Іван Володимирович Янчевський
 Іван Володимирович Янчевський народився в 1949 році в селі Гайки Володарськ-Волинського району Житомирської області. В Подільську (Котовську) мешкає з 1967 року.
Вірші почав писати в зрілому віці. Друкувався в збірках "Одесский литератор" (2007), "Діамантові зорі" (2008), "Відлуння часу і натхнення" (2011), неоднократно - в місцевій пресі. Учасник обласного поетичного фестивалю "Осінь у Бірзулі".
В 2009 році автор випустив збірку поезії та прози "Незабудка". В своїх творах оспівує красу рідного краю та міста. На його тексти написано декілька пісень з відеороликами, які стали відомі далеко за межами рідного міста.
Бібліографія:
1. Відлуння часу і натхнення: збірка поезії і прози / упоряд. К. А. Казначеєва. – Одеса: Видавець М. П. Черкасов, 2011. – С. 170
2. Діамантові зорі: збірник поезії і прози / ред.. Ж. Савицька. – К.: ООО «Поліграфіст», 2008. – С. 108
3. У вишневому полоні: Збірка поезій / Укл. Н.Балабан. – Одеса: ВМВ, 2019. – С. 36
4. Янчевский И. Незабудка: сборник прозы и поэзии / Иван Янчевский. - Котовск: ООО "Котовская типография", 2009. - 106 с.
Поезія:
Мама
Мама, спасибо за жизнь, что в меня ты вдохнула,
Спасибо, что чутко спала,
И, чтобы по жизни впервые шагнул я,
Ты мне всю себя отдала.
Спасибо за нежность, заботу и ласку,
Тепло материнской груди.
Спасибо за самую первую сказку,
В которой лисичку петух победил.
Спасибо за руки, что мне подавала,
Когда я, качаясь, так робко шагал;
Спасибо за то, что меня целовала
В тот день, когда "мама" впервые сказал.
Сединки, сединки... их стало так много:
Следов ожиданий, тревог и забот.
Чем чаще ты нас провожала в дорогу,
Тем больше седела из года ты в год.
Милая, добрая, нежная мама,
За нас не тревожься ты и не грусти.
Встречай из Котовска, Одессы с цветами,
На праздник приедем тебя навестить.
И будет нас много, как в детстве когда-то.
Радость и счастье наполнят наш дом,
А завтра опять проводишь в дорогу,
И станет так пусто за нашим столом.
И будет так тихо и грустно немножко,
И руки к работе не будут лежать;
И снова ты будешь стоять у окошка,
Смотреть на дорогу и снова нас ждать.
Мама, в этот праздник счастливый
Я, твоя радость, гордость и честь
Говорю тебе, милой и самой красивой:
- Спасибо, родная, за то, что ты есть.
Я сюди повернусь
Я хотів би там жити,
Де колоситься жито,
Де вівчар на долині
Отару пасе.
Я буду радіти,
Що, росою умитий,
Теплий ранок надію
На щастя несе.
У весняну і сонячну днину
Журавлем я сюди повернусь,
Зупинюсь, як завжди, на хвилину
І води із джерельця нап'юсь.
Свою молодість тут я зустріну
І найперше кохання своє...
О сріблясті на скронях сивини!
Як багато у мене вас є.
Я вклонюсь і подякую долі,
Що мене повертає сюди -
До цієї стрункої тополі,
До цієї смачної води.
Підійду до старенької хати,
Припаду до порога чолом,
І зустріне мене рідна мати,
І збереться сім'я за столом.
А коли спалахнуть в небі зорі,
То, як вже повелося здавна,
Мої друзі прийдуть до ізвору,
Ми по келиху вип'єм вина.
Доки ранок не стане жевріти,
Будем згадувать все, що було...
Вдалечінь буде пісня летіти
Про найкраще у світі село.
* * *
В облаках над прудами
Лебедей кружит стая.
Вожак не взлетает.
В чем же он виноват?
Ненаглядное солнце,
Я тебя не ругаю,
Что теплое лето
Не вернется назад.
Лебедей моих стая,
Я вас провожаю,
А вдали догорает,
Догорает закат.
Ненаглядное солнце,
Я тебя обнимаю,
А пруды застилает
Седой снегопад.
Белую лебедь
И облако в небе
Хранит отраженье
В зеркальном пруду.
Был другом для вас я,
А, может быть, не был.
Вы спросите в небе
Большую звезду...
| 
