Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...
...
...

Block title
СПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

З когорти мужніх

Воїни району, що загинули в зоні АТО

 

 

 

 

Володимир Ісадченко

Володимир народився у селі Липецьке Котовського району Одеської області 29 вересня 1994 року. Закінчив 9 класів  Липецької школи та вступив до Одеського залізничного технікуму, який закінчив у 2012 році, отримавши кваліфікацію електрослюсаря. Потім закінчив у м. Котовськ курси водіїв, адже він з дитинства мріяв про свій власний автомобіль. Завдяки своїй працелюбності, відповідальності, цілеспрямованості, порядності, яким з дитинства вчили його батьки Олена Володимирівна та Олександр Павлович, Вові вдалося придбати автомобіль, робити подарунки сестричці Олечці, та й ще відкласти кошти на весілля зі своєю коханою дівчиною Катрусею.

В травні 2013 року Володимир з матір’ю прийшли до військкомату, тому що Володя вважав, що його громадянський долг -  вступити на військову строкову службу, адже він з дитинства полюбляв фільми військової тематики, любив одягати військову форму. Вова служив у місті Дніпропетровськ, за три місяці служби він став старшим солдатом.

12 травня 2014 року всі родичі чекали повернення Володимира додому, адже проминув рік його служби. Але, в цей день Вова зателефонував своїй матері і повідомив, що їх відправляють у м. Слов’янськ.

За чотири дні до своєї загибелі Володимир зателефонував своїй сестрі Ользі і пообіцяв, що повернеться живим.   

29 травня 2014 року, по дорозі з м. Слов’янськ Донецької області до м. Ізюм Харківської області, не доїжджаючи приблизно 500 метрів до границі  Донецької та Харківської областей, невідомі зловмисники на автотранспорті наздогнали та з автоматів Калашнікова, а потім з гранатомету обстріляли автомобіль, у якому поверталися військовослужбовці. Від отриманих поранень Володимир загинув на місці.

 За сумлінне виконання службових обов’язків, відданість Військовій присязі та українському народові, зразкове виконання службово-бойових завдань, виявлену особисту мужність і героїзм в умовах загрози життю та здоров’ю старший солдат 2-го відділення 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону Дніпропетровського 16-го полку охорони громадського порядку Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (у 2013 році Внутрішні війська МВС України) Володимир Ісадченко нагороджений орденом «»За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

В рідному селі Липецьке всі поважали і любили Володимира, доброго, щирого, товариського, веселого, готового завжди прийти на допомогу, тому в центрі села при підтримці голови сільської ради, підприємців та багатьох мешканців села встановили пам’ятник, також на честь Володимира, по дорозі до Котовська його батьки викопали колодязь, а односельці мікрорайону «Могила» встановили пам’ятник.

В 2016 році вулиця Валентини Терешкової в селі Липецьке була перейменована на вулицю Володимира Ісадченка.

Пам`ять про ІСАДЧЕНКА ВОЛОДИМИРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА – справжнього патріота та героя України, – назавжди залишиться у наших серцях. Ми низько схиляємо голови і висловлюємо щирі співчуття його рідним і близьким.

Шитра Валентина. Герої не вмирають // Котовські вісті. - 2015. - 4 червня

 

Віталій Катішов

1 вересня 2015 року на фасаді будівлі школи в селі Качурівка Котовського району відкрили меморіальну дошку в пам'ять ГЕРОЯ, загиблого в зоні проведення АТО, ВІТАЛІЯ ФЕДОРОВИЧА КАТІШОВА (05.12.1974 – 09.02.2015).

Віталій виховувався у багатодітній родині, був наставником та прикладом для учнів школи та молодших братів і сестер. Він був шанованою людиною для односельців. "Людина з золотими руками", - називали його люди в селі, за його професію будівельника, за його щирість і чуйність.

23.08.2014 року Віталій був призваний  Котовсько-Красноокнянським ОМВК по частковій мобілізації, і, не замислившись, не ховаючись за спинами інших, пішов захищати від ворогів суверенітет та цілісність України. "ЯКЩО НЕ Я, ТО ХТО?" – сказав він своїм рідним і близьким.

Віталій служив у 30-й танковій бригаді м. Новограда-Волинського Житомирської області. Останній раз він зателефонував сестрі 9 лютого 2015 року в 10 годин ранку і плакав. Хоча до цього не скаржився ні на що, а тут як дитина ридма плаче, каже: «Попереду мого танка тільки що сепаратисти підірвали БТР і всі хлопчаки, зовсім молоді по 18-20 років, загинули... Їх там багато!!! Вибач, сестро, й не падайте духом! Не ображай маму, я вас всіх люблю!»

Після цих слів Віталій на телефонні дзвінки не відповідав. Через кілька тижнів страшну звістку повідомив його командир взводу Олександр Савицький, якому вдалося вибратися з солдатом Шнирковым Д. В. з палаючого танка Т-34 в 3 години дня страшного 9 лютого, останнього для Віталія. Савицький розповів, що старший механік водій Катішов Віталій мужньо загинув у бою у с. Логвиново, біля Дебальцеве, хоча тіло не знайдено. Він не злякався, був хоробрим і мужнім. Намагався відвести танк в бік, але шквал системи "ГРАД" розбив танк, і нічого не залишилося від мого брата.

