Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Легенди рідного  краю.   

   Читай і думай, друже мій,

 

   І не цурайся свого роду.

 

  Земля – це книга, у якій

 

  Історія твого народу.

 

                Д.Білоус

                                                  Котовщина –  край  нашого  дитинства… Тут живуть чесні і працьовиті люди, прославлені  народними талантами і давніми  хліборобськими  традиціями. Не можна, живучи на цій землі, милуючись  її краєвидами, вдихаючи  п’янкі  аромати квітів  і хлібів, нічого не знати про неї.  Людина має  знати і завжди пам'ятати  звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати  історію свого народу, його  мову, культуру.

 

      Минають  дні, спливають  роки. З кожним  роком стає все  менше  живих  свідків  історії,  які можуть  розкрити нам багато  сторінок  історії нашого  краю.

 

   Народна мудрість  вчить: «Людина, яка не знає  свого минулого, не має  майбутнього». Тільки  вивчивши сторінки  минулого,  ознайомившись  з легендами і бувальщинами,  стає  зрозумілішим  сьогодення, яснішим  видніється  майбутнє.

 

    Нелегко  ввійти  у  давні  часи. Століття  відділяють нас  від тієї  доби, пройшли  величезні  хвилі  подій  і всебічних  впливів. В іншому  світі жили  наші  предки,  мали  інші  погляди  на  життя,  інакше  реагували на  події,  інші відчували  потреби…

 

    Те,  що  можемо  сказати  про  життя  минулих  поколінь,  уявляється  нам  як  стара  потьм'яніла  картина: деякі  постаті  бачимо  добре,  розрізняємо  їх  лиця  і  руки,  інші  тільки  неясно  проглядають  з  темного  тла,  про деякі  подробиці  тільки  здогадуємося,  дещо  залишається  таємним  і не розгаданим.  Будемо  старатися  відгадати   хоч найважливіше  і допоможуть  нам  в цьому  історичні,  топономічні та  побутові  легенди  нашого  краю.

 

   Першою  ознакою будь-якого географічного об’єкта є його назва. Середовище, в якому живе   людина – це не тільки його  квартира, місце роботи, а й географічні назви, без яких не можна  визначити   місцезнаходження будь-якого об'єкта.  Вони  створюють певну ауру навколо людини, впливаючи на її життя.  Тому в минулому назви  селам ніколи не давалися випадково. Вони влучно відтворювали  особливості  природи тієї  чи іншої  місцевості,  її  природні  багатства,  а також економічні,  історичні, культурні  та  побутові умови життя людей.  Багато  географічних назв  збереглися  з  давніх  часів.  Тому  топономіка – це  ніби мова землі, яка  розповідає про свою історію, таємниці, щастя і горе народу.

 

 

                Дерево  кохання

 

(легенда  села   Розалівки  Котовського  району)

 

      Колись  давно  жив у нашій місцевості  заможний  пихатий пан. Його розкішний маєток знаходився біля великого  озера, обсаджений  тополиним парком. На схилах проти маєтку розкинулося  мальовниче,  потопаюче у вишневих  садах, село. Пан любив  своє село, особливо  чарівні українські вечори. Ген-ген десь лунає українська  пісня, молодь  спішить на вечорниці, селяни  порають нехитре господарство, захлинаються  співом  солов’ї…

 

  З великого кохання  народилася в панів гарненька,  як квіточка,  донечка,  пізня дитина. Ім'я  їй дали Розалія. Росла  дівчина доброю, веселою, привітною. Так як вона  була єдиною дитиною в сім'ї, то частенько  бігала гратися до дітей селян. Особливо  прикипіла  душею Розалія  до селянського  хлопчика  Миколки. Разом  діти бігали до лісу, на озеро, в поле - збирати квіти…

 

