Пам'ять втрачених сіл

 

 Щоб нам землю свою рідну міцно, щиро покохати,  

треба все її минуле  добре вивчити, пізнати.

          Треба знати те, як предкина землі цій колись жили,

як її грудьми своїмизаступали – боронили.

   Хай не буде ні одноїукраїнської дитини, 

 щоб не вміла розказатипро минуле України.

            Роман Завадович

 

Українське село… Як тільки тебе не називали - і колискою, і піснею, і житницею нашого народу.  Тихе і замріяне… Ти прекрасне у будь-яку пору року – чи то засніжене та заметене снігами, зелене  і  квітуче навесні, чи чаруєш п’янким ароматом суниць та спілого хліба влітку, щедрістю та багатством фарб восени. Села бувають різні. Одне - просте і щире, дотепне і веселе, заможне й хазяйновите.   А інше – бідне й голодне, озлоблене й заздрісне,   але   село завжди жило працею людей, і тому,  одні вибиваючись на широкі путівці ставали  навіть знаменитими, іншим відведено примітивне, напівхутірське існування серед медових  левад, ставків і лісів чи на неозорих степових просторах.  Словом, у кожного своя зоря, однак є й спільна доля - села, як і люди, народжуються і помирають.Із року в рік, із покоління в покоління складається, пишеться і переповідається історія держави, окремих її регіонів, міст та сіл. Віками складалися і передавалися від діда-прадіда до дітей-онуків історія кожного роду. Та чи знаємо ми її? Чи запам’ятали розповіді старших? Чи шануємо предків, пам’ять про них?

 

Щоб  з’ясувати це, в Куяльницькій ЦБС (Котовській ЦБС) Подільського району був проведений краєзнавчий конкурс «Пам’ять втрачених сіл». До участі в ньому запрошувались бібліотеки тих сільрад,на території яких  зафіксовано зняття з реєстрації те чи інше село.

В Подільському (Котовському) районі багато сіл торували свої життєві дороги, але не всі вони дотягнулися до сьогодення, і на це були найрізноманітніші причини. Одна з них – урбанізація, тобто міграція молоді до міста, де була робота і заробітня платня. Тут нічого вдіяти – це загальносвітовий процес. Але були і інші причини, чому люди залишали свої рідні домівки і батьківські могили: це віддаленість, відсутність інфраструктур,  погані дороги, старіння тощо. Загалом за останні вісім років держава втратила 235 таких населених пунктів, а починаючи  з 70-х років минулого століття сільське населення України зменшилось на 13,3 %.

В Подільському (Котовському) районі зникли і   канули в  минуле такі села:  Виноградівка,  Широколанівка,  Тимофіївка,   Циганівка, Юрківка, Косарівка, Кругляк, Мале Бурилово, Кошари, Дарійчукове, Підгірне, Карпівка, Пролетарія, Плоске, Чубарівка,Павлівка, Греково-2, хутори Ліски, Ніцова, Лаціон, Кабанова, Кабаков, Іллічівка , Паризької Комуни, тощо. На  межі зникнення села Подріцово, Андріївка,Ясинове, Мала Петрівка.   Всі ці села потрапили до числа неперспективних і перестали існувати. З плином часу замулилися річечки, поросли споришем  самотні дворища, не риплять старенькі хвіртки…Села дихають пусткою. Загубились по світах ластівки, не вернулись , не будять двори радісним  щебетанням. Села вмерли, але не вмерла пам’ять. Вона збереже все найдорожче, найчарівніше для людської душі і донесе до майбутніх поколінь. Бібліотекарі  Подільщини приклали максимум зусиль, щоб записати розповіді колишніх жителів зниклих сіл, зібрати фото тих часів, з’ясувати історію їх заселення, життя в різні періоди, і всі ці безцінні матеріали  оформили в краєзнавчі теки під назвою «Пам’ять втрачених сіл».Кращі роботи ми пропонуємо вашій увазі.

 

село Кругляк Подільського (Котовського району) Одеської областіСело Кошари Подільський (Котовський) район Одеської областьПролетарія, Чубарівка Подільський (Котовський) район Одеська область