Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка Куяльницької сільської ради
Меню сайту
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту

Євген Чикаленко: повернення із забуття

«Дон-Кіхот» із Перешор: Євген Чикаленко, меценат, агроном, громадський діяч

Історія має свій матеріальний бік, свою матерію, свою матеріальну тканину. І ту матеріальну тканину ткали Симиренки, Милорадовичівни, Леонтовичі, а в першу чергу і як головний керівник того ткацтва – головний ткач – упродовж довгих-довгих десятиліть. Ткач, що був ніби ціле життя за лаштунками, в тіні, безіменно, без претензії на місце в Історії – це був Євген Чикаленко. Історик Дмитро Дорошенко наприкінці 1924 р. написав Чикаленку: «Ви стільки зробили добра для української справи, що, на мою думку, кожен чесний українець — Ваш неоплатний довжник і, роблячи Вам якусь послугу, — тільки виконує свій обов’язок…»

 Євген Харлампович Чикаленко  народився 9( 21) грудня 1861 року в селі Перешори на Херсонщині (нині Подільський  район Одеської області) у заможній освіченій родині – його батьки мали великий маєток, батько працював секретарем повітового суду. Дитинство провів у Перешорах серед простих українських селян, в атмосфері живих народних традицій.

Євген Чикаленко навчався в одній з Одеських гімназій. Вищу освіту отримав в Петербурзькій сільськогосподарській академії та Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В.Мальований), за участь в якому був заарештований і висланий  з Харкова без права проживання у великих містах.

Тому у 1884 році Євген повертається в рідні Перешори під нагляд  поліції, де проводить  майже десять років.  Тут, у своєму сімейному маєтку, розміром більше 1200 десятин Євген  з захопленням зайнявся сільським господарством і поставив його на наукову основу..

 На той час минуло 12 років, як помер батько, а молоду родину, що постійно збільшувалася, належало годувати. Що Євген Чикаленко побачив біля рідних пенатів? Господарство було велике, добре поставлено, але велося воно рутинними методами, як це робили від діда-прадіда. Євген Чикаленко узявся до роботи: читав купу спеціалізованих видань із агрономії, студіював популярні «Письма из деревни» (1872-1887) російського публіциста-народника й агрохімика Олександра Енгельгарда, сам експериментував з перешорськими ланами. Колишньому Дон-Кіхоту довелося раніше за всіх вставати, пізніше від усіх лягати, цілий день за всім доглядати, даючи роботі лад, а узимку поглиблював самоосвіту в питаннях сільського господарства, читати фахові часописи та нотувати науково-популярні розвідки.

  

Повітового пафосу чи губернського форсу він не виявляв, а тримався, як свідомий українець: говорив з усіма відкрито, прямо, спілкувався українською мовою. Невдовзі перешорські селяни, а за ними й місцеві панки покинули вживати скалічену московщину, як це було поширено в інших селах півдня України… Коли хтось із чиновників кепкував із перешорян, що вони, мовляв, балакають «мужицьким», «хахлацьким» язиком, ті відповідали: «А от наш пан не то, що ви, а на всю губу пан, вміє говорити на всяких язиках, а з своїми дітьми і зо всіма нами говорить по-нашому та ще по-стародавньому».

Євген Харлампович писав: «Я ніколи не робив ніяких уваг щодо мови, не силував нікого, а досягав того своїм прикладом, сам додержуючись чистоти  мови.» Балачки балачками, та про народну освіту слід не тільки мріяти чи базікати. Знаючи, якою солоною є праця неписьменного хлібороба, Чикаленко узяв і подарував селянам шмат землі і…хату для школи.

Більше того, українолюб домігся того, що змосковщений панотець, який керував церковно-приходською школою і не визнавав потреби в українській мові, почав організовувати читання…українських книжок та був присутнім на вечірках, де співали народних пісень. Пізніше український агроном запросив до Перешор вчителювати свідомого українця Олександра Пилькевича (1877-1923), котрий за два десятиліття став, генерал- хорунжим Головного військового штабу Армії УНР.

Турбуючись про економічну самостійність місцевих селян, Євген Харлампович заснував у Перешорах навіть кредитове товариство, для статутної діяльності якого відвів приміщення в своєму маєтку, поки фінустанова не розвинулась і не придбала власний будинок. Багатьом бідним селянам він віддавав землю за «четвертину врожаю», а через Земельний банк продав безземельним селянам 250 десятин за дешеву ціну. Найголовніше, що робив новатор сільського господарства – він не просто плекав власні соціально-педагогічні експерименти, а з року в рік привчав селян господарювати самостійно, по суті формуючи з них той «середній клас», на який він покладатиме надії у часи Національних Змагань.

