Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...
...
...

Block title
СПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Герої Соціалістичної Праці
Блажевський Євген Вікторович

Блажевський Євген Вікторович народився 8 березня 1884 року  в селі Любомирка в сім’ї лісника. Учасник Першої світової війни (1914-1917рр). За хоробрість у боях  з німцями відзначений двома Георгієвськими хрестами. Під  час громадянської  війни - боєць  кавкорпуса Г. І. Котовського. З початком  колективізації - колгоспник, потім бригадир городньої бригади любомирської сільгоспартілі (1932-1941рр.) Після визволення села - ланковий  по вирощуванню кукурудзи (1944-1963). Двічі  Герой Соціалістичної Праці (1950-1958). Делегат  XX і XXII з’їздів КПРС.

Він  став легендою ще за життя. Простий селянин, трудівник, вірний  своїй  хліборобській справі. Худенький, сутулуватий, з мережею дрібних зморшок на обличчі,та в ньому були внутрішня сила, вогонь, які живили його, давали  змогу міцно стояти проти будь-яких незгод, добиватися  свого, попри всі негаразди. Хіба багато знайдеться людей, які б взялися за справу  свого життя, коли їм  перевалило за шістдесят? Ланка Блажевського була невеликою, але це був згуртований колектив  однодумців, твердо знаючих, чого вони хочуть. Євген Вікторович міг розраховувати  на них за будь-яких  обставин.  Вони прикладали  максимум  зусиль: удобрювали поля перегноєм, провадили  снігозатримання, проводили два-три обробітки по нищенню бур’янів, вручну доопилювали  рослини. І земля віддячувала врожаями. В 1950 році на грудях Є.В.Блажевського засяяла  Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці. Державними нагородами  були відзначені і члени його ланки.

Важливою складовою досягнень  Євгена Вікторовича була вміла селекційна робота. Досліди народного селекціонера  дозволили йому  одержати високоврожайні  гібриди: «котовчанку», а потім «котовчанку-2». Крім того, ланковий  багато зробив для розповсюдження в Україні китайського сорту кукурудзи «золота імператриця».  Знатний  кукурудзівник  трудився, незважаючи на роки, і досягнення його ланки були  стабільні і високі: земля віддячує сторицею тим, хто її любить, доглядає і   пестить. У 1958 році Є.В. Блажевського нагороджують другою Золотою Зіркою Героя Праці. Двічі Героєм він став у 74 роки. Йому судилося прожити довге життя, на заслужений відпочинок він пішов майже у 80 років. Є.В. Блажевський - зразок того, як життя роблять подвигом. Він наша слава, наша  гордість.

Басієл Андрій Павлович

 Басієл  Андрій Павлович  народився у 1907  році в селі Комарово   Любашівського району Одеської області  в сім’ї селян. Освіта вища: в 1931 році закінчив Одеський  сільськогосподарський інститут. Доля  пов’язала його з нашим районом в далекому 1946 році. Він повернуся з війни, переїхав із  сім’єю жити до  Котовська, а оскільки  мав відповідну освіту, то й влаштувався старшим землевпорядником  в районний  відділ сільського господарства.

Пам’ятним був  для А. П. Басієла  1950 рік. В  районі  було зібрано високий  урожай зернових, технічних  культур. Особливо щедро зародили бурякові  плантації. По зоні Котовської  МТС того року виростили найвищий урожай цукристих у Радянському Союзі. Кращі механізатори, спеціалісти, керівники району  за вирощення рекордного врожаю були представлені до найвищих нагород  країни. Десяти  котовчанам в 1951 році було  присвоєно  звання Героя Соціалістичної Праці. В їх  числі і Андрій Павлович Басієл, який на той час працював вже  завідуючим районним відділом сільського господарства.

  Незабаром , а саме  в 1958 році його перевели на роботу    заступником начальник обласного управління  сільського господарства.  Потім  п’ять років він був начальником  цього управління. Помер 19 червня 1980 року.

