Світлана Пирогова
 Світлана Михайлівна Пирогова народилась 26 липня 1960 року в селі Малий Фонтан Подільського (Котовського) району Одеської області. Мешкає у місті Подільськ, Одеської області. У 1985 році закінчила філологічний факультет Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Працювала вчителем початкових класів у ЗОШ №1 (гімназії) міста Ананєва, вчителем української мови та літератури в НВК ЗОШ №3-ліцеї м. Подільська.
Лауреат Одеського обласного фестивалю " Осінь у Бірзулі" (номінація "Лірична поезія", 2017 рік), Лауреат Міжнародного конкурсу у номінації "Українська співучість" (2018 р., м. Париж).
Друкувалась в електронних збірках: "Новорічне теплослів'я. Топ-40 авторів" (Клуб поезії, 2017 р.), "Українська співучість", "Зимова рапсодія душі", "Душевна поезія" (2017 р., м. Париж), в 9 альманахах: "ПоліДом" №3 (м. Чорноморськ, 2018), "Так ніхто не кохав" (2018 р., м. Хмельницький), "Моя Батьківщина" (2019 р., м. Хмельницький), "За чашкою кави" (2019 р., м. Рівне), "Натхнення" (2019 р., м. Хмельницький), "Ковток життя" (з 2019 по 2020 р.р., м. Біла Церква).
Є автором власної поетичної збірки "Неповторна мить" (2021 р., м. Вінниця).
Бібліографія:
1. Ковток Життя. Осінь-2019: Літературний альманах. - Біла Церква: Час Змін Інформ, 2019. - с. 135-142.
2. Пирогова С. Неповторна мить. Поезії / Світлана Пирогова. - Вінниця: ТВ "ТВОРИ", 2021. - 120 с.
3. Дотик словом
4. Клуб Поезії
5 Світлана Пирогова
Поезія:
* * *
Злітає потихеньку з поля неба,
Сідає рій зірок на підвіконня.
Окраєць місяця, ріжок — оздоба
Самотній в оксамитовім бездонні.
Блукаючи примарою в безсонні,
Я теж одна-однісінька чекаю.
І голову схиляю, ніби сонях.
— Прийди скоріше,— я вночі благаю.
Вогонь свічі палає філігранню,
Обвітрений заходиш, бачу погляд.
Шепочуть губи розсип слів кохання,
І відчуваю ніжний подих поряд.
І знов для двох феєрія любові,
Міцних обіймів теплий кашемір.
Не обірватись диво-ланцюгові,
Що нас єднає досі з давніх пір.
Кохання наше — то земне багатство
Твоє кохання — діамант коштовний.
Прозорий " чистої води" карат.
Алмаз душі із сонячної штольні,
Яскрава, світла арія з кантат.
Німію від гарячої любові,
І від обіймів тану, ніби сніг.
Дивлюся в очі рідні волошкові.
Казковий сильний мій єдиноріг.
Палає у моїй душі багаття.
І розумію все із півтонів.
Кохання наше — то земне багатство,
Тепло, що зігріває і без слів.
***
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір’їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
А я сказать не можу "так" чи "ні".
Червоної калини кетяги дозріли,
І як туман проникла сивина.
І де блукав до цього погляд милий?
Очей осінніх скаже глибина.
Сріблястою душею сплів вінок із мирта,
Зелений спалах світла від стебла.
Роки пройшли. Від іскри запалала скирта,
Додало літо бабине тепла.
| 
