Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка

Історія сіл Мардарівка і Перешори

Після російсько-турецької війни 1775 року, коли Кримське ханство було розбите, Крим і панічно-чорноморські землі перейшли до Росії. З цього часу починається інтенсивне заселення дикого степу. Густо почали заселяти степ переселенці з центральної України та сусідньої Молдови.

Вже в 1799 році землі за хуторами, які і склали майбутню Мардарівку, одержав в дар за службу герой турецької війни полковник Ромаданівсько-Юдижинського полку І. О. Курис. Він засновує велику економію. Але скоро землю і економію, яка почалася розростатися, придбав великий землевласник Мардарій Цигульський. Саме за його ім’ям і було названо село.

Раніше вихідці з Румунії Бан, Іовіца, Розмаріца, Телеуца заснували село Перешори, яке знаходиться на відстані 5 кілометрів від Мардарівки.

Пізніше, в 1820 році козацький унтер-офіцер Бузько-Козачого полку Іван Чикаленко одружується з дочкою найбільшого землевласника Перешор Пантелемона Бана, цим самим започаткувавши династію великих землевласників Чикаленків, з роду яких і вийшов великий меценат, громадсько-політичний діяч України Євген Чикаленко. Рідна сестра Івана Чикаленка була заміжня за Мардарієм Цигульським. А шурин Чикаленка Іван Розмаріца заснував власний хутір, де нині село Відродження.

На початку 60-тих років XIXстоліття Мардарівку придбав новий землевласник А. І. Гіжицький, який інтенсивно займався вівчарством.

У 1865 році побудовано залізну дорогу Одеса-Балта. За 2 кілометри від Мардарівки була побудована залізнична станція, яка одержала однойменну назву. Так, на станції того року виникло 22 двори, де мешкало 107 жителів. Відкрився і місцевий базар. Станція приваблювала торговий люд, і Мардарівка почала скоро заселятися, переважно євреями.

Вже у 80-ті роки XIX століття в Мардарівці були побудовані цегельний завод, олійня і млин. Розвивалася торгівля. Розбудовувалась і Мардарівка з єврейським центром під назвою «Містечко», де євреї мали своє самоврядування, школу і синагогу. Великими купцями були Глазруця і Фінкемштейн.

З метою більшої загрузки хлібопродажу в 1903-1905 роках побудована шосейна дорога до містечка Велегоцулове (Долинськ). Українці і інші національності, які займалися сільським господарством, проживали переважно в старій Мардарівці, Перешорах, на хуторі Розмаріци. Пізніше виникли села Плоске і Топік.

У 20-30 роки 19 століття в Перешорах сім'я Чикаленко виділила гроші на будівництво Свято-Миколаївської церкви. Будувалася церква з цегли, який виготовляли біля неї з місцевого матеріалу. Будували всім селом: у вихідні дні всі його жителі збиралися на будівництво. У 1962 році церкву закрили, а сама будівля церкви проіснувало до 1985 року, коли силами місцевої військової частини було зруйновано. Однак будували церкву добротно, тому повністю будівлю зруйнувати так і не вдалося. І зараз по дорозі з Мардарівка в Перешорів можна побачити величні руїни красивої церкви.

Тодішня Мардарівка належала до Ананіївського повіту Херсонської губернії. У 1905 році Російська імперія переживає стихійні бунти, що стає початком революції. В Мардарівці також починаються різні опозиції проти царської влади. Цю опозицію переважно вели містечкові євреї, за що у 1906 році було спровоковано єврейський погром, де селяни і робітники громили єврейські крамниці і склади. Переважно агітаційною роботою займалася Катерина Моїсеївна Гортман-Ворошилова, яка пізніше стала членом більшовицької партії.

Під час столипінської аграрної реформи реформуються земельні маєтки мардарівських панів. Одним із піонерів земельного устрою і земельних сівозмін, які потім підняли урожай зернових, став перешорський землевласник Євген Чикаленко. Його «Розмови про сільське господарство» друкуються величезними тиражами, ставши українському селянству за другу Біблію. За свої праці Чикаленко нагороджується найвищими нагородами (двома срібними та золотою медаллю) та грамотами за революцію в сільському господарстві. У 1910 році на земельній ділянці, яку виділив Євген Чикаленко, і за його кошти була побудована двокласна школа в селі Перешори. Євген Чикаленко був і засновником першої бібліотеки для селян у Перешорах, придбавши для неї багато книг.