Це був патріот, справжній академік хліборобської справи. Дивні для посушливих країв аграрні експерименти із «чорним паром» власник маєтку в Перешорах не полишав  і завжди домагався високих врожаїв, отримуючи по 150 пудів зерна з десятини. Тобто в 10 разів більше…Був випадок, коли у велику посуху 1892 року скрізь на Херсонщині земля посохла і порепалась, а хліб і трави геть згинули. Тільки у Перешорах народ не влаштовував хресні ходи та молебні в полі, щоб Бог дав дощ. Адже на ланах Чикаленка по методу «черного пару» земля зберігла вологу …з весни Це справило враження. Розголос про диво розлетівся по всіх усюдах, збурив сусідні повіти й навіть губернії.

Нагромаджений за пять років досвід аграрія у Херсонській губернії зокрема та для цілого півдня Росії взагалі- виявився безцінним. Так в Одесі у 1897 р., а пізніше – у Санкт- Петербурзі(1910- 1912) у пяти книжках загальним накладом півмільйона примірників були надруковані «Розмови про сільське хазяйство», що стали популярною енциклопедією.

Ясна річ, до останку Російська імперія шукала зачіпку, аби науково спростувати аграрні висновки й у такий спосіб заборонили друк п’яти книжок української мовою. До справи залучалися найкращі експерти. Але… Повернувшись зі службового відрядження до Перешор, урядовець із особливих доручень по Міністерству хліборобства та державного майна Василь Бертенсон у своєму звіті визнав:

- Завдяки дворічним спостереженням та дослідам про раціональне оброблення землі в посушливій місцевості, Є.Х.Чикаленко дійшов до переконання, що озимину треба сіяти по чорному чи ранньому зеленому парові, а ярину – по кукурудзяному чи, взагалі, по напівпарові. Заслуга Є.Х.Чикаленка полягає в тому, що він не тільки пропонує поліпшені методи обробки землі й подає їх до друку, а й на прикладі, зі знанням чорного пару й т.п. й т.д. – запровадив ці методи в сільськогосподарську культуру місцевих селян.

 *   *   *

Тут слід підкреслити важливу деталь, яку більшість дослідників випускають з поля зору. Заходами Благодійного товариства видання загальнокорисних та дешевих книг для народу були надруковані не п’ять окремих книжок, а загальна енциклопедія сільського господарства, що містила новаторські рекомендації з модернізації цілої галузі економіки, а саме: “Про засуху (чорний пар та плодозмін)”, “Сіяні трави, кукуруза та буряки”, “Виноград”, “Сад”, “Худоба: коні, скотина, свині та вівці”.

Стіни пробивають не тарани, а воля до перемоги і небачена стійкість (fortitudo) духу. Мало хто уявляє, що п’ять довгих років, переступаючи через Емський указ 1876 р., агроном-новатор домагався самого дозволу надрукувати свій твір, написаний… українською (!!!) мовою. Куди тільки не звертався Є.Х.Чикаленко, аби видати рукопис: до Головного управління у справах друку Російської імперії, особисто до міністра хліборобства, навіть особисто до міністра внутрішніх справ Івана Горемикіна (1839-1917), якому скаржився на… міністра хліборобства та на Головне управління в справах друку. Усе пусте.

Крига скресла тоді, коли секретар Вченого комітету при Міністерстві хліборобства, земляк із Катеринослава Віктор Іванович Філіпьєв (1857-1906) переконав міністра хліборобства О.С.Єрмолова (1847-19017) у великій користі науково-практичної праці Є.Х.Чикаленка для цілої країни. Побоюючись приймати одноосібне рішення, Олексій Сергійович Єрмолов направив справу на Комітет міністрів (!!!) Російської імперії. І лише після тривалих суперечок брошуру Є.Чикаленка надрукували… “як виняток”. Перший наклад в Одесі за тиждень розійшовся у кількості 10 000 примірників.

Чи вартувала справа часу та нервів? По-перше, за ті свої книжечки автор отримав від сільськогосподарських товариств дві великі срібні й одну золоту медалі. По-друге, це головне: у середовищі українських селян “Розмови про сільське хазяйство” стали другим за популярністю виданням – після “Кобзаря” Тараса Шевченка.

