Письменники краю
Барський Лев Миронович
Барський Лев Миронович, відомий молдовський прозаїк і драматург, є вихідцем нашого краю, яким пишаються мешканці села Стара Кульна.
Лев Барський народився 25 листопада 1909 року в селі Стара Кульна в бідній єврейській родині. Навчався в сільській школі. Закінчив педагогічні курси в Балті, працював учителем в сільських школах.
У 1931—1938 роках співпрацював з газетами Молдавської АРСР, де крім публіцистики почав публікувати оповідання. Також був членом редакції газети «Плугарул рошу» (Червоний орач).
Перший збірник оповідань «Спре вяца ноуе» (До нового життя) з'явився в 1933 році в Тирасполі, де письменник жив до 1937 року. У 1938—1939 роках працював учителем у селі Точиліно Одеської області. Потім знову повернувся до Тирасполя.
У 1940 році Барський закінчив Літературний інститут імені О. М. Горького в Москві і став відповідальним секретарем новоствореної в Кишиневі Спілки письменників Молдавської РСР.
З грудня 1941 року — на фронтах Німецько-радянської війни, інструктор-літератор 7-го відділу політуправління (Південний фронт, Чорноморська група, північна група військ Закавказького фронту, окрема приморська армія), з червня 1944 — начальник відділу інформації редакції газети «Новий голос»; майор.
Серед державних нагород письменника - медаль «За бойові заслуги» (2.05.1944), медаль «За оборону Кавказу», орден Червоної Зірки (14.09.1945).
У 1945 році продовжив службу в Бухаресті, де працював редактором радянської газети румунською мовою. У 1948 році демобілізований і повернувся в Кишинів.
Наприкінці 1950-1960-х років Барський був головою Спілки письменників Молдавської РСР.
Написав повісті «Поворот» (1935), «На березі Дністра» (1939), «Ла Флорень» (У Флоренах, 1952), «Бужоряне» (1959), численні оповідання, романи «Факултатя ноастре» (Наш факультет, 1959), «Се ынторк рындунелеле» (Повертаються ластівки, 1964), «Ла ынчепутурь» (Біля витоків, 1972), спогади про літературне життя Молдавії, а також п'єси «Штефан Быткэ» (1940), «Жинереле» (Зять, 1956), «Де зиуа та» (Твій день народження, 1960).[2] Окремими книгами молдавською мовою вийшли п'єси (1957), «Опері» (Твори, 1959), роман «Се ынторк рындунелеле» (1964), збірка оповідань «Извоаре» (Джерела, 1965).
Помер письменник 11 грудня 1974 року в місті Кишинів.
Липа Іван Львович
А ви знали, що видатний український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар - Іван Львович Липа починав свою лікарняну діяльність в нашому краї? Перша лікарня, яку очолив І.Л. Липа, була розташована в селі Липецьке, тоді Гандрабурської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії.
Не знаючи, куди подітися після складення іспитів у Казанському університеті, І.Л. Липа активізував пошуки роботи та спонукав до цього знайомих. У листопаді 1897 року І.Л. Липа вперше потрапив на три тижні до Одеси. Там І.Л. Липа познайомився з місцевою українською громадою і з відомим меценатом Є.Х. Чикаленком зокрема. Останній, маючи вплив на кадрові питання через свого товариша П. Кондрацького, спромігся, аби І.Л. Липу рекомендували до Ананьївського повіту.
Медична галузь Російської імперії в другій половині ХІХ століття проходила етап своєї модернізації. У руслі реформ царя Олександра ІІ в більшості губерній імперії встановилася земська медицина. Лікарняна та санітарна справа внаслідок цього залежала від земського самоуправління та економічного розвитку регіонів. Протягом перших двадцяти років із створення земств існувала так звана роз’їздна система. Тобто лікар мав сам діставатися до хворого. Однин із професорів Казанського університету чітко охарактеризував основну проблему такої системи: «Загальна характеристика її полягає в тому, що лікар завжди в поїздках, а хворі ніколи не знають, де знайти лікаря». До початку ХХ століття роз’їздна система поступово змінилася стаціонарно-дільничною, за якої хворі самі йшли до лікарні на огляд. Але на заваді її остаточного встановлення була нестача медичних закладів, аби хворі могли дістатися на лікування, та стереотипність поглядів селян. Адже за попередні періоди серед бідного населення встановилася думка про лікарню як «морилку», а про лікаря – як бездушного чиновника і хабарника. Цей стереотип дещо нівелювала наявність при лікарнях фельдшера, який не мав вищої освіти і дуже часто був селянином за походженням. Лікарі за свої послуги грошей переважно не брали, крім оплати аптечних матеріалів. З 1870 до 1910 року кількість сільських лікарів збільшилася з 610 до 3100. У цих умовах І.Л. Липа долучився до лікарської практики на селі.
