Митці Подільщини
Заслужений художник України - Микола Федорович Сліпченко
Микола Федорович Сліпченко народився 4 грудня 1909 року на Одещині. в Окнах. Здібний хлопчисько-сирота : батька розстріляли в 1919 р., а через півроку померла мати, а він залишився з двома молодшими сестрами.Виховувався в родичів в селі Любомирка, навчався в Котовську в школі №7. Микола почав рано малювати. Попри усі життєві негаразди тих часів, він не розлучався з олівцем і якимось дивом роздобутими клаптиками сякого-такого паперу - малював, малював .
Ідейно-естетичні позиції Миколи Федоровича сформувалися в Одесі, де він здобував мистецьку освіту в художньому інституті впродовж 1927-1931 рр. - у театрально-декораційній майстерні професора Мюллера Володимира Миколайовича, людини високоосвіченої з великою ерудицією.
У роки війни робив замальовки з окупаційного життя у селі. У своїй творчості Микола Федорович звертався до різних мистецьких жанрів: пейзаж, портрет, натюрморт, виконував змістовні композиції. Захоплюючись історичними пам`ятками та місцями, пов`язаними з героїчним минулим українського народу, художник створив ряд цікавих творів: «Хотинська фортеця», «Кам`янець-Подільська фортеця», «Оновлений храм в Седневі» та ін. Пастелі, акварелі, зроблені з натури, передають найперші враження – замилування чудовою природою, захоплення від зустрічей.
Звертається художник і до перлин українського фольклору. У техніці кольорової ліногравюри він вигравірував у 60-ті роки ряд естампів до українських народних казок, а у 90-х рр. XX ст. пастеллю написав цикл станкових робіт, які передають його захоплення українською народною піснею, побутовою тематикою: «Ой на горі женці жнуть», «Там, де Ятрань круто в`ється”, «Їхав козак на війноньку» та ін.. Це своєрідна сповідь поетичного серця художника, адже пісні осявали його душу упродовж довгого життя.
У 1972 році на батьківщині художника у місті Котовську Одеської області відбулася його перша персональна виставка. Три наступні персональні виставки експонувалися у м. Києві у 1997, 1999 і 2002 роках. Дві – у Музеї книги та друкарства України і одна у Національній академії внутрішніх справ України.
Твори М. Ф. Сліпченка зберігаються у багатьох художніх музеях України та художніх колекціях інших країн. М. Ф. Сліпченко був членом оргкомітету по утворенню спілки художників у 1939 році. Член Національної спілки художників України з 1939 року. Учасник Другої Світової війни. У 1996 році йому було присвоєно почесне звання Заслужений художник України.
Художник Ігор Марковський
Ігор Федотович Марковський, член Національної спілки художників України та Національної асоціації митців, народився 20 січня 1949 року в нашому місті Подільську, тодішньому Котовську, в родині медиків. Навчався в школі №16 (зараз гімназія). Хлопець захопився малюванням і натхненно опановував його у художній школі: з п'ятого класу рік навчався в Київській дитячій художній школі, куди його рекомендували відправити котовські вчителі малювання. Не менш натхненно юнак студіював живопис в Одеському державному художньому училищі імені М. Грекова, яке закінчив у 1969 році.
Відслуживши строкову службу, Ігор Марковський продовжив навчання у Київському художньому інституті (майстерня художньої графіки, керівник- професор В. Я. Чебаник), який закінчив в 1984 році. З його стін він вийшов художником книжкової графіки. Його дипломна робота "Ілюстрація та художнє макетування повісті Т.Г. Шевченка «Художник» отримала найвищу оцінку, а оригінали ілюстрацій зберігаються у фондах Київського музею Тараса Шевченка.
До Одеси Ігор Марковський повернувся у 1984 році і цілу «п'ятирічку» відпрацював викладачем у рідному училищі імені М.Грекова. Педагогічна праця забирала багато сил і часу, тому художник вирішив зайнятися виключно творчою діяльністю і став вільним митцем.
Щоденна кропітка праця за мольбертом приносила Ігорю Федотовичу не лише насолоду. Йому вдалося проілюструвати кілька книжок та створити чимало колоритних полотен. У 1998 році роботи одеського митця, що виставлялися на VI міжнародному арт-фестивалі в Києві, принесли йому звання «Художник року».
Через рік І. Марковський здобув перше місце у міжнародному конкурсі «2000 років під зіркою Віфлеєму», а рік потому — диплом І ступеня на Всеукраїнському трієнале «Графіка-2000» (презентація раз на три роки найкращих здобутків майстрів певної мистецької галузі). Проживши у Південній Пальмірі майже тридцять років, Ігор Марковський перебрався до Великої Михайлівки.
Ігор Марковський - людина-талант і одночасно людина незвичайної долі. Він - людина-подвиг. Багато років художника мучила і «посадила» у візок важка невиліковна недуга. Але попри це, його життя було невід'ємне від постійного процесу малювання, в якому він вбачав утаємничений, нерозгаданий сенс людського буття. Майстер щоденно творив за мольбертом портрети, пейзажі і натюрморти, ілюстрував книжки місцевих авторів, брав участь у виставках. Без улюбленої справи, мабуть не впорався би з відчаєм і труднощами. Він весь час повторював "Я помру в той день, коли відчую, що не можу тримати пензля в руках".
17 червня 2009 року Ігор Марковський отримав звання "Заслужений художник України".
24 жовтня 2018 року Ігор Марковський помер в смт. Великій Михайлівці. Похований в м. Подільськ Одеської області.