У 1914 році почалася Перша Світова війна, і майже все чоловіче населення Мардарівки було мобілізоване в царську армію. Багато мардарівців з війни не повернулися. Також на нужди війни у власників і селян реквізують хліб і худобу. Так, у великого землевласника Чикаленка у 1915 році для армії було забрано кілька десятків племінних коней.

З початком революції в лютому 1917 року Мардарівку теж починають потрясати революційні події. Єврейське населення організовує раду селянсько-робітничих депутатів, на чолі якої стає безземельний малограмотний селянин С. І. Горовий. Вони закликають ділити поміщицьку землю. Але так, як в Мардарівці, так і в довколишніх селян ця ідея підтримки не знайшла тому, що тут жили переважно заможні господарі.

Влітку 1917 року солдати, які тікали з фронту, захопили залізничну станцію, вчинивши при цьому великий розбій, з великими людськими жертвами. Завдяки українським впливам, підтримані Євгеном Чикаленком і його економами Ремарчуком та Саковичем місцеві селяни підтримували Українську Центральну Раду. Мешканець Перешор Гордій Лямка, вояк українського війська, брав участь в обороні Києва від більшовиків в січні 1918 року. Так, в Мардарівку прийшли жахи громадянської війни. Вже в січні 1918 року Мардарівку окупують німці. Єдиною владою став німецький комендант станції. Для селян почалися нові пограбування, німці забирали майно, хліб і худобу – це стало причиною страйку залізничників.

У липні 1918 року мардарівці прийняли участь в повстанні проти німців і гетьмана Скоропадського, очолюваного Директорією Української Народної Республіки (УНР) на чолі з другом Євгена Чикаленка Володимиром Винниченком. В Мардарівці сформувався український комітет зі старостою на чолі, але солдати-селяни, які дезертирували з фронту, не хотіли вертатися до землі. Маючи зброю, вони об’єднувалися в різні банди, які грабували як багатих, так і бідних селян.

24 лютого 1919 року підтримувані більшовиками з Одеси мардарівські комуністи взяли владу в селі в свої руки. Було створено Мардарівський ревком на чолі з Я. І. Пековим та С. І. Горовим. Правда, ревком проіснував недовго, доки війська отамана Козакова не вигнали більшовиків. В сотнях Козакова служило багато мешканців Мардарівки і навколишніх сіл.

В серпні 1919 року Мардарівку захопили білогвардійські війська генерала Денікіна. Почалися нові вибори. Білогвардійці дуже знущалися з селян. Але вже в лютому 1920 року Червона армія визволяє Мардарівку, і в селі встановлюється Радянська влада. Але це не принесло спокою селянам. Почалися немилосердні побори та грабежі, особливо заможних селян. Найбільше лютував чекіст Шинкарук. В цей час були вбиті власник хутора Іван Розмаріца і родина селян Тирбів з Перешор та багато інших. Не витримавши поборів, мардарівці починають повстання проти радянської влади, яке очолив отаман Хромий. На ліквідацію повстання влада кинула чисельні сили. З Одеси прибув бронепоїзд на чолі з чекістом І. Ф. Рощином. Селянське повстання було жорстоко придушене.

На кінець 1920 року становище в селі стабілізувалося. Була обрана сільська рада. 1 вересня 1923 року за ініціативи К. М. Ворошилової в Мардарівці було відкрито новопобудовану школу. Ця школа була, переважно, для єврейських дітей. В Перешорах вже діяла двокласна школа. Потім під приміщення школи було віддано будинок Гіжицького, а в будинку Розмаріци на станції Мардарівка організовано лікарню.

