Кожен українець має бути обізнаний з історією свого народу, мусить знати як жили наші діди і прадіди,  їхні звичаї та традиції,  вірування та прикмети.

Зараз настала пора  осінньо-зимових свят. Серед  них найбільше відзначається своєю  поетичністю й неповторністю свято Андрія Первозванного, одного з дванадцяти  апостолів  Христових, який помер мученицькою  смертю.

Апостол  Андрій разом зі своїм братом  апостолом Петром ловили рибу на Галілейському  морі, коли Іісус призвав  його слідувати за ним. Саме тому, за переказами, апостол Андрій  і має  ім’я  Первозванний. Святий  Андрій проповідував християнство у Скіфії й дійшов  аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: "Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє  благодать Божа»

В Україні зі святом  святого Андрія пов’язувався  і комплекс давніх, язичницького  походження ритуалів, переважно  любовно-магічних.  Але ці язичницькі  вечорниці  припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам  християнської моралі.

З давніх  давен в ніч  «під Андрія»  молодь в Україні ворожила.  Розповсюджене було, наприклад, ворожіння  за допомогою невеличких кульок з тіста. Випікали  двічата звичайні балабушки, але справа в тому, що воду для виготовлення цих балабушок  потрібно було принести не у відрі, не в глечику, а в роті. Хлопці  ж добре знали про цей звичай та стерегли дівчат біля криниці, щоб розсмішити. Доводилось давати  хлопцям викуп.  Коли ж нарешті  тісто було готове та балабушки випечені, кожна дівчина мітила свою і тоді впускався голодний пес. Чию  балабушку  першою з'їсть собака -  та дівчина першою вийде заміж.

Шлюбні мотиви  ворожіння простежуються і в ритуальному  рахуванні. Дівчина заносила до  хати дрова в оберемку: якщо їх було парне число, її чекало  одруження. Ворожили ще так: дівчатам цікаво було знати, як буде зватись її майбутній чоловік. Виходить дівчина на вулицю і питається першого зустрічного чоловіка: «Дядьку, як  вас  звати?» Наші люди  з цього не дивувалися, бо кожен знав у чому річ. Почувши питання, прохожий  давав відповідь. Це означало, що майбутній чоловік матиме саме  таке  ім’я. А ще станіславські  дівчата кидали черевички через хату – куди носок вказує, звідти й суджений буде, або вгадували долю за допомогою воску. Його гріли, а потім виливали у мисочку з водою. Фантазія підказувала дівчатам різні  фігурки, які вже потім трактувалися. Ходили  «слухати» під вікнами де багато дітей. Якщо  мати скаже до когось з дітей «сядь», то дівчина сердито відходила від  вікна, а якщо  скаже «іди» - це добрий знак, бо сказане віщує весілля.

 В день святого  Андрія в Станіславській бібліотеці зібралися учні сільської школи та молодь – наша краса та надія. Дівчата принесли  випечену «Калиту» - солодкий калач з діркою  посередині, який підвісили до стелі. Хлопці на наше свято прибули з дарунками та коцюбою, на якій вони мали верхом їхати кусати Калиту.  Зустрічала  гостей у затишній світлиці «господиня» вечорниць (художній керівник Будинку  культури Белінська Л.Б.)  словами:

Я, вибачте, хвилююсь трохи,

Моє ім'я просте - Солоха,

Я господиня цієї хати,

Зі святом веселим бажаю всіх вас привітати

В нашій оселі.

         Бібліотекар  ознайомила присутніх з життєвим шляхом апостола Андрія, розповіла як святкували це свято наші бабусі. Для цього в бібліотеку були запрошені гості, які ще пам’ятають, як вони святкували "Андрія». Марія Петрівна Ковальчук розповіла, як у 50-і роки минулого століття молодь святкувала у хаті її батьків, а потім показала "майстер-клас»  з прядіння ниток з вовни, адже  на вечорницях  тоді дівчата вишивали, в’язали, шили, пряли.

Дівчата  взялися ворожити на свою долю. Для цього були розкладені  балабушки та приведений сусідський песик. Він довго принюхувався до них, але  їсти не поспішав, Зате дуже розсмішив усіх присутніх.

Але найсмішніше стало тоді, коли хлопці взялися за кусання «Калити». Був у нас «пан Калитинський» (Сліпенчук Володимир), який охороняв корж, був також і «пан Коцюбинський» (Галушка Олександр), який перший «під’їхав» до Калити на коцюбі, щоб вкусити, але дівчата запекли її добре, одразу і не вкусити, а ще й смішили хлопців Арафтенія Максима та Андрєєва Андрія. 

Під веселі мелодії українських пісень дівчата (Головенко Олена, Ковальчук Катерина, Тимофієва Ганна, Томчик Катерина, Ковальчук Алла, Поплавська Валентина, Басиста Анастасія) та хазяйка вечорниць пригостили присутніх варениками з вишнями, а ще привітали з «Днем Ангела»  Анрєєва Андрія, побажали йому успіхів у навчанні та всіляких гараздів.

Наше веселе свято закінчилося під веселі  пісні, які прослухали всі запрошені.    

«Гоп, гоп, веселе свято!

Ще й вареників багато.  

Вечорниці ж бо такі – і веселі й гомінкі».

В наш  комп’ютерний вік ми повинні особливо старанно зберігати звичаї наших предків, адже вони є культурними та історичними  надбаннями українців. Якою б потужною і багатофункціональною не була б сучасна техніка, ми самі продовжуємо залишатись  частиною природи, не перестаємо вірити у вищі сили, мудрі і справедливі, добрі і наділені терпінням, звертатись до них  за порадою і просити в них допомого і підтримки у важку хвилину.