  Промайнули  роки дитинства. Розалія з маленької дівчинки перетворилася на дуже гарну, з чарівною  посмішкою, панночку.  В гарного чубатого  парубка виріс Микола. Дитяча прив’язаність переросла в велике  взаємне кохання. Вечорами  Розалія  прибігала на побачення з Миколою  під вербу біля озера, але  довго таке палке кохання не можна було приховати і дізнався про нього пан. Розлютився,  заборонив доньці навіть бачитись з коханим, але не послухалась Розалія  батька, все одно знаходила  хвилинку для таємної зустрічі. Побачивши таке , пан  вирішує віддати Миколу в рекрути, назавжди віддаливши його від своєї доньки. На колінах  благала Розалія батька не розлучати з коханим, але він був невблаганний.  Тяжким було прощання закоханих. Плакала-ридала  Розалія,  засмучений, з тугою в очах відбув в рекрути Микола. Затужила, засумувала дівчина. Змарніла від сліз  дівоча краса. Не знав  пан чим розрадити Розалію, тому вирішив віддати дочку заміж, а село віддати їй в посаг. Сватався до панянки  багатий панич з сусіднього села, але не хотіла його Розалія. Світ   став не милий  без коханого. Кожен божий день бігла Розалія в поле понад шляхом, виглядала  Миколу, але все дарма: не повертався коханий. З великої  туги  захворіла дівчина. Пан призвав знахарів та лікарів, але ніхто не зміг її вилікувати. Згоріла, як свічка Розалія. А перед смертю заповіла,щоб поховали  в полі понад шляхом, щоб вона бачила, як повертатиметься  Микола… Затужив  пан, засумувало, заплакало село, бо всі любили  гарну, доброзичливу панночку.  Не зміг  витримати пан  втрату єдиної  дочки, покинув маєток і подався в світи.  Але саме цікаве те, що там де дівчина  виглядала Миколу, в полі виросла  верба, а з–під верби  вибіг струмочок  прозорої, як дівочі сльози, води. Старі  люди  казали, що то Розалія перетворилася на вербу  і весь час плаче, виглядаючи над шляхом свого милого.  З того часу   гору над селом прозвали «панською», а вербу - деревом кохання.  Відтоді у всіх на вустах була ця сумна історія. Так, як село  мало  перейти дівчині в посаг, то його і назвали в її честь – Розалівкою. Згодом в село прибув інший пан з прізвищем  Дума, і село  перейменував в Думове, але ця назва не прижилася. Коли перед революцією пан Дума покинув маєток і втік , село знову стали називати Розалівкою, тим самим віддаючи  пошану справжньому коханню.            

 

                                Легенди  села  Нестоїта

 

                                                      В зелені кучерявих  садів і лісів, серед широких  полів  розкинулося село Нестоїта  Котовського  району  Одеської  області – одне з найстаріших  сіл  області й України. В минулому  це - батрацьке село, в якому  панувала бідність, безправ’я, виснажлива  праця на панському  полі Юревича  (пан-француз).

 

  Цікаву і давню  історію має село Нестоїта, засноване в 1723 році. Порівняймо: місто Котовськ (Бірзула)  засноване у 1779 році, м.Одеса – в 1794 році.

 

  Про назву  села існує три легенди. Одна із них розповідає про те, що на території  села знаходився під час кріпацтва пересильний пункт, де кріпаків розподіляли  по маєткам сусідніх поміщиків. Тут вони «довго не стояли».

  Інша легенда стверджує,що, за переказами, в глибокій долині, де розкинулося нині село, в давні  часи гуділи  густі ліси і водилися в них розбійницькі  ватаги. В цьому місці часто на відпочинок зупинялися  подорожні чумаки, а з лісових хащ на них нападали  бандити. І люди з вуст в уста передавали всім подорожуючим: «Тут не стояти».

  Ще одна легенда розповідає, що село створили молдавські  переселенці, які втекли від  гніту турків. Село  одержало  назву  від молдавського  слова «містітуть», що  означає  «змішування», адже серед перших поселенців  були молдовани, росіяни, українці  та інші. Так воно було чи ні, але сьогодні на карті існує село Нестоїта.

Вчителька української  мови та літератури  Нестоїтської  ЗОШ  Годлевська В.М. писала:

 

                      Чому  «Нестоїта»?

 

Назва  «Нестоїта»  три легенди має.

Ось про  що одна з них  та й розповідає:

Із  неволі  рабської селяни  тікали,

а на околицях  поселення кріпаків  хапали.  

По маєтках  поміщицьких їх розподіляли –

отже вони  довго  тут і « не стояли».

 

Скільки глянеш оком, степи розіслались.

У балках, у долинах хати поховались.

З України у Молдову біжить шлях-дорога

та нелегко до рідного дістатись порога,

Бо з темного лісу банди вилітали

і на подорожніх збройно нападали.

Стали тоді люди всім передавати:

- Отут у долині довго не стояти. 

 

 

 

             Село  Качурівка

  Качурівка – це маленька частина нашої  великої України. Високі  горби, широкі долини, кучеряві сади, ошатні будиночки серед  різнобарв’я квітів – це все  наше рідне село, а також це й частинка  великої історії нашої неньки України.