На початку лютого 1898 року лікар прибув на місце роботи. Село Липецьке офіційно бере свій початок як приналежне до Ананьївського повіту Херсонської області у 1803 році, але насправді засноване молдавськими та румунськими переселенцями ще в середині ХVІІІ століття. Частина перших поселенців цього населеного пункту належала до старообрядців-липован, звідки пішла назва села. За даними радянської енциклопедії, наприкінці ХІХ століття там проживало близько п’яти тисяч мешканців. Також в селі була школа, церква, сім крамниць та оптовий склад вина і спирту.
Село Липецьке належало на той час до Гандрабурської волості, яка обслуговувалася на фельдшерських пунктах у селах Пасицели і Гвоздавка. Відомо, що у 1892 році лікар з Ананьєва П.П. Волохов звернув увагу земства на те, що вказана волость не має належного забезпе чення і варто було б відкрити ще один фельдшерський пункт у селі Липецькому. Це здійснилося у 1897 році, коли в селі з’явилася амбулаторія, розрахована на одного лікаря, одного фельдшера і одну фельдшерку. Першими завідувачами були Г.Л. Гар та М.П. Росляков. Вони одразу помітили не надто зручне місце розташування лікарняного пункту, що не сприяло допомозі великій кількості хворих.
Умови роботи, побачені наступним завідуючим, виявились не надто сприятливими: відсутнє житло для лікаря, не було де харчуватися, в амбулаторії постійно відчувався холод. Єдиною розрадою для І.Л. Липи виявилося те, що до Ананьєва було близько і там зібралася свідома українська громада. Лікареві важко доводилося в таких умовах, тож перший час він клопотався, аби його резиденцію перенесли до іншого села, з тих, що знаходились під його наглядом. І через певний час, вже після того, як І.Л. Липа виїхав з Липецького, лікарську дільницю перенесли на залізничну станцію Бірзула (сьогодні – Подільськ), що було набагато зручніше.
Майже щотижня бував у цей час в Перешорах – хуторі Євгена Чикаленка. Там проживало понад 400 селян, функціонували церква і школа. Родина Чикаленків проживала в Перешорах з середини ХІХ століття. Євген Харлампієвич володів чималим маєтком на хуторі, в якому часто збирав представників української інтелігенції: М.Ф. Комарова, І.М. Луценка, О.Я. Кониського, С.О. Єфремова та багато інших.
Іван Липа – один із засновників таємного товариства “Братство Тарасівців”, членами якого були такі відомі постаті української історії як Б. Грінченко, М. Міхновський, В. Боровик, М. Вороний, М. Коцюбинський, В. Cамійленко та інші. “Тарасівці” зобов’язувалися дбати про те, щоб українська мова панувала у родині, державних установах, навчальних закладах; обороняти права українського народу.
Можливо, І.Л. Липа залишився б у Липецькому, але часта його присутність в Ананьєві та громадська діяльність призвела до того, що там почали «вороже відноситися до «хахлов»». Тому, коли помер старий голова Ананьївської управи, з яким Є.Х.Чикаленко мав гарні стосунки, почався набір «благонадійних людей». За спогадами мецената, місцевий магнат М.В. Ерделі та його однодумці написали до повітового відділку поліції заяви про антидержавну діяльність І.Л. Липи.
Така ж проблема виникла в Модеста Левицького, який також з допомоги Є.Х. Чикаленка працював неподалік від Ананьєва в селі Окни.
Внаслідок такого цькування обидва лікарі змушені були шукати інше місце роботи. Основною персоною, яка поставила собі за завдання прибрати лікарів-українців з посад, був Микола Ерделі (1846-1902 рр.) – представник дворянського роду Ерделі, що бере походження в Угорщині.
Невідомо, чи мав магнат інтереси у Липецькому, адже цькування місцевого лікаря навряд чи сприяло поліпшенню лікарняної справи в селі. Маючи великий рівень впливу в земстві, М.В. Ерделі міг собі дозволити будь-яку забаганку. Можливою і найбільш реалістичною причиною випадів проти лікарів-українців могли бути шовіністичні настрої магната. Після цього Іван Липа переїхав лікарювати до Полтавщини.
За матеріалами Подільського краєзнавчого музею - Матеріал взято з книги : Стамбол І. І. Іван Львович Липа в українському національному русі: лікар, письменник, тарасівець / І. І. Стамбол ; наук. ред. і вступ. ст. В. М. Хмарський ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Одес. нац. ун-ту ім. І. І. Мечникова. – Київ; Одеса, 2017. – 296 с.
