Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...
...
...

Block title
СПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Герої Другої Світової війни

Герої Радянського Союзу

 

Борщов Сергій Тимофійович

Борщов Сергій Тимофійович народився 18.02.1912 в селі Коси Котовського району. Закінчив  неповну середню школу і школу ФЗН. Працював забійником на шахті. Випускник Оренбурзької військово-авіаційної школи льотчиків (1932). З початком війни – на фронті. Заступник командира  по льотній частині 79-го гвардійського авіаполку 16-ої повітряної дивізії 1-го Білоруського фронту. Гвардії  полковник  Борщов  до квітня 1945-го року  здійснив 132 бойових   вильоти для розвідки і штурму залізничних   ешелонів, скупчень живої сили і техніки фашистів. Герой Радянського Союзу (1946р.)

Закінчив військово-повітряну академію (1952), військову академію  Генштабу (1956). Працював начальником  кафедри академії. Кандидат військових наук. З 1962 року   полковник С.Т. Борщов у запасі. Жив і працював в Одесі. Нагороджений орденом Леніна, п’ятьма  орденами Червоного  Прапора,   орденами Вітчизняної   війни  1 ст., Олександра  Невського,   Червоної  Зірки. Помер   5 травня 1977р.

Додатково читай http://izvestiya.odessa.ua/ru/2015/03/01/iz-plemeni-krylatyh

Бочкович Кирило Васильович

Бочкович  Кирило Васильович народився 28 лютого 1918 року  в Савранському  районі, а з шостого  класу вчився в  Котовській СШ №15 ім. Шолохова, нині ЗОШ №6. Після її закінчення деякий час працював  на маслозаводі,   а  потім  вступив до  Одеського морехідного училища. Війна застала його на флоті, де він служив після закінчення мореходки мотористом на крейсері «Ворошилов». Він – активний учасник оборони Одеси.

Подвиг, яким він увійшов у безсмертя, був здійснений у Миколаєві.  55  моряків і 12 гвардійців-піхотинців не дали фашистам зруйнувати верфі і споруди порту. Нерівний бій  тривав дві доби, більше 18 атак відбили  моряки. Вони  знищили 700 гітлерівців, відтягнувши на себе великі сили противника. Після цього бою  в живих залишилося 12 героїв-десантників, а   командував ними старшина  другої статті  Кирило Бочкович. Радянський уряд високо оцінив подвиг героїв-десантників. Усім 67 воїнам Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Указ був підписаний 20 квітня 1945 року, так що про нього Кирило Васильович так і не дізнався. Не дожив він до Перемоги. При визволенні  міста Вилково ворожа куля обірвала життя цієї прекрасної людини…   

Додатково  читай http://izvestiya.odessa.ua/ru/2015/02/14/dostoyanie-potomkov

 Кобилецький Іван Іванович

Кобилецький Іван Іванович  народився в місті Котовськ, навчався в теперішній школі-гімназії до 1931 року. Після закінчення семирічки разом з батьками він виїхав до Оренбурга.  Велика Вітчизняна війна застала  його на службі в армії. І з перших її днів  він брав участь у боях. Захищаючи Волзьку твердиню, радянські воїни перемололи  немало фашистських дивізій. Там, 18 серпня 1942 року своїм 401-м бойовим вильотом льотчик, капітан І. І. Кобилецький, здійснив героїчний подвиг. Йому було наказано супроводжувати групу наших бомбардувальників. В районі Калача наші соколи зустрілись з 12-ма фашистськими  стерв’ятниками. В цьому бою Іван Кобилецький збив два літака противника. А  на палаючому винищувачі він продовжив бій. І тільки   на висоті 550 метрів йому вдалось викинутись з літака. Парашут розкрився  занадто пізно… У важкому стані, з поламаним хребтом, ногами і чотирма ребрами льотчика доставили в прифронтовий шпіталь, де він прийшов до тями тільки через три доби.

Славний  бойовий шлях хороброго воїна. За період Великої  Вітчизняної  війни він здійснив   573 бойових  вильоти, збив 15 літаків противника особисто і 29  - у групі з іншими льотчиками. 20-ма бойовими орденами і медалями відзначила Батьківщина  ратний шлях воїна - нашого земляка. Йому присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу.

   Марія  Василівна  Октябрська

 Марія  Василівна  народилася  в  Криму, але  з  1938  і  по  1940 рік  сім’я  Октябрських  проживала  в  місті  Котовську. Чоловік  Марії  Василівни  був  полковим  комісаром  134-го  гаубичного  артилерійського  полку. Як  і  всі  дружини  військових  вона  освоїла  всі  доступні  в  той  час  жінкам  військові  спеціальності: шофера, зв’язківця, закінчила  курси медичних  сестер, відмінно стріляла з усіх видів  зброї,  включаючи й кулемет.

Війна застала Марію Василівну в Кишиневі, звідки вона евакуювалась  в Томськ. Там її в 1942 році знаходить "похоронка" на чоловіка. Переживши особисту трагедію, Октябрська звертається до військомату з проханням відправити її на фронт. Декілька разів їй відмовляли, адже вона перенесла важку хворобу (туберкульоз шийного хребця). Тоді Марія Василівна обрала інший шлях.  

На той час по всій країні йшов збір коштів у фонд оборони. І Октябрська вирішила купити... танк. Разом із сестрою вона продала всі речі, які їм належали. Гроші здали в банк, а в Москву, особисто Сталіну, була надіслана телеграма такого змісту: "В боях за Батьківщину загинув мій чоловік - полковий комісар Октябрський І. Ф. За його смерть, за смерть радянських людей, замучених фашистськими варварами хочу відомстити фашистським псам, для чого внесла в банк на побудову танка всі свої особисті заощадження - 50000 карбованців. Танк прошу назвати "Бойова подруга" і направити мене на фронт в якості водія цього танку. Я маю спеціальність шофера, відмінно володію кулеметом, являюсь "ворошиловським стрілком". Її прохання задовольнили.

