Історія заснування сіл Подільського (Котовського)району
- Мала Кіндратівка
Мальовничі землі майбутнього села М.Кіндратівка привабили зір чиновника із Одеси пана Комарніцького. В другій половині 19-го століття він купив тут землю, побудував дачу. Згодом розорювалися поля і створилися господарства, які потребували робочої сили – таким чином утворилося село. Пан Комарніцький, який мешкав в Одесі, всі справи довірив своєму вірному прикажчику - молодшому брату Кіндрату, а згодом і продав йому свої землі. Так молодий прикажчик став землевласником. І назву свою село отримало від імені пана – Кіндрата. Будинок, збудований паном Комарніцьким, ще довго служив місцевій громаді, до недавнього часу в ньому розміщувалася школа.
Велика Кіндратівка
Історія села Велика Кіндратівка ідентична історії Малої Кіндратівки. Обидва ці села належали одному пану і назву отримали однакову. За спогадами троюрідної племінниці пана Кіндрацького Елеонори Андріївни Марущенко: «Мати мені в дитинстві розповідала про панів, про те як вони тут жили. Раніше на цих землях, де знаходиться Велика Кіндратівка, були звичайні поля. Згодом тут почали розселятися люди. Землі належали пану Комарніцькому, а після його смерті землі і маєток відійшли пану Кіндрацькому, на честь якого і назвали село».
Малий Фонтан
За даними Єпархальних відомостей Херсонської губернії село Великий Фонтан заснували німці-колоністи в 1883 році, які вибрали степовий край біля відрогів долини Валекруча, поблизу лісу. В долині били фонтаном сім джерел, які поселенці перетворили на криниці. Звідси і назва населеного пункту Великий Фонтан, а згодом – Малий Фонтан. Пізніше до німців підселилися декілька сімей з села Гидирим та інших сіл.
Мардарівка
Саме поселення виникло десь наприкінці 18-го століття, коли Крим і причорноморські землі перейшли від розбитого Кримського ханства до Росії. З цього часу починається інтенсивне заселення дикого степу. Вже в 1799 році всі землі були заселені хуторами, які і склали майбутню Мардарівку. ЇЇ власником був відставний полковник Ромоданівсько-Лодиженського полку Курис, що багато років служив під командуванням О.В. Суворова. У 40-х роках 19-го століття ці землі придбав Мардарій Цигульський. Подальший розвиток села був пов’язаний з будівництвом залізниці Одеса-Балта. У 1865 році поміщик Мардарій Цигульський надає свої землі під будівництво залізничної колії з однією вимогою, що станція і село будуть носити його ім’я. Так з’явилися село і станція Мардарівка.
Муроване
Територія поблизу села Муроване почала заселятися на початку 19-го століття. Тут з’являються поселенці, переважно з сучасної Вінничини, які заселяли вільні землі. В 1912 році на перехресті доріг з Рибниці і Слобідки місцевий пан збудував собі мурований з червоної цегли будинок. Це був перший будинок на цій території з цегли і називався "Мурована корчма". І всі, хто їхав в цю сторону, говорили, що їдуть до Мурованої. Звідси і пішла пізніше назва села. А саме село Муроване розпочало свою історію в 1936-37 роках, коли на базі окремих хуторів, зокрема і Феліксово, утворилося єдине село.
Нестоїта
Цікаву і давню історію має село Нестоїта, яке відзначає свій 240-й день народження. Саме в далекому 1723 році (по одній із версій) заснували тут село молдавські переселенці, які тікали від турецького гніту. Гарне місце серед дрімучих лісів на березі бистроплинної річечки стало батьківщиною для багатьох росіян та українців. Населення перемішалось і начебто звідси пішла назва села, що означає «змішування». Село розмістилося на Кучманському шляху, що також посприяло його розвитку. Згодом ці землі відійшли пану Юревичу, як всі навколишні. Сам пан не жив у селі, але часто навідувався, де в нього був гарний маєток та мисливський будинок, які збереглися і слугують громаді і нині.
