Історія села Нестоїта

 

В зелені кучерявих садів і лісів, серед широких полів розкинулось село Нестоїта Подільського району Одеської області – одне з найстаріших сіл області й України. Наша місцевість являє собою південний кінець Подольської височини, що пересікається з півночі на південь верхів’ями рік Тростянець та Ягорлик, порізану численними глибокими балками, ярами, деякі з них поросли лісами. Місця ці мають пологі спуски до долин.

В минулому це батрацьке село, в якому панувала бідність, безправ’я, виснажлива праця на панському полі Юревича. Село Нестоїта засноване в 1723 році. Порівняймо: м. Подільск (Бірзула) засноване в 1779 році, м. Одеса – в 1794 році. Село Нестоїта має давню, глибоку, славну історію. Досить цікавою є історія назви села.

Про назву села існує три легенди. Одна із них розповідає про те, що на території села знаходився під час кріпацтва пересильний пункт кріпаків, яких розподіляли по маєтках сусідніх поміщиків. Тут вони «довго не стояли». Інша легенда стверджує,що за переказами, в глибокій долині, де розкинулося нині найчудовіше село, в давні часи гуділи густі ліси і водилися в них розбійницькі зграї. І часто тут на відпочинок зупинилися подорожуючі,чумаки, а з лісових хащ на них нападали бандити. І люди із вуст в уста передавали: «Тут довго не стояти».

Інша легенда розповідає, що село створили молдавські поселенці, які втекли від гніту турків. Село одержало назву від молдавського слова «містуіть», що означає «змішування». Серед перших поселенців були молдовани, росіяни, українці та інші. Це було і є багатонаціональне село, де мешкають українці, росіяни, молдовани, цигани. Українців все таки більше живе на території села. В кожній родині села розмовляють своєю рідною мовою, але всі вони вільно говорять українською. Сьогодні в селі мешкає біля 1500 чоловік.

Так воно було чи ні, але сьогодні на карті існує чудове село Нестоїта.(за матеріалами краєзначої роботи "Моє село від сивої давнини до сьогодення" бібліотекаря Наталії Стопчанської)

 

Зі статті Zhosan Serhii:

"Подільський район – північна окраїна Одещини,  ще досі зберігає  свої маловідомі сторінки історії. Край, який з давніх давен був кордоном між Польщею та Туреччиною, релігійним кордоном між християнами та мусульманами. Лівобережжя річки  Мокрий Ягорлик, який й був цим державним кордоном, стало заселятися з початку XVIII ст. як наслідок магнатської колонізації регіону. Польські землевласники переселяли сюди своїх селян з північних та центральних воєводств, засновували нові поселення та розвивали вже існуючі, заселені молдованами. В більш великих селах будувалися церкви, які ставали релігійними центрами католицької експансії на  лівобережжі Ягорлика.

Після  третього поділу Речі Посполитої 1795 року, коли сусідні держави розділили країну між собою, польські священики під тиском російської влади  стали переходити із уніатства в православ’я. Цьому прикладу також наслідували і церковні приходи. Більший відсоток священнослужителів перейшли у православну віру заради збереження робочого місця. Логічно, що людина, яка більшість життя пропрацювала в церкві, облаштувала будинок і тд. не була глибоко зацікавлена це все залишити і переїхати в інше місце. Також потрібно враховувати той факт, що священицьке місце до 1867 року передавалося за спадком і залишити свого сина без робочого місця теж було не розсудливо.

Тому, в більшості сіл збереглися священицькі династії, які правили церковним приходом не одне покоління. І як ми бачимо по прізвищах в метричних книгах кінця XVIII – початку ХІХ століття, більшість священиків були поляками, або польського походження. Стосувалося це також і родини Волянських, представники якої займали священицькі посади на території південних повітів Подільської губернії, починаючи з другої половини ХІХ століття (1872 р):

Волянский Ананий - Благочинный священник с. Нестоита, 2-й Благочинный округ, Балтский уезд    Волянский Игнатий – священник с. Сечинцы, 4-ый Благочинный округ, Ушицкий уезд   Волянский Иоанн - священник с. Згарок, 2-ой Благочинный округ, Летичевского уезда Волянский Иоанн - священник с. Лука Немировская, 2-ой Благочинный округ, Брацлавский уезд

В селі Нестоїті збереглась могила священика Ананія Волянського на надгробку якої вказано: «Здесь покоится прахь священноіерея Ананий Волянского скончавшагося 1877 г. м. сен. 26-го дня на 51 году жизни. Мирь праху твоему добрий наш отец».

Цікаво, що в 20 кілометрах південніше села Нестоїти, в селі Чорній знаходися аналогічний надгробний камінь. Це  могила жінки Ананія Волянського – Марії, й знаходися вона на сільському кладовищі. Надгробок якої несе наступну інформацію:  «Здесь покоится прахь жены священника Марии Волянской умершей 1893 г. м. сент. 17 дня на 72 году жизни. Мирь праху доброй нашей матери».

Обидва села на той час були в складі Балтського повіту Подільської губерній та були центрами волостей – Нестоїтської та Чорнянської відповідно. В «Подольских епархиальних ведомостях» повідомляється, що з 1858 по 1871 рік в Чорній священиком був Волянський, але ім’я не вказано. Можна висловити припущення, що це був Ананій Волянський, який пропрацював в селі до 1871 року, бо станом на 1871 рік він вже працює священиком в Нестоїті. Тоді логічно, чому в Чорній знаходиться могила його дружини.

Відомо, що у 1895 році в Успенській церкві села Нестоїта працював священик Євгеній Волянський -  скоріш за все його родич.

В «Краткому словарю высшего чиновничества Российской империи» згадується Волянський Хрисанф Ананійович, 1853 р.н., із духовенства. 1876 року закінчив Новоросійський університет в Одесі. З 1911 року – дійсний статський радник. З 1916 року – член тамбовського окружного суду. Чи є він сином Ананія Волянського – можна тільки здогадуватись.

Обидва пам’ятники виготовлені з граніту, у вигляді стовбура дуба з обрізаними гілками. Надгробок в Нестоїті зберігся найкраще, як видно по фото, на ньому наявна вставка у вигляді хреста зверху, якої немає на надгробку Марії Волянської в Чорній. Крім того, плита з текстом на чорнянському надгробку пошкоджена по краям, що також видно на фото. Ці надгробки являються прекрасними некрополістичними витворами краю кінця ХІХ століття і можуть бути гарними туристичними об’єктами."