Доля гоноратського садівника, засновника «Токарського саду»
Токарський Олександр Йосипович - перший меліоратор нашого краю, садівник-агроном, активний борець зі зсувними зонами Бірзули.
Старожили Котовська (Бірзули) пам'ятають таке пам'ятне місце як Сад Токарського (кут Дзержинського і Водопровідної з виходом на Комсомольську).
Токарський не був паном, як багато хто вважав.
Сім'я Токарських була звичайною міщанською сім'єю. Сам Токарський переїхав в Бірзулу на рубежі 19-20 століть (звідки інформації не маю, але до цього він працював садівником в маєтку графа Ронікера в селі Гонората).
Якраз в цей час давали в оренду землю біля залізниці щоб запобігти зсувам у відомому Вам місці. Ось першу ділянку, найнезручнішу і взяв мій прапрадід. Побудував для початку хатку, обробив дранкою і почав працювати. Народилися діти (четверо).
Крім роботи в саду, Токарський брав участь у громадському житті Бірзули. Наприклад, входив до наглядової ради за навчальними закладами на станції Бірзула, контрольно-ревізійної ради при будівництві гімназії.
З встановленням радянської влади були створені колгоспи, один з яких відхопив собі вирощений сад, а Токарський там став колгоспним садівником. На сад вже працювала вся родина. Далі, на жаль, тільки трагедія (все розвивалося закономірно, як для людей, які чесно працювали все своє життя і, нажаль, поляків за національністю) - в 1937 році і його і дружину репресували. Олександра Йосиповича одразу розстріляли, його дружину засудили на 5 років, та вислали у Казахстан.
У 1938 році 
прийшли і за моїм прадідом - Міллером, якому і зовсім не пощастило - мало того, що був інтелігентом (директором школи), так ще й німцем.
І прапрадіда і прадіда відразу розстріляли (реабілітували обох в 50-х). Прапрабабусю заслали в Казахстан, де вона померла приблизно під час війни. Навіть не знаю де їх могили.
Трагічну історію своєї родини розказав Юрій Педько, кандидат юридичних наук, автор монографії "Становлення юстиції в Україні", праправнук Олександра Токарського.
(за матеріалами Подільського краєзнавчого музею).
