Олег Почтар

Народився  15 червня 1986 року  в  селі Качурівка Подільського (Котовського) району. В  1992 році пішов  до  першого  класу  Качурівської  середньої  школи,  після  закінчення  якої  вступив  до  Одеського  Державного  педагогічного  університету.  Одержав  вищу  освіту.  Спеціальність-психологія.

Перші  вірші  почав  писати  ще  в  ранньому  дитинстві.  Вірші  були  про  рідне  село,  природу та дитинство. Зараз  проживає  в  місті  Одеса.

В  кінці  2009  року  заснував  художньо-літературний  гурток. Видав  до  друку  літературні  збірки: «Напружуючи  серце», «Джерело  талантів», «Духовні  острови», «Не  боли,  моя  душа», «Дом  для  мечтателя".

 

 

 

 

Бібліографія:

1. Почтарь Олег. Дом для мечтателя / О. Почтарь. – Одесса: Homeless Publishing, 2011. – 76 с.

 

Поезія:

Хорошо, когда люди умеют стесняться,
Когда скромно и робко глядят тебе вслед,
Хорошо, что умеют они улыбаться,
Могут дать на вопрос долгожданный ответ. 
Хорошо, когда чья-то смешная улыбка
Силы даст полюбить и принять целый мир,
И понять, что любая, любая ошибка –
Лишь ступень в неизвестную ширь. 
Хорошо, когда кто-то влюбляется крепко
И живет этим чувством, как будто во сне.
Хорошо, что вокруг все порою так зыбко,
А порою – подобно цветущей весне.
 Хорошо, когда люди прощают друг друга,
И способны о ком-то поплакать в тиши,
Хорошо, когда можно положиться на друга,
Доверяя все искреннее, от души.

* * *
Пробач мені за все, прошу,
Що так ні в чому й не міняюсь,
Все те, що мав, я ще скажу,
Бо від життя не відрікаюсь. 
Пробач мені мою печаль,
Пробач, що не багатослівний,
Що я, мабуть, не ідеал,
А навпаки – тягар постійний. 
Пробач, що інколи мовчав,
А треба було б говорити,
Пробач, що погляд пропускав
Твоїх очей, що кличуть жити. 
Що часто я не помічав
Твої надії, сподівання,
Не думав навіть, не гадав,
Що тільки ти – моє кохання.
  
* * *
І кожним покликом душі,
І поглядом, і словом серця
Життя нашіптує мені:
«Радій, то й доля посміхнеться.
І пробачай усе, як є,
І не жалій про те, що було,
Усе, що маєш, то твоє,
А що не маєш – не минуло.
Усе завжди в твоїх руках,
Якщо насмілився – не бійся,
І досить жити лиш у  снах,
Розкрийся і мені довірся!»

* * *
И боясь чего-то столько лет,
По судьбе шагаешь насторожено,
Для тебя горит лишь красный свет,
И опять все на потом отложено.
Словно что-то держит изнутри,
Ты стараешься, но все же не осмелишься
Дотянуться до своей зари,
Но ты веришь, веришь и надеешься.