  Село Качурівка  виникло в 18 столітті і мало воно тоді назву  Понори. Чому? На наші  землі часто  нападали різні вороги і щоб врятуватись від нападників, люди викопували землянки і закривали їх гіллям. Це тимчасове житло  називали «Понори»  від слова «нора». На території нашого села було декілька таких  землянок, але  поступово їх кількість збільшувалась і утворився цілий хутір. Ось така одна з версій виникнення села Понори.

  Пізніше, в 19 столітті  село перейменували на  Качурівку. Ця назва пішла від прізвища пана, якому належало на той час це поселення. Від найстаріших жителів села ми дізнались про пана, що він був з примхами. За характером він був добрий, своїх  кріпаків не ображав. Коли люди приходили  з роботи, їм ставили для вечері печені пироги і наливали у велике дерев’яне корито смачний  наваристий борщ. Потім пан виходив на ганок свого будинку  і робив «золотий  дощ» - кидав кріпакам золоті монети. Завдяки йому, був посаджений великий сад, де росли рідкісні породи дерев, виритий ставок, де розводилися різні види риб, якою харчувалися жителі села та продавали її на ярмарках. Та найсмачнішими були раки, яких подавали до панського столу під таврійським соусом.

  За переказами, у пана було двадцять дві дитини. І коли вони виросли і одружилися, то майже в кожній хаті проживали панові нащадки. Тому  село назвали Велика Качурівка.  Останньою з цієї сім’ї була  Галина Василівна Качурівська – наймолодша донька пана. Прожила вона в нашому селі  до кінця свого життя. Померла в 1980 році.

 

 

         Село  Новоселівка

 

     Село  Новоселівка вабить до себе безкрайніми степами, чудовою природою, славною історією, народними традиціями.  Тут жили наші прадіди,  живуть наші діди, батьки, тут народилися ми… Для нас тут корінь народу українського, що сягає сивої давнини.  До 1921 року на території теперішньої Новоселівки  було  два села: Софіївка (Малігонове), що входила до Ставрівської волості, і Новоселівка (Грекове), яка  належала спочатку до Косянської, а потім до Бірзульської  волості Ананьївського повіту.

  Села  розділяла  Волегоцулівська балка, яка тягнеться з півночі на південь. Назва балки походить  від назви селища Валегоцулово (нині  с.Долинськ), від якого тягнеться ця балка аж до нашого села. Першими  поселенцями Валегоцулово були гайдуки  та гайдамаки з-за Дністра. Гайдамаки, які наводили жах на поміщиків, часто розташовувалися табором в долині Великого Куяльника, тому цю місцевість (балку) в народі почали називати  «Валя Гоцілуй», що в перекладі з молдавського означає «Долина відважних, сміливих». У нашому селі живе легенда, що цією долиною жителі села ходили до Валегоцулово та Одеси  на базар. Їх часто  грабували, тому валку у нашій місцевості  називають «Долиною розбійників».

 

  З 40-х років 18 століття землі, що знаходились між Південним Бугом та Дністром, стали заселяти біглі селяни, а також  запорізька голота - «сіромахи». В наступні десятиліття у цьому краю, що були під владою султанської Турції, існувало вже чимало хуторів. Ставили їх зазвичай десь коло річки, ставків, поблизу криниці, викопаної в яру, чи видолинку. До першопоселенців тулилися оселі нових прибульців – виникало село. Серед таких сіл було і Малігонове. В 20-х роках  19 століття  поміщиці Софії Мосцевій було «пожаловано  царскою милостью» наше  село, яку згодом стали називати Софієвкою. На пагорбі, оточеному чистими ставками з розлогими вербами, виріс маєток Мосцевих.

 

  В селі було багато «іменних полів». Там, де зараз збирається череда, за дубовою посадкою, були поля і поселення Ревульчихи. У неї було багато доброї землі.  На одному з полів був побудований склеп. Всередині в склепі було чисто вибілено, як у хаті, прибрано, горіли свічки, знадвору приладнані  броньовані двері. Щосуботи той склеп навідували люди. Ревульчиха була пов’язана  з розбійниками, які грабували подорожніх у Валугоцулівській  балці. В неї розбійники зберігали награбоване. 

Наша стаття у Вікіпедії

 

...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
11:32 AM
Вы вошли как: Гость
Архів
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 1
Пользователей: 1
Olga
Copyright ЦБС © 2018
Бесплатный хостинг uCoz