, что внутривенно,
И крик " Помоги нам, Боже!"
И холод во всей Вселенной
И счастье вдруг стало зыбким,
И жизнь ничего не значит,
И нет на лице улыбки,
И мамы все время плачут.
И воздух со вкусом дыма,
И горе потоком льётся,
И ВЕРА - НЕПОБЕДИМЫ!
И СИЛА, ЧТО НЕ СДАЁТСЯ!
***
Любий сину:
Мамо, що така сумна?
Чуєш, сину,
Це все клята та війна,
Люди гинуть.
Ця навала не втече,
Не хвилюйся.
Сину, щось в грудях пече.
Ой, матуся.
Синку, може не підеш
Воювати?
І це каже мені в очі
Моя мати?
Та, що змалечку казала,
Любий сину
Ти люби й оберігай
Україну.
Час прийшов, мені пора,
Повернуся.
Як без тебе буду я?
Ой, боюся.
Мамо, раптом щось не так,
Ви пробачте.
Що колись не слухав вас,
І не плачте.
Буду кожної весни
Вас чекати.
Біля вишні у саду,
Біля хати.
Тільки зараз нам не час
Обирати.
Треба Неньку - Україну
Захищати.
Обійміть мене, матусю,
Поцілуйте
Я вернусь до вас, рідненька,
Не сумуйте.
***
Моя Єдина Ненька Україна.
Закінчився лютий, вже весна...
Тільки серцю ніколи радіти,
В голові, як дзвін - війна, війна
Всюди гради, сльози, гинуть діти.
Шостий день горить моя Земля,
Мужня, Незалежна Україна.
Знайте, люди, ми одна Сім'я!
Ми велика і міцна Родина!
Нас не подолати ворогам
І ніхто не встане на коліна!
Це тому, що Ненька в нас одна.
Це тому, що в нас вона Єдина!
Я повернусь
Сьогодні мати проводжала
Свого синочка на війну.
Скрізь сльози лагідно благала -
Дай ще хвилинку обійму.
Не для війни тебе ростила,
Хотіла щоб ти щастя мав.
Але прийшла лиха година
Та син у відповідь сказав:
Не плачте, мамо, я вернусь!
Дороги іншої немає.
Разом із вами помолюсь,
Нехай біда нас оминає.
Чекайте, мамо, скоро ми
Здобудем нашу Перемогу
Бо в нас найкращі є сини
Найкращі, дякувати Богу!
Нелегка доля в матерів,
Дітей ростити і чекати.
А ще страшніша вона в тім,
Коли дітей ховає мати.
Син ніжно матір обійняв,
В останній раз махнув рукою.
Вона благала - лиш би він
Живим вертався з поля бою.
| |