Протягом п'яти місяців брат вважався безвісти зниклим. Рідні до останнього вірили, що станеться диво! І вони знайдуть його в полоні або в лікарні. Їх загальні пошуки дали результат: мамин ДНК і ДНК синочка брата - збігаються на 99,99% з тими фрагментами кісток без вісти зниклого бійця під № 398 (Л) у місті Дніпропетровську.

 

 

Завдяки чуйності друзів, односельців, рішучості волонтерів, добрих людей - 18 липня 2015 року ГЕРОЙ ВІТАЛІЙ КАТІШОВ був відданий землі у рідному селі Качурівка. Три його сина залишилися без батька. Старший син Олександр Катішов - теж присвятив себе військовій справі і сумлінно проходить строкову військову службу. Середній син Данило пішов у 3 клас, молодший Максим - у 1 клас.

В м. Новоград - Волинському Житомирської області встановлено меморіал загиблим учасникам АТО, в тому числі воїнам 30-ої танкової бригади, де також вшановано пам’ять Віталія.

 

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ВІТАЛІЮ І ВСІМ ТИМ ХЛОПЦЯМ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ НА ВІЙНІ!

 

  09.02.2016 року, в день роковин загибелі Віталія Катішова вшанувати його пам'ять зібралися рідні, близькі, заступник голови Котовської районної ради Карауш Олександр Валерійович, голова Качурівської сільської ради Логінська Лідія Савеліївна, а також військовослужбовці Котовського об’єднаного військового комісаріату, члени громадської організації учасників бойових дій АТО «Честь і слава» на чолі з військовим комісаром та головою правління ГО «Честь і слава» підполковником Палатніковим Сергієм Олександровичем.

Детальніше про історію Віталія Катішова читайте на сторінках сайту Котовської райдержадміністрації

 

Дмитро Рожков

Дмитро Рожков народився 10 червня 1979 року в місті Котовськ, Одеської області, у сім’ї військових. Під час Революції Гідності Дмитро Рожков був сотником 112-ї сотні Самооборони Майдану, де отримав контузію. А після реабілітації, разом з новоствореним батальйоном «Айдар», добровольцем відправився в АТО. Після поранення, навіть не долікувавшись, знову вирушив на фронт.

 5 вересня 2014  кулеметник, боєць розвідгрупи 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Дмитро Рожков у складі бойової групи недалеко від містечка Щастя, під'їжджаючи до блокпосту під українським прапором разом зі своїми товаришами по службі, нічого не підозрюючи, потрапив під вогонь терористів ЛНР. Практично вся група, включаючи і самого Дмитра, загинула.

Мати Дмитра узнала про загибель сина через півроку, за експертизою ДНК. До цього його вважали безвісти зниклим.

 8 серпня 2015 на будівлі Котовської школі-гімназії, де навчався боєць, в пам'ять про нього встановили меморіальну дошку.

 

Лютенко Петро. Вшановують героя // Котовські вісті. - 2015. - 30 липня

В память о добровольце // Котовські вісті. - 2015. - 8 серпня. - С. 8

Меморіальну дошку Герою встановлено та освячено // Котовські вісті. - 2015. - 20 серпня

Додатково про Дмитра Рожкова читайте на сторінках сайту Думская,   Інфопростір Одеси та області

 

Віорел Лісник

Лісник Віорел Павлович народився 23 жовтня 1979 року в Молдові, в селі Горток, Чимішлійського району. Виховувався в Борщівській школі-інтернаті Котовського району Одеської області (до 1995 року). Ще зі шкільних років мріяв стати військовим. Служив у миротворчих військах у сусідній Молдові.

Останнім часом проживав в селі Черняхівське Іванівського району Одеської області  із дружиною Іриною. Односельці згадують його як скромну, ввічливу та доброзичливу людину, доброго сусіда та вірного друга.

Мобілізований під час першої хвилі, командир розвід відділення 28-ої окремої механізованої бригади.

25 грудня 2014-го підірвався на міні - на «нейтральній смузі» потрапив на розтяжку між Пісками і Первомайським (Ясинуватський район). Похований в селі Черняхівске Івановського району.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений 27 червня 2015 року орденом «За мужність» III ступеня.

3 грудня 2015 року в Борщівській школі-інтернаті Котовського району на честь Віорела Лісника було відкрито меморіальну дошку.

Федорович Ольга. В пам'ять про героя // Котовські вісті. - 2015. - 10 грудня

 

Вшанування пам'яті військовослужбовців АТО.docx by Anonymous HkNcA4mr on Scribd

 
...
ЦОГ

Екологічна акція

Молодь, для вас!
Вход
9:20 PM
Вы вошли как: Гость
Мітки
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Ми на Facebook
Copyright ЦБС © 2017
Бесплатный хостинг uCoz