Михайло Криворотько

 

Михайло Іванович Криворотько - поет, прозаїк, журналіст. Народився і виріс на Полтавщині, жив і працював в місті Подільськ (Котовськ). Професійний військовий, служив на Камчатці. Завершивши військову кар'єру в чині майору, прийшов працювати до редакції  міськрайонної газети "Котовські вісті", бо попри все любив писати про людей і для людей.

Член Спілки Журналістів України з 1995 року. Основні жанри публікацій - поезія, проза, зокрема, оповідання, гуморески, бувальщини.

Друкувався в центральних, національних, обласних виданнях, зокрема, в журналі "Авиация и космонавтика", газетах "Красная Звезда", "Одеські вісті", "Вечерняя Одесса", "Чорноморська комуна", "Черноморский гудок", "Спортивная газета", в місцевій пресі.

Один із авторів поетичних збірок місцевих поетів "Замріяний степ" (1998), "Степове проміння" (2002) і "Сяйво променя" (2007), автор книги оповідань "Лелеки". Сьогодні його вже немає в живих.

 

Бібліографія:

 

1. Замріяний степ: поезія котовчан / ред. і упоряд.  А. Д. Ковальський. - Котовськ: Котовська міська друкарня, 1998. – С. 75

2. Криворотько Михайло. Лелеки: вірші, оповідання, гуморески / Михайло Криворотько. - Одеса, 2001. - 80 с.

3. Степове проміння: поезія котовчан / ред. А. Д. Ковальський, В. І. Барсукова. - Котовськ: ТОВ "Котовська міська друкарня", 2002. – С. 22

4. Сяйво променя: збірка поезій - творів Котовського літоб’єднання «Промінь» / ред.. А. Д. Ковальський. – Котовськ: ТОВ «Котовська міська друкарня», 2007. – С. 65

 

Поезія:

* * * *

Прощальну пісню проспівали журавлі,

І їх вожак покликав в путь далеку,

А я залишився. І знову в самоті,

У розпачі, у відчаї земному.

Як важко жити вік одинокам; -

Без віри й сподівань, і без кохання,

Коли життя вирує навкруги,

Тобі ж здається, що воно вже мертве.

Роки пливуть, неначе ті хмарки,

Не ті мої і врода, і хода,

Тієї сили вже давно немає,

Що в давній юності була.

О, пам'ять, ти моя чудова,

Тобі завжди я дякую за те,

Що повертаєш ти мене в дитинство -

Далекеє й ріднеє моє.

Були і чорні плями й світла мить,

Були поразки й радість перемоги.

І ти була. І серце все щемить,

Бо наші розійшлись дороги.

...Прощальну пісню проспівали журавлі.

 

Ветеранам войны

 

Сколько в живых вас осталось,

Ветеранов второй мировой.

Вам нелегкая доля досталась,

Вы страну защитили собой.

Промчались года вереницей,

Как не вспомнить былые бои.

Вам за подвиг отдать бы сторицей,

Дорогие солдаты мои,

Когда теряли друзей боевых,

Ярость в сердце пылала огнем.

И не счесть вам дорог фронтовых,

Где дрались вы с жестоким врагом.

Ныне время другое у нас,

И задачи решать нам иные.

Но всегда будем помнить мы вас,

Хоть придут поколенья другие.