Православні свята та народні звичаї Подільщини (Котовщини)

Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що складались протягом багатьох поколінь і освячені віками. Свою духовну культуру наші предки почали творити задовго до християнського періоду в Україні. Нині ми маємо у своїх звичаях і усній народній творчості поєднання дохристиянської та християнської культур, але ми вже до цього вже  так звикли, що іноді не можемо розрізнити, де в народних звичаях закінчується староукраїнське і де починається християнське, бо старі традиції органічно влилися в сучасні звичаї.

Сьогодні ми не уявляємо Пасхи без писанки, Різдва без куті, Святої Трійці без клечання, навіть називаємо її Зеленими святами. Всі ми відзначаємо свято Купала, на Введення закликаємо щастя на майбутній рік, на Катерини кличемо долю, а на Андрія кусаємо калиту. Все це наші дохристиянські звичаї: кутя – символ урожаю, писанка – символ народження весняного сонця, а зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів.

Звичаї, як і мова, творяться протягом існування і історичного розвитку кожного народу. У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається Богом і людьми.

 

Трійця

Одним із великих свят для християн Котовщини є Зішестя Святого Духа на апостолів («Пятидесятниця’’,) або Трійця.

Трійця, Зелена неділя – так називають у нас це свято. Напередодні, в суботу, кожна господиня прикрашала оселю гілками клена, липи, підлогу вистеляли свіже накошеною травою, на вікнах ставили букети з волошок, чебрецю, м’яти. За уявленнями наших пращурів зелена сила лісу, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров’я, вберегти господу від лиха, сприяли врожаю.

Троїцьке зілля не викидали, а сушили й мили волосся у його відварах – щоб не боліла голова (с.Станіславка), парили ноги, клали під голову покійнику – «щоб йому і на тім світі пахло» (с.Кругляк). В селі Нестоїта засохлі гілочки «фрунзари» клали на городину, щоб рясно родила, в селі Олексіївка підкладали в гніздо до квочки – допомагати виводитися курчатам.

В багатьох селах зберігся звичай «водити тополю». Молоду дівчину вбирали у зелень, прикрашали квітами та стрічками і з піснями водили по селі з побажаннями здоров’я та злагоди. В центрі села встановлювали  високе дерево, обвите стрічками, прикрашене квітами, біля якого гуляла молодь. В день Трійці дівчата ворожили на вінках: якщо вінок не засох - дівчині судилося довге життя. Зів’ялі вінки кидали у річку – якщо попливе – щастя, а потоне - біда.

На зелені свята, як і на проводи, провідували померлих родичів на кладовищах, влаштовували поминальні трапези.

На першому тижні після Трійці відзначали Русали. У селян побутувало повір’я , що в цей час русалки (це дівчата або молоді жінки, які під час купання втопилися) виходили з води гуляти і заманювали  парубків і дівчат, щоб залоскотати їх до смерті. Особливо небезпечними  вважалися русалки у четвер – Русалчин Великдень. В цей день не купалися у водоймах, а виходячи з села, брали з собою полин  і часник для захисту.

У селі Любомирка жінки в русалчин тиждень розвішували по деревах біля річки полотно, що його нібито брали русалки  собі на сорочки. А на вікнах розкладали гарячий хліб, щоб його парою русалки були ситі. В Косах господині перед доїнням корів обтирали  дійницю мятою та полином, щоб відігнати нечисть, потім кропили молоком стежку, по якій гнали корів, а на останок – біля водопою клали глечики з молоком, щоб задобрити русалок, щоб вони не робили шкоди худобі.

На Русали поминали потопельників та малих нехрещених дітей, яких церква забороняла поминати в інші поминальні дні. В с. Стара Кульна  пекли коржі без олії та висмикували молодий часник – все це давали за упокій, в селах Комарово та Станіславка жінки прислухались, чи не  занявкає котеня – то плач  ненароджених дітей, вбитих матір’ю в утробі, за них теж давали перепічки.

Троїцькі обряди мали додавати людині здоров’я й родючості полю,  вберегти дім від зла. Трійця знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу.