Людмила Ісаєва

 

Людмила Миколаївна Ісаєва народилася в 1958 році в невеличкому мальовничому містечку Жидачеві  Львівської області, де пройшли дитячі та шкільні роки. Батько працював електриком на целюлозно-картонному заводі, мати -  бібліотекарем. В 1983 році після закінчення Дрогобицького педінституту була направлена в Липецьку середню школу Подільського (Котовського) району Одеської області, в якій працювала вчителем російської та української мов і  літератури, завучем школи з виховної роботи. Писати вірші почала в 1997 році.  Своїми наставниками вважала членів літературного об’єднання «Промінь»: А.Ковальського, М. Криворотько, В. Присяжну, В. Вітюка, В. Барсукову, Т. Волковську та ін…

Автор книги віршів "Журавка” ( 2005 р.).  Її вірші друкувалися  в районній газеті "Котовські вісті", деякі війшли до колективних збірок "Степові мрії”, "Степове проміння”, "Сяйво променя". Дипломант фестивалів "Котовська весна” та "Бірзульська осінь”. Декілька років була керівником районного поетичного клубу для обдарованої молоді "Джерело" при центральній районній бібліотеці.

Сьогодні, на жаль, її вже немає серед живих, підступна хвороба забрала її у Вічність...

 

Бібліографія:

 

1. Ісаєва Людмила. Журавка / Людмила Ісаєва. - Котовськ: ТОВ "Котовська типографія", 2005. - 52 с.

2. Степові мрії: поезія котовчан / ред. і упоряд. А. Д. Ковальський. - Котовськ: Котовська міська друкарня, 2000. – С.  42

3. Степове проміння: поезія котовчан / ред. А. Д. Ковальський, В. І. Барсукова. - Котовськ: ТОВ "Котовська міська друкарня", 2002. – С. 19

4. Сяйво променя: збірка поезій - творів Котовського літоб’єднання «Промінь» / ред.. А. Д. Ковальський. – Котовськ: ТОВ «Котовська міська друкарня», 2007. – С. 41

 

Поезія:

 

Бібліотека

В дитинстві завжди тамувала подих,

Коли входила в храм величний книг.

 Яким бальзамом був до книжок дотик!

Як джерело цілющої води.

 

Бібліотека… Віковічна мудрість

Знайшла притулок на полицях, стелажах,

І праісторія, і богатирська мужність,

І плач на Ярославниних устах.

 

Через століття долинає до нас тупіт

Коней ординських, низькорослих, вороних,

І полонянок руських туга й стогін,

 Їх сльози, що гіркіше за полин.

 

Знайти все можна на полицях:

Сонет Шекспіра і Тарасові вірші,

Трактати, мудро писані в каплицях,

Не подолали їх ні тління, ні віки.

 

Такі манливі і багаті ті полиці,

Де книжки, мов солдати,-в ряд,

В них кожне слово правдою іскриться

І думки ясні, наче зорепад.

 

Завжди привітні цього храму жриці,

Де Богом є і Розум, і Душа,

Де зберігаються незлічені скарбниці,

Де слово - цар, і вчитель, і слуга.

 

Журнали, картотеки, каталоги,

Томи безцінних, невмирущих книг -

Все це - історією пройдені дороги,

Увіковічена безсмертям славна мить.

 

* * *

Упав до ніг не яблуневий цвіт -

Вклонилась доля в зоряним намисті,

На свіжо-росянистім листі

Залишивши кохання мого слід.

Кохання подих - наче хвилі сплеск.

Життя пізнало вічність і воскресло,

А у захмар’ї срібне перевесло

Запуталось у мареві небес.

В замоховілому втопилося забралі,

 і ти, прийдешна, не задля забави

Мені відкрила ласощі ночей.

 

 * * *

Далекая небесная купель,

 Многообразна ты и бесконечна.

Порой напоминаешь ты туннель,

Пройти  который  может только Вечность.

Я видела твой дьявольский оскал,

Когда, нахмурив грозовые брови,

Ты бушевала между зыбких скал

И сотрясала землю вспышкой молний.

Я видела и ангельский твой лик:

Висели звезды, как калиновые гроздья,

И в окружении мерцающих светил

Луна казалась царствующей гостьей.

Я часто молча устремлялась ввысь,

Бродила среди пенистых просторов.

Искала голубой надежды мыс.

Любуясь формой парусных построек.

Далекая небесная купель,

Зовешь к себе манящим кротким взглядом.

Но не ищу я больше там чудес:

Ведь чудо на земле таится рядом.

 

БАТЬКАМ

Лечу на крилах я додому, мов лебідка,

Бо вдалині від дому – я сирітка.

Там рідний батько вже мене чекає,

Матуся дорога сльозу ховає.

А час минає, лине непомітно,

Розмовам краю і кінця не видно.

І підмічаю зморщечки, сивинки,

Держиться, дорогі мої кровинки.

Так хочеться приникнути устами

До рук батьківських, щоб поцілувати

Ті добрі і натруджені роками,

Мозолисті, міцні, горохуваті,

Які в дитинстві пестили й підняли,

Мене й братів у світ повипускали –

Ми низько вам вклоняємося в ноги.

І вдячні за любов та допомогу,

За те, що ви, старенькі, так самітні,

Простіть дітей своїх, єдині, рідні, вічні.