Світлана Дудко
Дудко Світлана Іванівна народилася у 1970 році в Хмельницькій області. У 1988 р. закінчила Камянець-Подільське училище культури за спеціальністю «режисер театрального колективу». У 1998 році успішно закінчила навчання у Камянець-Подільському державному педагогічному університеті за спеціальністю «історія», а у 2009 році здобула другу вищу освіту в ОРІДУ НАДУ при Президентові України за спеціальністю «Державне управління» та кваліфікацію магістра державного управління.
Працювала художнім керівником Балинського будинку культури, вихователем СШ №12, вчителем історії та народознавства СШ №4 м. Котовськ. У 2002 році – методист Камянець-Подільського відділення Хмельницької філії МАУП.
У 2003-2004 – юрисконсульт ПП «Базис» , а у 2004-2005 – викладач української мови та літератури в Котовському професійнийному ліцеї Одеської обл. З 2005 по 2010 роки – заступник голови, керівник апарату Котовської РДА в Одеській області.
2012-2013 – викладач юридичних дисциплін Національного університету ДПС.
Доброзичлива, комунікабельна, талановита.
Вірші Світлани Дудко друкувались в періодичній пресі та поетичних збірках. А ще вона чудова майстриня і в свій вільний час любить вишивати та творити!
Бібліографія:
1. Діамантові зорі: збірник поезії і прози / ред.. Ж. Савицька. – К.: ООО «Поліграфіст», 2008.
Поезія:
***
Сьогодні сварилася з Богом ,
А Він так спокійно слухав.
Свої підставляв долоні
Й на душу киплячу дмухав.
І чашу вагів знов хитає
Кидаю туди.що лиш можу-
То сльози,то сміх, то спокусу.
Забуду Його ,то тривожу….
Прокинувшись знову у ранці
Бог сумно подивиться в очі…
А я вже не знаю,як бути-
Чи сонцю радіти,чи ночі …
***
Лабіринти життя -то вузькі, то широкі
То в пітьму,то до сонця,то у вирву глибоку
Там то ніжність,то смуток,то далека дорога
Хтось з журбою живе,хтось із вірою в Бога
То турботи,то радість –у думках заблукала
Що чекала немає,не хотіла - придбала
І у кожного свій лабіринт безкінечний…
Хтось біжить в забуття, хтось душею до серця…
***
Котиться світ у безодню.
Сумно. Ридає небо…
Що з нами коїться,люди?
Яке в нас життєве кредо?
Маятник часу так стука.
Вірите в те,що безсмертні?
Де співчуття,розуміння,
Добре,відкрите серце…
Вітер розхитує долі .
Дощ заливає журбою.
Сумно. І стогне планета
Від невгамовного болю…
***
Жовтень повернув тебе назад,
Несподіваним, спізнілим щастям.
Відмовлялася від тебе сотні раз,
Думала забути тебе вдасться,
А сьогодні знов рахую дні
І до зустрічі з тобою лину.
Може, ми зустрінемось навік,
Ну, а може на одну хвилину.
Пада листя жовте на стежки,
По котрих з тобою ми ходили
А чи не здається, милий мій,
Що на них ми щастя розгубили.
***
Занедбана душа і тіло в самоті,
Мені чогось болить, та все слова не ті.
Лелекою життя у вічність відлітає,
Та все чомусь чуже і спокою немає.
Небесна далечінь то плаче, то сміється,
А може звідти хтось нарешті обізветься.
І аура земна, з небесною з'єднавшись,
Мені надасть снаги із болем позмагатись.
Я відпускаю все із пам'яті і серця.
Чогось мені не так, не знаю, як зоветься.
* * *
Це просто осінь.
Осінь.
Більш нічого….
З пожовклим листям у моє життя.
Вітри і зливи,каяття….
І безперервне забуття…
Це просто осінь.
Сум і жаль
І своєрідна пектораль…
Це просто осінь.
***
Лечу до тебе мріями у сні
І плачу я щоразу на світанні.
Я знаю, що не склалося у нас,
Але не хочу знать, чи є кохання.
З тобою доля знову розвела
І щось в житті міняти дуже пізно,
Але ж бувають в світі чудеса,
І не клялись, що будемо нарізно.
Так хочеться змінити кожен день,
Переписати кожну мить у світі.
Так важко, на душі зима,
Але з тобою залишаюсь я у літі.
Лечу до тебе мріями у сні
І з осені складаю собі казку.
Почуй мене, і зрозумій,
Що нам обом сьогодні важко.
