Володимир Рассказов

 

Володимир Рассказов народився 20 червня 1938 року в місті шахтарів та металургів Єнакієве Донецької області в робітничій сімї. Ріс третім найменшим сином без батька, який загинув на фронті Другої Світової війни. Дитячі та юнацькі роки провів на Кіровоградщині та Миколаївщині. По закінченні десятирічки вступив до Грузинського політехнічного інституту в місті Тбілісі, після чого всю свою трудову діяльність віддав роботі на залізничному транспорті. Тривалий час мешкав у місті Подільськ (Котовськ).

Вірші почав писати зі шкільних років. Автор понад 200 віршованих творів, він і досить не має власної книги, хоча самі вірші увійшли до колективних збірок поезій “Замріяний степ”, “Степове проміння”, “Котовська весна” ( вид. м. Котовськ) та до збірника “Поетична ліра Котовська”, який побачив світ наприкінці 2006 р. у видавництві “Просвіта” м. Запоріжжя. Вірші Володимира Рассказова свого часу друкувались в газетах “Комсомольська правда”, “Чорноморські новини”, “Гудок” та багатьох інших, а поет отримував відзнаки за участь у різноманітних фестивалях. Останні роки був здебільшого представлений на сторінках літературної газети “Промінь”, що виходить щомісячно в “Котовських вістях”.

Твори поета сповнені любов’ю до України та до її народу. Однією з останніх робіт В. Рассказова є поема "Лиха суть”, присвячена трагічній сторінці в історії України – голодомору. На жаль, сьогодні його з нами немає, він відійшов у Вічність.

 

Бібліографія:

 

1. Весна в Котовске: поэзия / упоряд. В. І. Барсукова. - Котовськ: ТОВ "Котовська друкарня", 2004. - С. 10

2. Замріяний степ: поезія котовчан / ред. і упоряд.  А. Д. Ковальський. - Котовськ: Котовська міська друкарня, 1998. – С. 107

3. Степове проміння: поезія котовчан / ред. А. Д. Ковальський, В. І. Барсукова. - Котовськ: ТОВ "Котовська міська друкарня", 2002. – С. 48

4. Сяйво променя: збірка поезій - творів Котовського літоб’єднання «Промінь» / ред.. А. Д. Ковальський. – Котовськ: ТОВ «Котовська міська друкарня», 2007. – С. 102

 

Поезія:

 

Тому й пишу

Пишу я вірші лиш тоді,
Коли болить душа й страждає,
Й, немов би кола по воді,
Думки кружляють, і кружляють,
Коли чужа біда мені
Стає гірким безмежним горем,
Десь радість гасне вдалині,
Хтось тоне у житейськім морі,
Й не можу спокій зберегти
Тоді й стає мені все гірше,
Що я не в силах помогти
Хоч трохи людям. Тому й вірші
Крізь душу проходять мою,
Бо хочу, щоб людям в усьому везло,
Й вбачаю в тім совість свою,
Що в світі найбільше ненавиджу зло.

 

Бірзульська осінь

 

У місті у нашому осінь -

Якась не така, як була.

Уже листопад, але й досі

Метіль золота не мела.

 

В цім році і бабине літо

Не гріло останнім теплом,

Своїм павутинням на вітах

Казкових мереж не плело.

 

Іду я проспектом крізь осінь,

Дивує картина смутна:

На вербах від ранніх морозів

На листі живім сивина.

 

Тремтять на вітрах вони й досі,

Померклі якісь, без життя.

Не радує барвами осінь,

Скоріш виклика співчуття.

 

Отак і в людей, коли скосить

Нежданна жорстокість біди...

У Бірзулі нашій вже осінь...

Та все ж не така, як завжди.