У 1923 році в Мардарівц засновано колгосп «Колоски», на хуторі Розмаріци – колгосп «Відродження». Обоє колгоспи мали 170 десятин землі і об’єднували 83 чоловіка. В 1930 році почалася колективізація. Всіх заможних селян піддано репресіям. Так, були заслані в Сибір родини Стасілевичів, Єрмоловичів з Перешор та багато інших. Особливо тяжким видався 1933 рік, коли голодомор майже повністю винищив села. Ті селяни, які вижили, були насильно загнані в колгоспи імені Леніна, імені Ворошилова, «Більшовик». Мардарівські євреї створили свій колгосп під назвою «Єврей-хлібороб», але він проіснував недовго.

За адміністративною реформою Мардарівка стає селом Долинського району Одеської області. На цей час хутори Розмаріци, Куцуперовка, Топік, Горький були приєднані до Мардарівки.

У 1935 році почалася розбудова Мардарівського елеватору. У 1939-1940-х роках в Мардарівці відкривається МТС з машинним парком 125 тракторів і 45 комбайнів. Починають зростати урожаї і рівень життя селян. В 1934 році в Мардарівці був побудований сільський клуб.

З початком Великої Вітчизняної війни 22 червня 1941 року більшість чоловіків було мобілізовано в армію. З Мардарівки поспішно вивозилося на схід матеріальні цінності. Вже 7 серпня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Мардарівку. Потім село зайняли румунські окупанти. Перед цим фашисти вивезли всіх євреїв. За румунської окупації в Мардарівці відновили школу і побудували тимчасову церкву на станції. Румуни здійснювали менший тиск на селян, ніж німці. На роботу до Німеччини було вивезено 34 мешканця.

Після Сталінградської битви на станції Мардарівка поховані рештки німецьких солдат, яких везли до Німеччини. Але шлях від Сталінграду був довгий, і трупи почали розкладатися. Тому комендант потягу прийняв рішення поховати німецьких солдат на станції Мардарівка.

2 квітня 1944 року Мардарівка була визволена силами 348-го гвардійського ордена Кутузова стрілецького полку і 16-ої механізованої бригади Червоної армії. В рядах Червоної армії проти загарбників боролися близько 600 жителів села Мардарівка, багато з них були нагороджені бойовими орденами і медалями.

Відразу після визволення почалася інтенсивна відбудова села. Так, до кінця квітня 1944 року була відновлена робота МТС, ремонтувалася станція, яка була повністю зруйнована, відбудовувався елеватор. Вже в 1949 році залізнична станція повністю відновила довоєнним режим перевезень. Відбудовано приміщення вокзалу і станційних служб. Семирічну школу переведено в середню.

У 1956 році всі колгоспи були об’єднані в один – колгосп імені Леніна з центром в Мардарівці. В селі починає діяти перевалочна база, бурякопункт, тютюн трест, заготскот, міжколгоспбуд та інші організації.

Село щорічно зростає. В 1960 році при укрупненні районів Мардарівка стала відноситися до Ананіївського району. Вже у 1966 році в селі нараховується 640 дворів з населенням 1600 чоловік, це без Плосково, Перешор, Відродження і Топіку. На початку 70-х років побудовано нову школу, повністю проведено новий ремонт на залізничній станції. В середині 60-х років закривається Св. Миколаївська церква.

У 1976 році в Мардарівці нараховується 703 двори з населенням 1519 чоловік, це без других сіл. В цих роках побудовано будинок культури і автодорогу до траси Кишинів-Полтава.

Незважаючи на ці всі досягнення йде занепад менших сіл. Так, з середини 80-х років повністю зникає село Плоскове, мешканці якого селяться в Мардарівці або в інших селах.

У 1985 році зруйновано Свято-Миколаївську церкву в селі Перешори – шедевр архітектурного мистецтва.

З розпадом Радянського Союзу почався розпад Мардарівки. Майже всі підприємства перестали існувати. Так, один за одним розвалюється перевалочна база, міжколгоспбуд, молочний пункт, бурякопункт. Успішно працюють лише залізнична станція і елеватор. На базі колгоспу створено колективне сільськогосподарське товариство «Чубівське зерно».