(За матеріалами Вікіпедії та публікацій Подільського краєзнавчого музею)
В книжковому фонді центральної бібліотеки Куяльницької ЦБС є в наявності книга - повість Т. Г. Шевченка "Художник" з ілюстраціями Ігоря Марковського, яка вийшла в 2004 році в Одесі у видавництві "Друк". Пропонуємо познайомитись з цими ілюстраціями.
Рідний край на малюнках художника - аматора Петра Козинського
БАГАТО ЛЮДЕЙ ЗНАХОДЯТЬ СВОЄ ПОКЛИКАННЯ, НЕ МАЮЧИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ, СТАЮТЬ ПОЕТАМИ, МУЗИКАНТАМИ, ХУДОЖНИКАМИ… ДО ТАКИХ ЛЮДЕЙ ВІДНОСИТЬСЯ І ПЕТРО ФЕОДОСЬЄВИЧ КОЗИНСЬКИЙ, ЯКИЙ МАЛЮЄ НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЙОГО ОЦІНЮВАЛИ, ВИЗНАВАЛИ, НЕ ДЛЯ ЧИЙОГОСЬ ЗАХВАТУ, А ТІЛЬКИ ДЛЯ СЕБЕ І СВОГО ЗАДОВОЛЕННЯ, БО ПО-ДРУГОМУ НЕ ВМІЄ ВИРАЗИТИ ЛЮБОВ ДО СВОГО КРАЮ.
І хоча, свого часу абсолютно з різних причин йому не вдалося вивчитися основам малюнка -вибирав чоловічу професію – йому пощастило залишити свій слід, як художника у нашому краї.
Петро Козицький - автор ідеї популярної візитівки села Нестоїта - "Дід Пастух" або «джерело-Капелюх», як він його сам називає. За словами автора скульптура біля джерела була конкурсною роботою. Невелике джерельце винайшли в урочищі і дуже захотілось його прикрасити і якось оформити. У конкурсі прийняло участь три художника. Разом з ним над авторськими проєктами працювали Володимир Зарецький та Борис Гайфутдінов. Зупинились на «бетонній голові» Козинського. Саму скульптуру виготовив Володимир Володимирович Зарецький, який за спільною згодою художників, став прототипом обличчя пам'ятки.
Після цього проєкту чоловіки разом працювали над оформленням сауни у 148 полку, оформлювали їдальню та дитячий садочок «Южремстанка».
Народився Петро Феодосьевич 10 серпня 1942 року в селі Обжила Балтського району. Батько загинув на фронті у Другу Світову, мати працювала в колгоспі. Закінчив 10 класів у сільській школі, малювати любив з дитинства.
Після служби в армії залишився надстровиком у технічних військах, має статус учасника бойових дій (Чехословаччина). Після Чехословаччини звільнився з армії. Тяга до малювання не полишала. В радянські часи працював художником-оформлювачем в різних організаціях (відділ торгівлі, м'ясокомбінат, військова частина...) Малював маслом, чеканив, займався різьбою по дереву.
Сам Петро Козинський каже, що малювання для нього – це спосіб примножувати красу та радість. Що саме позитивні емоції лежать в основі його малюнків, і йому хочеться залишити їх у своїй пам'яті. Це бажання в ньому час від часу виникало ще в дитинстві. Особливих умінь не було, просто дуже хотілось малювати. Не маючи досвіду, не знаючи, як ті фарби змішувати, розводити, маючи одного пензля він почав малювати рідні краєвиди. Природа навкруги була така мальовнича: все зелене, червоне, оранжеве і серед того хатки, рідна хата… І досі її малює по-пам'яті. Недарма вважають фахівці, що найефективнішим способом зберегти щось у пам'яті визнано малюнок, який людина можете зробити, навіть якщо зовсім не вміє малювати. А з талантом Козинського його рідну домівку можна представити наяву, навіть ніколи не бачивши.
Будучи уже в зрілому віці спробував малювати аквареллю. І процес його зачарував. Фарби мають якусь магічну дію. Вони формують відтінки, вони розходяться і самі шукають собі місце на полотні, їх не можна, як масляні витерти.
Малювання дає Петру Козинському задоволення, наснагу і цілу гаму позитивних почуттів та емоцій. А враження від краси природи у чоловіка зашкалюють: «Зараз такий неспокійний час, а в малюванні я знайшов себе і радість, і спокій. А ще з віком все менше і менше подорожую по своїм улюбленим місцям краю, і дуже радію, коли переглядаю свої малюнки. Для рибалок у моїх замальовках відзначені найкращі місця, де можна зловити щуку, карася, коропа. Цілий цикл малюнків про знані рибацькі місця нашого краю».
Зарецький Володимир Володимирович
Народився 13 серпня 1939 року в селі Перельоти Балтського району. Освіту отримав в Кишинівському художньому училищі. Все життя присвятив художньому оформленню споруд. Був різностороннім майстром: різьбив по дереву, малював, займався скульптурою, навіть іконописом.
Володимир Володимирович є саме тим скульптором, який втілив в життя авторську ідею художника Петра Козинського «Дід Пастух», яка є краєзнавчою візитівкою села Нестоїта Куяльницької громади. За згодою авторського колективу, він став прототипом «Діда», вирізавши з бетону риси свого власного обличчя.
Разом з дружиною Галиною Василівною виховав дві донечки, мав три онучки, дві з яких унаслідували творчий талант дідуся. Старша донька Світлана також стала дизайнером інтер’єру.
Роботи Володимир Володимировича прикрашали багато установ, особливо в дитячому садочку №10 «Зірочка».
