Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка Куяльницької сільської ради
Меню сайту
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
"Він назвав його Райським садом..."
 
"Земное сокровище исчезнет, а кто принесет все

сокровища на небеса, у того его никто не похитит".

       Ці слова лежать у витоках ідеї створення монастиря «Райський сад» ("Гетсиманський сад") - пам'ятки історії, архітектури Подільського району за наказом Кабінету Міністрів України №1053 від 27.11.2014 р.
        Напрочуд мальовнича місцевість… Хутір під селом Липецьке в тридцяти кілометрах від Балти. Троє братів Мордарії: Софроній, Герасим та Микита під впливом проповіді ієромонаха Інокентія в піднесеному стані духу відрікаються від свого багатства і віддають свої землі, на яких і засновується майбутній «Райський сад», як потім назве його ієромонах Інокентій.

 

 

 

 

        І дійсно, за описом свідків, то був справжній рай: маса зелені, квітів… Зовсім самітній, серед голих полів, скит був наче оазис у пустелі. Немов за помахом чарівної палички з’явилася простора дерев’яна церква, прикрашена іконами, побудувався дім для людей, які прибували до скиту, та огорожа, з численними будовами. Саме в цьому місці діяльність і проповідь відомого ієромонаха Інокентія досягнула свого апогею, своєї величі. Його шанувальники день і ніч сходилися сюди та приїжджали іноді за декілька сот верст.

         Кожен приносив, хто що міг. Йшли сюди бідні, убогі, нужденні, йшли всі, хто був скривджений життям. І о. Інокентій перероджував людей: злодії уходили умиротворені, невіруючі отримували віру. І всі, хто з якою просьбою не звертався, всі отримували душевну утіху та матеріальну допомогу. Ніхто не залишався обійденим. Нескінченне милосердя о. Інокентія широко поширювалося серед населення, і кожного дня нужденні збиралися тисячами. Служби та проповіді йшли безперервно.

        В огорожі був вхід до підземних печер («райські печери»), кам’яне склепіння яких було укріплене гранітом і залито цементом. Туди провели електрику, створили добру вентиляцію, завдяки чому в печерах завжди було чисте повітря.

           Печери тягнулися на два з гаком кілометри і розгалужувалися на декілька коридорів. По обидва боки коридорів було влаштовано 89 невеличких келій та великі загальні чоловіча і жіноча келії, які вміщували 5600 чоловік, де схимники вели суворий аскетичний спосіб життя, весь час проводячи в посту та молитвах. Із зовнішнім світом вони з’єднувались таємними ходами. В печерах улаштовані дві церкви, велика і мала. І одна, і друга багато прикрашені іконами.

 

           В церкві щоденно відбувалася літургія. Великий релігійний підйом охоплював тут кожного віруючого і уражався розум перед усім, що заснував і чому вчив о. Інокентій.
           Оточений небаченою розкішшю, Інокентій жив в монастирі справді ніби в раю. Тільки килимів там було 8 тисяч, на охороні стояли сотні охоронців, прислужниць. Були в монастирі і складські приміщення та чималий винний погреб. Ось що пише історик В. А. Загоруйко: «Так, лише за один день червня 1916 року до воріт монастиря з різних кінців краю прибуло 298 підвід. Тільки вина доставлено майже 80 бочок».

 

Вогненний Інокентій

        Ветхе імя йому було Іоанн – син благодаті. Духовне, нове - Інокентій (невинний). Коли народився, на правій зіниці його мати угледіла пляму в формі хреста – знак обраного небесами.
Народився Інокентій ( в миру – Іван Васильович Левізор) у 1875 році в селі Касауци Сорокського уїзду Бессарабської губернії. Його батьки Василь та Ксенія були селянами. Іван був середнім серед п’ятьох дітей Левізорів.
        З трьох років Іван жив одночасно в двох світах. Йому являлися святі постаті, чулися голоси з небес, хор янголів. А в 19 років йому сталося видіння: з неба зійшло вогненне полум’я і тричі об’яло його. Воно не зашкодило Івану, навпаки – пронизало його вогнем істинної віри, а в повітрі побачив він саму Царицю небесну, яка спустившись над Іваном,прошепотіла йому на вухо «блаженні глаголи вічні». Після цього і стали називати його Іваном вогненним.
В юному віці Іван поступив послушником в Добржский монастир, звідки був вигнаний за неблагочестиву поведінку. Після цього він опинився в Петербурзі, де отримав «благословення» Григорія Распутіна. На початку 1908 року Левізор знаходить пристанище в стінах Феодосовського монастиря в Балті, де приймає постриг в ієродиякони, потім – в ієромонахи. В своїх проповідях Інокентій розповідає про свої видіння, в яких він нібито спілкувався з Самим Христом.
        Незабаром біля Левізора формується група послідовників. Радянський енциклопедичний словник під редакцією А. Н. Прохорова інформує: інокентіївщина – «православна секта, яка виникла в Росії у 1908 році. Засновник – монах Інокентій, який оголосив себе втіленням «святого духу».
        За свої релігійні погляди та проповіді його починає переслідувати церковне керівництво і врешті-решт в 1912 році висилає в Муромський монастир під суворий нагляд, звідки він посилає заклики до своїх послідовників про звільнення, які не залишаються без відповіді. В один із грудневих днів декілька тисяч чоловік, продав все своє майно, відправляються визволяти свого лідера. Інокентіївці, взявши з собою дітей, взимку проходять пішки величезний шлях, умираючи по дорозі. Ось як описують цей шлях свідки: «Тысячная толпа, окружив Иннокентия, медленно двинулась вперед с иконами, крестами и пением «Спаси, Господи, люди твоя». Голодная, закоченевшая от холода масса, шла, как загипнотизированная… многие падали и умирали». В розвиток подій втручається влада, хід зупиняють, Інокентія заарештовують і заключають до Петрозаводської в’язниці.
       Звільнившись після девятимісячного перебування у в’язниці, Інокентій отримує розпорядження Святого Синоду про нове заслання у Соловецький монастир.
        Після Соловків ієромонах повертається до нашого краю в зведений його матір’ю та братами «Райський сад». І до останніх днів закликає віруючих до правди, світу, краси Віри Христової.
В грудні 1917 року Інокентій помирає від хвороби. 1 січня 1918 року тіло його поховали в печері Малої інокентіївської церкви підземного монастиря в його келії.
        Такий був життєвий шлях великої неординарної постаті, дуже схожої на Григорія Распутіна за силою духу, впливу на людей, за способом життя , не визнаного церквою, але визнаного людьми вогненного пророка.

 

В березні 2023 року на об’єкті культурної спадщини "Підземний монастир"  встановлено охоронну табличку. Згідно Закону, Підземний монастир в урочищі «Гетсиманський сад» охороняється державою та має культурно-історичне значення.

Вхід
Посилання
Блог Публічної бібліотеки ім. Є. Чикаленка Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка Куяльницької сільської ради Публічна бібліотека імені Євгена Чикаленка Куяльницької сільської ради
Архів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright ЦБС © 2024
Безкоштовний хостинг uCoz