| Степан Володимирович Черноволюк
 Степан Володимирович Черноволюк народився в селі Чапаєвка Бершадського району на Вінничині. Після закінчення десятого класу вступив до Балтського педагогічного училища, а після служби в армії – до Одеського державного педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського (заочно). Одночасно почав працювати в Любомирській загальноосвтній школі Подільського (Котовського) району Одеської області вчителем фізичного виховання та музики.
Вірші почав писати ще в школі, продовжив в педучилищі. Вперше твори було надруковано в Балтській газеті «Народна трибуна» в 1984 році, а з 1993 року вірші друкуються в районній газеті «Котовські вісті». З 2008 року є членом літературного об’єднання «Промінь» при газеті «Котовські вісті», постійний учасник поетичних зустрічей поетів з учнівською молоддю шкіл району, літературного клубу «Бестселлер» при районній бібліотеці. Учасник поетичного фестивалю "Осінь у Бірзулі".
В творчому доробку переважають вірші - гуморески, але є багато творів ліричного характеру. Викладаючи в школі музичне мистецтво, розпочав писати пісні, покладаючи власні вірші на музику.
В 2020 році побачила світ його перша авторська збірка - "Я бачу світ..."
Бібліографія:
1. "Променисті рядки": збірка віршів членів літературного об'єднання "Промінь" / ред. В. Ф. Прохода. - Котовськ: ТОВ "Котовська друкарня", 2016. - С. 66
2. У вишневому полоні: Збірка поезій / Укл. Н.Балабан. – Одеса: ВМВ, 2019. – С. 23-24
3. Черноволюк Степан. Я бачу світ...: гумор, лірика / С. Черноволюк. - Подільськ-Луцьк: ТЕРЕН, 2020. - 147 с.
Поезія:
Адекватна відповідь
Пізній вечір. Чоловік,
Сорочку прасує,
Костюм, туфлі - просто шик,
Краватку готує.
До цього вже душ прийняв,
Поголивсь - аж сяє,
- Ти куди оце зібравсь?-
Дружина питає.
Мружить очі той, мов кіт:
- Іще з ночі, зрання,
На мене чека сусід,
Йдем на полювання.
Так що двері закривай,
Різне може статись.
Одна дома, все буває,
Навіщо боятись?
-Добре, - жінка погодилась,
Що будеш казати?
А через хвилин п'ятнадцять,
Вийшла проводжати.
Макіяж, в вечірній сукні
З вирізом на спині,
На пальцях блищать каблучки,
Лак на нігтях стигне.
Ланцюжок із декольте,
Ледь щось прикриває
- Ти куди?- мужик на те
Дружину питає.
- Вирішила,- потяглась
Та ледачкувато,
З'їжджу зрання до батьків,
Картоплю копати...
Золоте дитя.
Запросив батьків у школу
Класний керівник:
-Я, - говорить, - все вже чув,
До всього привик.
Та ось син ваш, від землі,
Два, чи три вершки,
А в розмові “для зв'язку”
Ліпить – матюки,
А тим соромно, звичайно,
Всього – перший клас:
-Ой і звідки він те взяв?
Звісно, не від нас.
Каже мати, а татусь,
Руки в кулаки:
-Дома я йому зроблю,
Втямить на віки.
Та, при цьому, як приклав,
Ще для “зв'язки” слів,
Бідний класний керівник
З того аж присів.
-Не карайте, - каже їм,
Буде ще путя,
Воно в вас і так ще добре,
Золоте дитя.
Прихована турбота
Зайшов в хату мужиньок,
Стати де, не знає,
Скрізь порядок, всьому толк,
У домі аж сяє.
Гуде пралка-автомат,
Пилесос десь дує,
А із кухні - аромат
Трапезу віщує.
Вгледіла його жона,
В крісло усадила,
Давай стола накривати.
Із якого дива?
І варенички, й грибки,
І борщик свіженький,
Салат, м’ясо, огірки,
Наливка від неньки.
Їсть мужик, а сам мізкує,
Що воно за діло?
До дружини: -Серцем чую,
Що ти щось втворила?
Та й повідала несміло,
Як воно було:
-Фару трішки зачепило,
Бампер і крило...
| |