*   *   *

Знаєте, що прикметно? Від початку майбутнім українським меценатом рухала не жага власного збагачення, не прагнення слави новатора сільського господарства Російської імперії, а людська співчутливість освіченого патріота. Доволі швидко Євген Харлампійович збагнув: купа грошви – не мета, а інструмент, що має слугувати справі національного самоусвідомлення простих українців. ( УКРІНФОРМ )

Село Перешоры и Евгений Чикаленко

В 5 километрах от железнодорожной станции Мардаровка, среди живописной степи на склонах огромной балки, созданной некогда большой рекой Кучурган, расположено село Перешоры, в котором родился “Будитель украинской нации” - публицист, общественный деятель, меценат (этот список можно перечислять очень долго) Евгений Харлампович Чикаленко.

Село Перешоры было основано в конце 18 века молдавскими дворянами из Бессарабии. В последствие в селе селились казаки из Азовского войска и крестьяне-переселенцы из Подольской губернии.

Сам Евгений Чикаленко в своих “Воспоминаниях” указывал, что первыми жителями села были богатые землевладельцы, использовавшие труд беглецов из Польши, так назывемых “бурлаков”. Старожилы села и сейчас рассказывают, что в Перешорах есть уголок “Польщаки”, названный так потому, что когда-то там жили выходцы из Польши.

Род Евгения Чикаленко происходит от запорожского казака, Ивана Михайловича Чикаленко, унтер-офицера Бугского Козачьего Войска, который основал Перешорское поместье рода Чикаленко. Сын Ивана Чикаленко и отец Евгения, Харлампий служил в Ананьевском уездном суде до 1864 года, что давало ему ценз на мирового судью.

Евгений Чикаленко получил образование в Харьковско»м университете, где активно участвовал в работе драгомановского радикального кружка, за что был арестован и сослан в родное село под присмотр полиции. После смерти отца Евгений берет хозяйство в Перешорах в свои руки. Будучи хорошим агрономом, Евгений Чикаленко добивается огромных урожаев. В последствии свой опыт агрария он передаст в пятитомнике “Разговоры про сельское хозяйство”.

В 1894 году Евгений Чикаленко переезжает в Одессу, а в 1900 году - в Киев, где и включается в активную общественно-политическую жизнь. На деньги Евгения Чикаленко выходит “Русско-украинский словарь” Уманца-Комарова, значительные суммы выделяются для журнала “Киевская старина”, финансируется Еженедельник Украинской радикальной партии. Во Львове Евгений Чикаленко организовывает фонд имени Д.Л. Мордовцева, который помогал украинским писателям. В 1906 году Чикаленко основывает украиноязычные газеты “Громадська Думка” и “Рада”. Это только малая часть всего того, что сделал Евгений Чикаленко для борьбы украинской нации за независимость в очень непростом времени – начале кровавого 20 века.

После революции Евгений Чикаленко оказался в эмиграции, последние годы жизни провел в Чехословакии, где и скончался в 1929 году. Согласно завещанию, прах Чикаленко должны были развеять в родном селе Перешоры. В 1948 году урна с прахом была передана в Украину, музею Академии Наук УССР. Ныне местонахождение урны с прахом Евгения Чикаленко неизвестно. Сейчас можно только гадать что с ней произошло: возможно, кто-то из сотрудников музея в тайне от начальства все же выполнил завещание Чикаленко и развеял его прах над селом Перешоры, а возможно, урна с прахом была уничтожена по приказу советского начальства. Но это было только началом борьбы с памятью о Евгении Чикаленко...

После революции родовое имение Чикаленко было переоборудовано под школу. Казалось бы, благодаря этому имение должно было сохраниться до наших дней. Однако по непонятной причине школу сносят до основания и строят в селе новую, “совковую” школу. Несмотря на то, что Евгений Чикаленко несколько лет жил в Одессе, и именно тут начал издавать свой пятитомник по сельскому хозяйству, который разошелся полумиллионным тиражом, в отделе “Одессика” Горьковской библиотеке нет даже упоминания о Евгении Чикаленко.

В 20-30 годы 19 века в Перешорах семья Чикаленко выделила деньги на строительство Свято-Николаевской церкви. Строилась церковь из кирпича, который изготавливали возле нее из местного материала. Строили всем селом: в выходные дни все его жители собирались на строительство. В 1962 году церковь закрыли, а само здание церкви просуществовало до 1985 года, когда силами местной воинской части было разрушено.

Однако строили церковь добротно, поэтому полностью здание разрушить так и не удалось. И сейчас по дороге из Мардаровки в Перешоры можно увидеть величественные развалины красивейшей церкви, которую разрушили только за то, что ее основали представители рода Чикаленко...

