Меню сайту
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту

Ніна Дмитрівна Крутцева

 

Крутцева Ніна Дмитрівна народилася 14 серпня 1953 року в селі Нестоїта Подільського (Котовського) району Одеської області в родині колгоспників. З 1970 по 1973 рік навчалась в Чернівецькому житлово-комунальному технікумі за спеціалізацією "промислове та цивільне будівництво". В 2000 році закінчила Київську Міжрегіональну Академію управління персоналом за спеціалізацією "комерційне та трудове право", в 2001 році закінчила Київський коледж нерухомості за фахом "оцінювач", а в 2004 році - Міжнародний інститут бізнесу за спеціалізацією "оцінка об'єктів у матеріальній формі".

За фахом юрист і будівельник. P 1973 по 1989 рік працювала в Міськрайонному бюро технічної інвентаризації. З 1989 по 2015 рік очолювала Котовське міськрайонне бюро технічної інвентаризації. З 2015 року працює експертом з інвентаризації нерухомості. Є членом Всеукраїнської громадської організації «Асоціація експертів будівельної галузі».

Захоплюється поезією, пише вірші. Автор двох власних поетичних збірок "Земле моя рідна" (2013 р.) і "А вічність історію пише" (2016 р.). Друкувалась в регіональній пресі. 

Член літературного об'єднання "Промінь", постійний учасник поетичних зустрічей в літературному салоні "Бестселер" при центральній бібліотеці. Дипломант обласного поетичного фестивалю "Осінь у Бірзулі-2015" в номінації "громадська поезія".

 

 

Бібліографія:

1. Крутцева Ніна. Земле моя рідна: поезія / Ніна Крутцева. - Одеса: "Друкарський Дім "Фаворит", 2013. - 125 с.

2. "Променисті рядки": збірка віршів членів літературного об'єднання "Промінь" / ред. В. Ф. Прохода. - Котовськ: ТОВ "Котовська друкарня", 2016. - С. 32

3. У вишневому полоні: Збірка поезій / Укл. Н.Балабан. – Одеса: ВМВ, 2019. – С. 33

 

Поезія:

 

Снежинки

В молочно-дымчатом тумане

Дома, как призраки, стоят.

Я удивляться не устану

Снежинками, что с небес летят.

 

Снежинки в воздухе кружатся,

А им конца и края нет.

И даже может показаться,

Что это сказочный балет.

 

Я им подставила ладошку,

С улыбкою на них гляжу.

Ложатся беленькие крошки,

От них свой взгляд не отвожу.

 

Но, ощутив тепло ладони,

Тихонечко, без суеты,

Без жалоб, без мольбы и стона

Снежинки тают, как мечты.

 

А вічність історію пише

На цвинтарі мертва тиша.

Не лунає пташиний спів.

Там вічність історію пише

Давно вже минулих віків.

 

А цвинтар – місто підземне

Людей, що пішли із життя.

Вони жили в роки буремні

І вірили у майбуття.

 

Жадали щасливої долі.

Надії в них світлі були…

Шуміло колосся у полі,

І хмари над ними пливли.

 

То сонячні дні, то негода,

То радість буя, як весна;

То нищать безжально народи

І голодомори, й війна…

 

А ось сьогодення могили,

І в тузі серця матерів.

У трунах синочки їх милі,

Що не повернулись з боїв.

 

Кохання смаку не впізнали,

Зізнання, як спів ніжних слів.

Війна в них життя підло вкрала.

Хто втішить нещасних батьків?

 

Війни не згасає заграва,

І гучно під небом луна:

Вітчизні й героям – слава!..

Коли вже скінчиться війна?

 

А вічність історію пише

Про нашу сучасність в імлі…

Ми прагнемо миру і тиші

На рідній прекрасній землі.

 

Моє коріння

Люблю всім серцем рідне місто,

Живу немало років в ньому,

Але не забуваю, звісно,

Стежин до батьківського дому.

 

Довкола там лани широкі,

Діброви і сади квітучі.

Там я робила перші кроки

У загадковий світ кипучий…

 

Пригадую чудовий ранок:

Пташки співають за віконцем.

Я босоніж біжу на ганок,

Хапаю в жменю промінь сонця.

 

На трав’яний ступаю килим

І відчуваю прохолоду.

Милуюся садочком милим,

Мене чарує його врода.

 

Іду я з татом до криниці,

Він жартівливе щось співає

І кришталевої водиці

В блискучі відра наливає…

 

Матуся кличе до сніданку,

Напрочуд свіже все й смачненьке.

Пю молока парного склянку,

Спасибі тобі, рідна ненько!

 

Не бачила ніде я зроду

Краси подібної у світі.

Ставок дарує прохолоду –

Це місце полюбляють діти…

 

Роки не йшли – летіли швидко.

Позаду школа, рідні друзі.

На жаль, стрічаємось ми рідко,

Від ностальгії серце в тузі…

 

У місті я живу давненько,

Та не дає мені сумління

Забуть село моє рідненьке,

Бо саме тут моє коріння.

Вхід
Архів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright ЦБС © 2023
Безкоштовний хостинг uCoz