Новоселівка
З 40-х років 18-го століття землі, що знаходились між Південним Бугом і Дністром, стали заселяти біглі селяни і запоріжська голота-«сіромахи». У наступні десятиліття вже існувало чимало хуторів. До першопоселенців тулилися оселі нових прибульців - так виникло і село Малігонове. За адміністративним поділом 1803 року село Малігонове увійшло до складу Ставрівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії і значилося як казенне. Але вже в 20-х роках 19-го століття село було «пожалуване» поміщиці Софії Мосцевій і було переіменоване в Софіївку. Після реформи 1861 року, внаслідок переселення на колишні панські землі селян з села Грекове (Шляхетне) виникло нове поселення - Нове село або Новоселівка. В 1921 році села Новоселівку і Софіївку було об’єднано і названо Новоселівкою.
Олександрівка
Село Олексадрівка заснувалось в середині 19-го століття, коли ще існувало кріпосне право. Під час поїздки до Тульської губернії місцевий пан Німіровський виграв у карти у тульського поміщика три сім’ї, які мешкали в селі Волчий бор, а потім виміняв ще десять сімей за породистих псів. Перевізши їх в наші краї, він надав їм землю для поселення. Виникло село. Пан Німіровський мав двох синів: Карла та Олександра і перед смертю розділив село між ними. Одна частина почала називатися Карлівкою, інша – Слобода. Після відміни кріпосного права село стало називатися Олександрівкою і досі в ньому живуть нащадки тих, кого привезли з далекої Росії.
Селище Борщі
Селище Борщі досить молоде. В 50-х роках минулого століття на цій території була розміщена військова частина. Тут були збудовані 7 будинків: 3 фінських (деревяні-розбірні), одна казарма і 3 трьохквартирні будиночки. В 1959 році військова частина почала будівництво заводу, який почав свою роботу в 1962 році. Завод був секретним об’єктом і носив назву «П/я-16», згодом його назвали автогенним заводом. Саме завдячуючи цьому заводу, який весь час розширювався і потребував нових робочих рук, почалося будівництво житла для робітників, були побудовані ідальня, медпункт, клуб, дитячий садок, магазин, бібліотека. В 1974 році було прийняте рішення розширити селище (на заводі працювали люди з Котовська, ст.,Слобідка, сіл Акуліновка, Зелений Кут,та інш) і за короткий термін були збудовані 4 чотирьохповерхові і декілька двоповерхових будинків. Поруч було розміщене селище «Зірниця», побудоване в 1975 році. В ньому жили працівники, які обслуговували секретний об’єкт «П.Я-52 «Зарница». Зараз ці два селища є єдиним селищем Борщі.
Село Борщі
Село Борщі було засновано на початку 18-го століття, але перша його назва - Готари. В 1750 році село було перейменовано в Борщі. Існує дві версії походження назви. Перша: через село проходила дорога, яка з’єднувала Молдову, Бірзулу з Балтою, в селі була корчма, де подорожні могли почастуватися смачним борщем. Тому й говорилося: «Ідемо через Борщі». Друга, більш вірогідна: село належало поміщику Борщевському, і назва пішла від його прізвища. Головним заняттям жителів було землеробство. В 1881 році тут відбувся виступ селян проти нестерпних умов існування. В селі була побудована церква та церковноприходська школа, якій один вчитель навчав читанню та арифметиці кілька десятків сільських дітей.
Станція Борщі
Побудова залізничної колії від Одеси до Балти стала поштовхом для побудови в 1873 році станції Борщі. Назву станції запозичили в ближнього села. Для обслуговування станції потрібні були працівники, а їм відповідно – житло, так виникло пристанційне село Борщі. Сюди переселялися люди з навколишніх сіл, працювали на залізниці, займалися хліборобством. Але пік розвитку припав на 1955 рік, коли на території села розпочалося будівництво заводу «Южремстанок». Жителі навколишніх сіл та мешканці міста Котовська приїздили сюди спочатку на будівництво, а потім на роботу на заводі. Для працівників будувались будинки, створювалась соціальна інфраструктура.