Мы не знаем, исполнили ли завещание Евгения Чикаленко и где сейчас находится урна с его прахом. Однако его сыну - известному общественному деятелю и археологу Льву Евгеньевичу Чикаленко в 1998 году, через 33 года после смерти, все же удалось вернуться в родное село. Летом 1998 года село Перешоры навестили потомки Евгения Харламповича Чикаленко, приехавшие из США с целью перезахоронить прах Льва Чикаленко на его родине.

После десятилетий уничтожения нашей истории нам предстоит еще много работы по восстановлению исторических памятников и исторической памяти.

25.07.2015 г. © Дмитрий Жданов ODESSA INCOGNITA

Оксана Пеленська, журналіст з Чехії затверджує, що:

Урна з прахом Євгена Чикаленка встановлена в колумбарії на цвинтарі в Подєбрадах. Не в Україні, де бажав бути похований Євген Чикаленко, зате поруч з побратимами, які спочивають там само: правник, викладач Київського університету Ростислав Лащенко, історик мистецтва, член Української Центральної Ради, ректор Українського вільного університету Дмитро Антонович, член Української Центральної Ради, дипломат Кость Мацієвич, ботанік, директор Міністерства народного господарства УНР Володимир Чередіїв, скульптор Михайло Бринський, мовознавець Агенор Артимович, письменниця Валерія О’Коннор-Вілінська.   PelenskaO@rferl.org

 

 


 

 

Український меценат, відомий громадський та політичний діяч Євген Чикаленко

Народився Євген Харлампович Чикаленко 21 грудня 1861року в селі Перешори на Херсонщині (нині це Котовський  район Одеської області). Навчався в одній з Одеських гімназій. Вищу освіту отримав в Петербурзькій сільськогосподарській академії та Харківському університеті.

В Харкові він захоплюється революційними ідеями національно-визвольного напряму.  Його діяльність не залишилась непоміченою для поліції.  Його звинуватили в українському сепаратизмі та вислали в рідні Перешори під нагляд  поліції. Тут, в сімейному маєтку, розміром більше 1200 десятин він  з захопленням зайнявся сільським господарством і поставив його на наукову основу. Досвід, яким він збагатився за ці роки, він виклав в брошурі «Бесіди про сільське господарство».  Пізніше було надруковано ще п’ять брошур з цього циклу, які Чикаленко не раз перевидавав – такою популярністю вони користувалися серед селян. Загальний наклад брошур досяг півмільйона примірників. Серед селян  вони були другими по популярності після «Кобзаря». За свої книги від сільськогосподарських спільнот він отримав дві срібні і одну золоту медаль.

Його прибутки стають все більшими, але не збагачення було ціллю його життя. Зароблені кошти  Євген  Харлампович жертвує на розвиток української культури: допомагає видати російсько-український словник, укладений М. Уманцем і О. Спілкою, допоміг порадами і коштами надрукувати «Словник української мови» Борису Грінченку. Багатьом  українським письменникам надавав матеріальну допомогу для видання їх творів. Фінансував відділ белетристики в журналі «Київська старовина» ( саме з його статті, надрукованої  в цьому журналі, ми дізнаємось про єдину на Півдні України школу лірників, яка функціонувала в селі Коси).

Чикаленко був засновником першої бібліотеку для селян у рідному селі Перешори,  придбавши для неї багато книг.

На кошти Чикаленка  існувала львівська Наукова  спільнота  імені Т.Г.Шевченка, видавались книги Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Івана Франка, Степана Васильченка та інших. Він фінансував у Львові будівництво «Академічного будинку», де могли проживати спудеї-українці.  Він виділив  на це 25000 карбованців, при цьому поклавши одну умову: спудеїв  із Наддніпрянщини  селити тут в першу чергу.

 Великий вплив  він мав і на Володимира Вінниченка: саме він розгледів першим письменницький талант Вінниченка.

Чикаленко постійно, дивуючи сусідів-панів, розмовляв на рідній мові, записував в Перишорах народні пісні, щоб з часом видати їх окремою збіркою, і в 1904 році збірка «300 кращих українських пісень» побачила світ. Вкладав він гроші і в конкурс на кращу історію України, запрошував Іллю Репіна взятися за українські сюжети…

В той же час він продовжував займатися політичною і суспільною діяльністю. Він член «Київської старої громади», один з ініціаторів створення в 1904 році Української демократичної партії.  На власні кошти видає «Громадську думку», а 1906-1914 роках –газету «Рада»,  де мали можливість друкувати свої твори українські письменники.