Після навчання водіння танку, Марія Василівна отримує посвідчення механіка-водія і разом із сформованим екіпажем танку "Бойова подруга" відправляється на фронт. Бойове хрещення відбулося 21 жовтня 1943 року. Бій був жорстокий. Дісталось і "Бойовій подрузі". Німецький снаряд пошкодив гусеницю, але танкісти поливали німців вогнем кулемета. За цей бій Марію Василівну нагородили орденом Вітчизняної війни. Другий бій став останнім в житті Октябрської. "Бойовою подругою" було знищено 2 протитанкові гармати, але сама Марія Василівна була тяжко поранена в голову. Пролежавши 2 місяці у шпиталі, 15 березня 1944 року Марія Василівна Октябрська померла. Посмертно її удостоїли звання Героя Радянського Союзу - єдину серед жінок-танкістів.

Удостоєні славою

Парасковія Герасимівна Дідик
 
Дідик Парасковія Герасимівна - письменник, сценарист. Народилася 5 листопада 1924 в селі Кульна Веке (Стара Кульна), Котовського району України (у той час АМРСР). Молдаванка, член КПРС з 1948 року.
У 1941 вона вчилася в Молдавському педагогічному технікумі (спочатку в Балті, потім в Тирасполі), на третьому курсі і мріяла повернутися вчителькою в рідне село Стара Кульна, але цьому не судилося збутися. Парасковія стала медсестрою, стала рватися на фронт, отримала направлення в школу радистів, так почався її шлях в якості розвідниці-радистки. Всі чотири роки поки йшла війна П. Дідих самовіддано служила батьківщині в тилу ворога.
Перше завдання: зробити парашутний стрибок на окуповану фашистами територію України, в район Полтави, закріпитися там і по рації передавати відомості, необхідні радянському командуванню. Після виконання завдання з великими труднощами, будучи пораненою, пробралася через лінію фронту, а в шпиталі дізналася, що за мужність і вмілі дії, проявлені при виконанні військового обов'язку, була представлена ​​до нагороди.
У Москві 18-річної Парасковії був вручений перший орден - Червоної Зірки. У нагородному листі сказано: «Перебуваючи в тилу противника по 23 вересня 1943, добувала дуже цінні дані і своєчасно передавала їх командуванню через радіостанцію. Залишившись в тилу одна, без керівника, вміло і рішуче взялася виконувати спеціальні завдання з розвідки самостійно. Коли скінчилося живлення  радіостанції, вона, за власною ініціативою, ризикуючи життям, перейшла лінію фронту і повідомила передовим частинам наших військ цінні розвіддані про становище військ противника "(Архів МО СРСР, ф.33, оп.686 044, д.281, л.51 ).
Другу високу нагороду Прасковія отримала в 20 років, після виконання завдання в окупованому Києві.  14 квітня 1945 нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня.
Наступне завдання було вже на території Польщі, для виконання якого розвідниці прийшлось вивчити польську та німецьку мови.
Потім, ставши письменницею, Парасковія Дідик зробила вже громадянський подвиг - пропустивши знову через себе ті події  і розповівши про правду війни в свій книзі «У тилу ворога», у нарисах, в сценаріях фільмів «Маріанна» та «Ризик».
Додатково читайте і дивіться:
 

Антоніна   Дмитрівна  Горпинчено

Антоніна  Дмитрівна  Горпинченко (Любченко) розпочала  свій  військовий  шлях  1 вересня 1942 року. ЇЇ  закинули  в  партизанську  бригаду  Костянтина  Заслонова, що  базувалась  в білоруських  лісах. 635 тривожних  днів  та ночей  інструктор  з підривної  справи  Тоня  Любченко  навчала  групи партизанів як  готувати  саморобні  міни і  як ними  здійснювати  диверсії. Часто  на бойове  завдання  ходила   сама. Через  деякий  час  Антоніна  стає  членом  Особливого  рейдового  партизанського полку,  який очолював С.В.Гришин. Знову  бойові  рейди, нелегкі  партизанські  будні… Тільки  за 2 літні  місяці 1943 року  було  підірвано  34 ешелони  з бойовою  технікою і живою  силою  ворога, в тому  числі  особисто  два –Тонею  Любченко. А  вона  все виплавляла  і виплавляла зі  снарядів  тол  для  саморобних мін, продовжувала  ходити  в небезпечні  рейди.  Як  боєць і підривник  Тоня  брала  участь в жорстоких  боях  з фашистами, підривала  мінами  стрілочні  переводи, семафори, водокачки, мости…Але  одного  дня  сталося  нещастя. Під  час  виплавлення   толу  днище снаряду перегрілося і пролунав  вибух… Перелом  ключиці,  шістнадцять  осколкових  поранень... Лише  на 3 день  дівчина  прийшла  до  тями. Лікарі  все  зробили, щоб врятувати  життя  відважної  партизанки, але вона втратила око.

Вся  юність Тоні  Любченко пролетіла у вогненні  роки в Брянських, Білоруських, Смоленських лісах. Вона була  нагороджена  бойовим  орденом Червоної Зірки, 8-ма  медалями. А  після  війни  присвятила  своє  життя  лісу,  на  згадку  про свою  буремну  юність.

...
ЦОГ

Екологічна акція

Молодь, для вас!
Вход
2:49 PM
Вы вошли как: Гость
Мітки
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Ми на Facebook
Copyright ЦБС © 2018
Бесплатный хостинг uCoz