Стара Кульна
Село Стара Кульна є одним з найстаріших сіл Котовського району, яке виникло в другій половині 18 сторіччя. Розкинулось воно на річці Тростянець – притоці Дністра. Є стара частина села на притоці Тростянцю і назва йому – Шимейк. До заснування села тут ріс дрімучий ліс, на околицях якого паслися табуни диких коней. «Кунь Куль» перекладається як «старе пасовище коней» - звідси і назва села Стара Кульна.
Існує ще одна версія походження назви села: тут існувала майстерня для відливу куль для козацького війська Першими поселенцями були бідні селяни з Румунії (область Марамурешт), Польщі та східної України. Їхні нащадки проживають в селі і досі:(Чабан, Стеля, Цуркан, Кабак, Борівські, Хмарські, Якубовські, Банташ, Тимуш, Карауш, та інші) Також проживало в селі багато циганів та євреїв. Займалися люди в основному землеробством,, садівництвом (виноробством) та скотарством (вівчарством). Набуло розвитку також і ткацтво. До цих пір у багатьох збереглися ткацькі верстати. Були в селі два магазини. вони належали євреям Фудвану і Морозовському, Вони завозили товар з Балти та Одеси. В 1908 році в селі з'явився перший трактор, що працював на нафті, а в основнму тягловою силою були коні та воли.
Соболівка
Село Соболівка носить свою назву в честь пана Соболєва, якому належали землі, де воно і виникло. В середині 19-го століття там нараховувалось всього декілька хатинок. Більшість бідняцьких господарств були безземельні, не мали тяглової сили, тому змушені були йти на заробітки, зокрема на залізницю в Бірзулу. Етнічний склад населення в селі різноманітний: в різні часи в селі селилися українці, молдовани, вірмени, росіяни, болгари та цигани.
Село Ставки (Чапаєво)
Село Ставки (Чапаєво) засновано поміщиком Анацатовим в 1870-80 роках. Була побудована гарна двоповерхова будівля, навколо розбитий гарний сад з алеями. Біля ставка збудована невеличка капличка,біля неї склепи для поховання, обкладені мармуром. Але в 1900 році ці землі купує поміщик Ремах і село отримало нову назву – Ремах. В 1917 році пан втікає до Німеччини а на його землях утворюється спочатку комуна, а потім колгосп імені Чапаєва. Село також перейменували в Чапаєво. В 2015 році в зв'язку з декомунізацією село перейменували в Ставки.
Селище Чубівка
Селище Чубівка отримало свою назву від призвіща козака з розпущеної царицею Катериною II Запоріжської Січі Чубаєва, хутір якого знаходився неподалік. Коли будували залізницю, то і станцію назвали його іменем. Перша споруда на станціі була побудована в 1881році,що підтверджує гравіровка «Нівеліровка 1881р». Саме ж селище заселили полонені німці після першої світової війни. Це була німецька колонія, звідки і пішла назва – Колонка. Навіть зараз село розділене залізничною колією на дві частини: станцію Чубівка і Колонку.
- Федорівка
Село Федорівка датою свого заснування вважає 1793 рік, адже саме тоді селяни з Кам’янець-Подільської губернії Гайсинського уїзду поселились на теренах майбутнього села, на землях капітана Балі. Привіз їх сюди економ Томаш Федоров. Саме по його імені назвали село Томачовкою. Капітан Балі програв у карти пану Лівантовичу з Розалівки 350 десятин, на які приїзжають нові поселенці. Цю частину села назвали Мар’янівкою на честь доньки Лівантовича Мар’яни. Землю селяни купували у пана по 65 карбованців за десятину. Томачовка, Наділ,Мар’янівка,Чагурівка, Іваньки (останні два поселення названі по імені братів Чагурів та Іваньків) – всі ці поселення об’єдналися в село Федорівку вже в 1930році, а до того це були окремі поселення. В 1912 році за рішенням громади в селі починають будувати церкву. І вже 21 вересня 1914 року її освятили на честь Різдва Богородиці. Церква діє і нині.