В березні по ініціативі Є.Чикаленка була створена Центральна Рада – майбутній орган всенародного управління Україною. Є. Чикаленка мали обрати головою Центральної Ради, але через хворобу він відмовився на користь М. Грушевського. В 1918 році йому було запропоновано стати Гетьманом України, але він відмовився, не бажаючи приймати гетьманство з рук німців.

Після лютневої революції1917року великий патріот заявляв: «Тішуся тим, що український рух приймає такі широкі розміри і що в ньому єсть і моя крапля праці».  А з 1918 року Чикаленко вже в еміграції в Австрії, в1925 році подружжя переїжджає до Чехословаччини, де в 1929 році  зупинилося серце цієї великої людини.

Він заповів розвіяти свій прах в рідному селі Перешори тоді, коли Україна стане незалежною.  Воля Євгена Харлампієвича Чикаленка не виконана до цих пір. Учений, меценат, громадянин, який закликав любити свою країну не тільки до глибини душі, а й до глибини власного карману, навіки в пам’яті народу.

 

 

 

Значною подією для Мардарівки за останні роки стало перепоховання праху сина Євгенія Чикаленка – Левка Чикаленка в Перешорах у 1998 році. Прах по заповіту було привезено з США в Україну і поховано на кладовищі села Перешори.

Коли в 1998 р. відбувалося перепоховання праху дядька Левка, в Кононівці нам сказали: ми згодні на перепоховання, але якщо всі витрати візьме на себе родина Чикаленків. А ось у Перешорах все було по-іншому. Там тільки запитали: «Коли?» Зустрічало нас із тіткою Оксаною Чикаленко-Линтварьовою та її донькою Мар’яною (вони мешкають у Нью-Йорку) близько двох тисяч людей! Діти в українському вбранні вручали хліб… Всі знали, що будуть ховати сина Євгена Чикаленка.

Зі спогадів онука Євгена Чикаленка (Євгена Івановича Чикаленка, племінника Левка Чикаленка) : «Коли в 1998 р. відбувалося перепоховання праху дядька Левка, в Кононівці нам сказали: ми згодні на перепоховання, але якщо всі витрати візьме на себе родина Чикаленків. А ось у Перешорах все було по-іншому. Там тільки запитали: «Коли?» Зустрічало нас із тіткою Оксаною Чикаленко-Линтварьовою та її донькою Мар’яною (вони мешкають у Нью-Йорку) близько двох тисяч людей! Діти в українському вбранні вручали хліб… Всі знали, що будуть ховати сина Євгена Чикаленка.

Від дідового будинку в Перешорах нічого не залишилось. Стояв він на пагорбі, з подвір’я відкривався дуже гарний краєвид. Голова місцевого господарства Антон Петрович Стаселевич казав нам: «Я сюди ходив у школу…» А знищено будинок у 1988 р. Ось у мене цеглина на книжковій полиці – то шматочок стіни… Від перешорської церкви теж зосталося мало – вціліли тільки стіни. Її свого часу висадили в повітря. Прах дядька Левка розвіяли під столітньою грушею, на яку він залазив у дитинстві. А половину попелу відвезли на кладовище, опустили в могилу. Був військовий салют, була тризна, багато знімали…»

 за матеріалами http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/ievgen-chikalenko-onuk-mecenata

Лук'янчук Георгій. Євген Чикаленко та меценатство в українському націєтворенні // Слово. - 2018. - 18-24 січня. - №3 (951). - с. 11,    2 частина

Чикаленко Євген Харлампіович. Вікіпедія

 

24 червня 2021 року головній книгозбірні Куяльницької сільської територіальної громади присвоєно ім'я видатного земляка Євгена Чикаленка. 

 

Наші відеоматеріали:

Євген Чикаленко. Шлях лірників: повернення із забуття

Євген Чикаленко: повернення із забуття

 

 

 

 

Сьогодні ім'я великого українця повертається із забуття. На його малій батьківщині в селі Мардарівка що біля Перишор встановлено погруддя ( коштом Куяльницької сільської ради,) його імя носить наша бібліотека- Публічна бібліотека ім. Є. Чикаленка, , видавництвом «Темпора» надруковані його щоденники і книга Інни Старовойтенко «Євген Чикаленко-людина на тлі епохи», в містах Києві, Кропивницькому, Борисполі, хмельницькому Городку, Вінниці, Кривому Розі, Ніжині, Сумах та Черкасах з'явилися вулиці Євгена Чикаленка.

Вхід
Посилання
Блог Публічної бібліотеки ім. Є. Чикаленка Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка Куяльницької сільської ради Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка Куяльницької сільської ради
Архів
Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Copyright ЦБС © 2024
Безкоштовний хостинг uCoz