З початку 1990-х років почався в Мардарівці і фермерський рух. Нащадки перших землевласників Телеуц – Валерій і Юрій Телеуци почали самостійно обробляти землю. До цієї ідеї скоро долучається Заїкин Михайло і Кондратюк Михайло. Але вже через кілька років через неправомірну законодавчу базу зазнають банкрутства фермери М. Заїкін і В. Телеуца, але робота Ю. Телеуци і М. Кондратюка іде успішно. Також в Мардарівці працює і ряд інших менших фермерів.

На грані занепаду села Стара Мардарівка (V з’їзд) і колись велике село Перешори. Через брак роботи і без підтримки держави молодь в пошуках роботи виїжджає в міста. Через погане сполучення з районним центром Ананьївом у 1994 році в Мардарівці був проведений місцевий референдум, на якому вирішили приєднатися до Котовського району.

Значною подією для Мардарівки за останні роки стало перепоховання праху сина Євгенія Чикаленка – Левка Чикаленка в Перешорах у 1998 році. Прах по заповіту було привезено з США в Україну і поховано на кладовищі села Перешори.

"Зустрічало нас із тіткою Оксаною Чикаленко-Линтварьовою та її донькою Мар’яною (вони мешкають у Нью-Йорку) близько двох тисяч людей! Діти в українському вбранні вручали хліб… Всі знали, що будуть ховати сина Євгена Чикаленка".-Зі спогадів онука Євгена Чикаленка (Євгена Івановича Чикаленка, племінника Левка Чикаленка)

"Від дідового будинку в Перешорах нічого не залишилось. Стояв він на пагорбі, з подвір’я відкривався дуже гарний краєвид. Голова місцевого господарства Антон Петрович Стаселевич казав нам: «Я сюди ходив у школу…» А знищено будинок у 1988 р. Ось у мене цеглина на книжковій полиці – то шматочок стіни… Від перешорської церкви теж зосталося мало – вціліли тільки стіни. Її свого часу висадили в повітря. Прах дядька Левка розвіяли під столітньою грушею, на яку він залазив у дитинстві. А половину попелу відвезли на кладовище, опустили в могилу. Був військовий салют, була тризна, багато знімали…»

Історія виникнення села

Село виникло наприкінці ХVIII ст. - на початку ХІХ століття.

Його власником був відставний полковник Ромоданівського–Людежинського полку Курис, що багато років служив під керівництвом О.В. Суворова. Як і інші поміщики, Курис використовував в своїй економії працю селян-переселенців , головним чином українців та молдован, яких він відкріпачував.

У 60 роках ХІХ століття ці землі придбав Мардар Цигульський. Новий землевласник намагався підвищити прибутковість свого господарства шляхом застосування машин. Але головним джерелом збільшення виробництва зерна залишилась посилена експлуатація кріпосних селян. За жалюгідні наділи в 2-3 десятини, якими користувались кріпаки, вони мали відробити панщину по 3-4 , а під час жнив і 5 днів на тиждень. Після скасування кріпацтва в руках поміщиків залишилося більшість орендної землі ( 3148 десятин).Селяни одержали всього по 2-4 десятини на ревізьку душу. Це була злиденна норма, що не забезпечувала прожиткового мінімуму. Тому селяни змушені були працювати на поміщицькій землі на кабальних умовах .Поміщик широко використовував працю поденників, які фактично перетворювалися на наймитів з наділом. Залежно від виконаної роботи, пори року, віку та статі, наймит одержував від 22 до 70 копійок за необмежний робочий день. Пересічно річний заробіток становив у чоловіків 60 карб. у жінки -55 карб. у підлітка – 35 карб. Поміщик закабаляв селян і при здачі землі в оренду. Орендна плата досягла 10-13 кар. з десятини на рік .Мардарівці орендували землю також за половину врожаю. За користування вони сплачували землевласникові 4 карб. від корови і 2 карб. від коня на рік.

Організація колгоспу в селі Плоське, 1929 рік

Свято-Миколаївська церква

Євген Чикаленко

Перепоховання праху сина Євгенія Чикаленка – Левка Чикаленка в Перешорах у 1998 році

Богдан Сушинський на кладовищі, де захований Левко Чикаленко