Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...
...
...

Block title
СПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Людмила Андріївна Гожа

 

Людмила Андріївна Гожа народилася в місті Котовську Одеської області. Дитинство пройшло в селі Коси Котовського району.  Після закінчення  десятого класу СШ №1 міста Котовська  вступила  до  Одеського державного університету ім. І. Мечникова на філологічний факультет. Після закінчення вузу була направлена в  Любомирську  загальноосвітню школу І-ІІ ступенів   Котовського району Одеської області  вчителем української мови та літератури, у якій працює і до цього часу заступником директора з навчально-виховної роботи та викладає українську мову та літературу.

Вірші почала  писати  в школі. Вперше твори було надруковано в Котовській газеті «Ленінський прапор» в 1985  році, а з 2008 року вірші друкуються  в  котовській  районній газеті «Котовські вісті».  У 2012 році був надрукований вірш у  «Освітянському профспілковому віснику» .

З 2008 року є членом літературного об’єднання «Промінь» при газеті «Котовські вісті», постійний учасник поетичних зустрічей поетів,  літературного клубу «Бестселлер» при  центральній районній бібліотеці. Дипломант обласного поетичного фестивалю "Осінь у Бірзулі-2015" в категорії гумор (3 місце).

В творчому доробку переважають  твори  ліричного характеру.   

 

Бібліографія:

1. "Променисті рядки": збірка віршів членів літературного об'єднання "Промінь" / ред. В. Ф. Прохода. - Котовськ: ТОВ "Котовська друкарня", 2016. - С. 15

2. Наш конкурс - "Ярмарок сміху" // Одеські вісті. - 2017. - №21. - 25 березня. - с. 8. -  Читати повністю 1 ,   Читати повністю 2

 

Поезія:

 

Рідне село

 

Криниця при дорозі край села,

Верба похилена над нею.

Куди б мене дорога не вела,

Думки мої із рідною землею.

Бо тут мені все миле, родина тут моя,

І тут святії предківські могили.

Душа моя не прожила б і дня,

Без рідного села, яке мене зростило.

Таке близьке все рідне й дороге:

І водозлив, і ліс, і пісні солов’їні,

 Садки вишневі й сонце золоте,

І біля хати кущ червоної  калини.

 Ніколи не забуду я своє село!

Не зраджу Україну й рідну мову!

Я відчуватиму й через роки тепло,

 Бо Любомирка – найрідніше слово.

 

Жіноча осінь

 

Жінка осіння іде по житті,

Бабине літо вже скроні покрило.

Листя пожовкле тримає в руці.

Літа-птахи розправляють вже крила.

Погляд її ледь-ледь  насторожений,

Легка усмішка цілує вуста.

Спокій у серці уже розтривожений -

Тиснуть на плечі вагою літа.

Легка хмарина торкнула чоло,

Спогади  вихором вмить налетіли.

Не повернути того,що було,

Що зберегти у житті не зуміла.

Високо піднята голова,

Поруч крокує воля сталева.

Осінь життя – це ж іще не зима.

По осінній дорозі  йде  КОРОЛЕВА

 

Самотність    

 

На призьбі під вікном бабуся сиділа. 

Зморшки чоло прорізали, хустиночка біла.  

Сидить, журиться небога – нема що радіти:    

Забули свою матусю, не приходять діти.

Сидить, згадує старенька літа молодії:  

Дід всміхається у вуса, дітки ще малії… 

Любо, весело у хаті, діти бешкетують.  

Ніхто лиха не чекає, ніщо й не віщує. 

Розлетілись діти з дому, як птахи у вирій

Залишили маму вдома в хаті сиротливій  

Плаче бідна, дожидає, хату прибирає.

Діти не спішать додому, їх все немає. 

Мають вже свої родини, друзів та роботу.

А приїхати додому – немає охоти.

Приїжджайте до матусі, пожалійте рідну.

Не баріться, поспішайте, щоб не було пізно.

 

Гарний відпочинок

 

Раз зібралися два кума рибку половити,

На природі, без жінок, добре відпочити.

Цілий день вудки в’язали, черв’яки копали,

Вимітали бруд з підводи, коней годували.

Будем їхати ми, куме, як на «Мерседесі»,

З «повним фаршем», з вітерцем, як пишуть у пресі.

Буде, - каже, - весь улов куди поскладати.

І, до речі, куме Йване, буде де й поспати.

Приїхали до ставка – вже темніти стало.

Поскидали все з підводи, вудки розмотали.

Щоб клювало – у ставок кинули закормку.

Мамалигу, черв’яки виклали в сторонку.

А тепер, - Петро говорить,- можна відпочити,

Випить  чарочку горілки, добре закусити.

Сіли куми на березі, про «жизнь» говорили,

Під хорошую закуску та й літру допили.

Ледве влізли у підводу, лягли спать «валетом»,

І одразу захропіли два кума дуетом.

Коні звикли до такого, трохи почекали,

І додому по дорозі та й попрямували.

На подвір’ї коні стали тихо коло хати.

А рибалки у підводі  продовжують спати.

От вже півні заспівали, почало світати.

Кум Петро розплющив очі і почав кричати:

Куме, куме, уставайте, пора вже ловити,

Риба вглиб піде,  що будем робити?

Вилізає із підводи, а ставка немає.

А де риба і вудки? – дружина питає.
Ах ти ж бісова тварина! Оце відпочили,

Побували на природі, рибки половили.

Куме, швидко прокидайтесь, їдем за речами.

Наловилися ми добре, куме , вчора  з вами.

Люди зранку дивувались: куди це так рано

Полетіли на підводі кум Петро з Іваном.

Довго згадувала жінка їм той відпочинок.

Краще я б пішла,- говорить,- по рибу на ринок.

Мовчить Петро, тільки зирка – жінку не спинити.

З цими грамотними кіньми можна відпочити?

 

...
ЦОГ

Екологічна акція

Молодь, для вас!
Вход
9:24 PM
Вы вошли как: Гость
Мітки
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Ми на Facebook
Copyright ЦБС © 2017
Бесплатный хостинг uCoz