Левко Чикаленко

 

Левко́ Чикале́нко (рос. Лев Евгеньевич Чикаленко, 3 березня 1888, Перешори Херсонської губернії — 7 березня 1965, Нью-Йорк, США) — український громадсько-політичний діяч й археолог (учень Федора Вовка, разом з яким збирав археологічні й етнографічні матеріали). Дійсний член НТШ (з 1932 р.) й Української вільної академії наук (з 1945 р.). Син Євгена Харлампійовича Чикаленка.

Народився в селі Перешори Херсонської губернії в родині агронома, мецената Євгена Чикаленка та Марії Вікторівни (до шлюбу Садик, пом. 1932). У родині було 5 дітей: Ганна, Вікторія, Лев, Петро та Іван. Навчався у Одеській гімназії.

1907 року закінчив приватну гімназію Г. А. Валькера у Києві. З 1907 року навчався в Лозаннському університеті. 2 роки вивчав геологію на кафедрі у професора Моріса Люжона (фр. Maurice Lugeon).

Був заарештований 1905 року в Одесі, захищаючи євреїв під час погрому, зазнав поранення.

У 1909 р. покинув університет під впливом Ф. К. Вовка, який був у гостях у родини Чикаленків у Києві. Вовк запропоновував йому взяти участь у своїй археологічній експедиції на Волині та здобути освіту в Санкт-Петербурзькому університеті, щоб присвятити своє майбутнє українській антропології. Того ж року брав участь в археологічній експедиції за участю студентів під керівництвом Вовка. Провели розкопки палеолітичної стоянки біля с. Городок, побували в Житомирі, багатьох селах Волині. Брав участь в археологічній експедиції до стоянки біля Мізина Чернігівської губернії. Допомагав виконувати та узагальнювати антропологічні виміри на Полтавщині, Херсонщині, Кубані.

У зв'язку з репутацією «неблагонадійного» до Санкт-Петербурзького університету вдалося вступити лише в 1912 році. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 році.

З березня 1917 р. — активний учасник українських мітингів. Належав до УСДРП. Повернувшись до Києва, 1917 року увійшов до складу виконавчого комітету Київської ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі у Києві обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а 8 квітня 1917 — член Малої Ради.

1919 р. науковий співробітник Академії наук, при владі українських партій — в міській управі, викладав географію, природознавство в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка на Лук'янівці.

1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української Народної Республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О. Х. Саліковського.

Мав тісні зв'язки з соціалістами-федералістами. Входив до складу делегацій на переговорах з генерал-лейтенантом Врангелем П. М. у Криму в 1920 році і з Савінковим Б. В. у Варшаві. Після зустрічі з Врангелем ухвалив рішення про еміграцію. Восени 1920 року переїхав до Тарнова, звідти — до Варшави. Його приватні колекції (близько 500 одиниць зберігання) потрапили до кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[1].

Члени Конференції УСДРП в Подєбрадах 1926 р. Лев Чикаленко стоїть справа.

У 1923—1926 рр. проживав у Празі, займався науковою діяльністю. У 1924 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук в Українському вільному університеті в Празі. Читав лекції з антропології, етнографії та археології в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Вивчав неолітичні культури території Чехословаччини, орнаменти моравської мальованої кераміки, встановивши їхні зв'язки з неолітичною мальованою керамікою трипільської культури в Україні. Працював лаборантом у передісторичному відділі Чеського національного музею. Брав участь у виданні газети «Українське Життя» (Авсбург), друкував вірші, публіцистичні статті в періодиці.

1926 р. переїхав до Парижа. У Паризькому інституті палеонтології людини в Сен-Жермен вивчав відомі колекції палеолітичних городищ Франції та південної Африки.

У 1926—1939 роках жив у Польщі, працював у Краківському університеті і музеях Академії наук Польщі. Впорядкував матеріали археологічних експедицій, проведених у Київській губернії.

Очолював створений у Варшаві у 1934 р. Еміґраційний український комітет допомоги голодуючим в Україні. Структура діяла при Українському центральному комітеті, який гуртував петлюрівських еміґрантів у Польщі. Українські комітети допомоги з різних держав вирішили розробити книгу про Голодомор та його причини і перекласти її кількома європейськими мовами. Чикаленко у звіті, який отримала польська розвідка, спочатку відзначав, що попередній голод з 1921 р. був стихією, «незалежною від людської волі». «Голод сьогоднішньої доби є результатом свідомої соціально-національної політики комуністичної московської партії в Україні і відповіддю на неї широких мас українського населення. При допомозі брутальної сили у сільських місцевостях забрано все, що планувалось забрати, не враховуючи наслідків цих кроків для населення України», — писав Чикаленко. Він відзначав, що комітетові не вдалося залучити до співпраці більше польських громадян, як це зробили подібні структури в Болгарії, Англії, Чехословаччині та Франції. На його думку, така дійсність, була результатом політичної кон'юнктури, яка до моменту виготовлення рапорту не дозволяла публікувати в жодному польському виданні інформації про Голодомор.[2]

У 1942 р. під час нацистської окупації входив до складу Львівського археологічного комітету, вивчав кераміку Трипільської культури й колекцію музею Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Після закінчення Другої світової війни проживав у Західній Німеччині.

У 1948 р. перебрався до США. Через незатребуваність і за браком засобів до існування деякий час мусив працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку.

Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 року. Прах перевезено в Україну і перепоховано на батьківщині в селі Перешори в 1998 році, згідно із заповітом.

За матеріалами Вікіпедії

 

Перепоховання праху сина Євгенія Чикаленка – Левка Чикаленка було значною подією для мешканців села Мардарівка, яке сьогодні є центром старостинського округу Куяльницької сільської ради і  до складу якого входить село Перешори, на кладовищі якого був похований прах Левка.

"Зустрічало нас із тіткою Оксаною Чикаленко-Линтварьовою та її донькою Мар’яною (вони мешкають у Нью-Йорку) близько двох тисяч людей! Діти в українському вбранні вручали хліб… Всі знали, що будуть ховати сина Євгена Чикаленка".

Зі спогадів онука Євгена Чикаленка (Євгена Івановича Чикаленка, племінника Левка Чикаленка)

"Від дідового будинку в Перешорах нічого не залишилось. Стояв він на пагорбі, з подвір’я відкривався дуже гарний краєвид. Голова місцевого господарства Антон Петрович Стаселевич казав нам: «Я сюди ходив у школу…» А знищено будинок у 1988 р. Ось у мене цеглина на книжковій полиці – то шматочок стіни… Від перешорської церкви теж зосталося мало – вціліли тільки стіни. Її свого часу висадили в повітря. Прах дядька Левка розвіяли під столітньою грушею, на яку він залазив у дитинстві. А половину попелу відвезли на кладовище, опустили в могилу. Був військовий салют, була тризна, багато знімали…»