Богач Микола Федорович

Богач Микола Федорович  народився 17 жовтня 1908 року на станції Етулай  Південно-Західної залізниці в сім’ї робітника. В1930 році закінчив Ананьївську профтехнічну школу, набувши спеціальності техніка холодного і гарячого катання металів, згодом  Ананьївський механічний технікум. Учасник Великої Вітчизняної війни, сержант 10-ої танкової бригади, з 25 грудня 1942 року - після поранення - працював на Омській залізниці.

Після звільнення Котовщини від фашистських окупантів він очолив Котовську МТС. Дуже багато сил і енергії треба було докласти, аби вже в 1944 році виконати план сівби, щоб зерно нового врожаю пішло на потреби фронту, жителів міста і району, а також Одеси. Тоді в районі налічувалося  7 тракторів, з давно виробленим ресурсом, тому орали  необхідні площі, використовуючи як тяглову силу корів. Не вистачало насіння, добрив. Допомога надійшла з Середньої Азії зерном, Челябінськ надіслав 12 тракторів. І вдалось засіяти більше  шістдесяти відсотків потрібних площ, зібрати добрий урожай…

З кожним повоєнним роком справи поліпшувались. Микола Федорович з перших днів взяв курс на зміцнення дисципліни, додержання норм і правил вирощування сільськогосподарських культур. Заохочував  за своєчасне і якісне виконання сільгоспробіт, карав тих, хто лінувався, працював абияк. Особливу пильність  виявляв перед збиранням врожаю: робили контрольні намолоти. Такий підхід до діла дозволяв  все виконувати в кращі агротехнічні строки, якісно сіяти, доглядати, збирати вирощене. І результат не забарився. Уже 1950 року по зоні машино-тракторної  станції було вирощено найвищий в країні врожай цукрових буряків - по 354 центнери з гектара. За ці досягнення М. Ф. Богачу присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці – з врученням ордена Леніна і Золотої Зірки «Серп і Молот». Потім  будуть й інші нагороди і відзнаки. У 1958 році - орден Трудового Червоного Прапора, в наступному році - другий орден Леніна. Всі свої знання, досвід і організаторські здібності він віддав розвитку й становленню сільського господарства. Вмілий керівник, чуйна і порядна людина, добрий сім’янин - таким він запам’ятався всім, хто його знав. Помер М. Ф. Богач 1990 року.

Ботвинов Олександр Гнатович

Ботвинов  Олександр  Гнатович народився 1907  року в селі Софіно-Лиман Олександрівського району  Донецької області в сїм’ї  селянина-бідняка. Після закінчення школи працював на селі, потім - робітник вальцового млина. Працював на будівництві Дніпрогесу (1927), згодом висунутий на комсомольську роботу. З 1930 до 1932 року на профспілковій і господарській роботі в Молдавії.

З1933 року працює в Котовському районі – директор МТС, другий секретар райкому партії.  Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, О. Г. Ботвинов  на фронті, після тяжкого поранення - секретар Тенківського райкому  партії (Татарська АРСР). З перших днів після звільнення Ботвинов  очолює Котовський райком партії. Відбудовувати потрібно було все: розкрадені і спаплюжені колгоспи, знищені заводи та залізничні підприємства, зруйновані  школи, дитячі садочки, житловий фонд. Те, що нагромаджувалося роками і десятиріччями, лежало в попелищі, а відновити потрібно було у найкоротші строки.  Ботвинов зумів націлити людей на самовіддану роботу і вже в кінці квітня вдалося відновити рух поїздів через котовський вузол по всіх напрямках. Також велися оновлювані роботи у всіх цехах депо. До січня 1945 року всі вони були полагоджені, з ремонту було випущено 330 паровозів. Так само йшли справи по відбудові промислових  підприємств міста. Всі вони стали до ладу  діючих 1949 року.

Олександр Гнатович блискуче справився з завданням по відбудові. Титанічними  зусиллями, віддаючись сам увесь роботі і того ж вимагаючи від усіх. Справився завдяки тому, що поряд з ним  працювали його однодумці, колеги, друзі, працювали, як і він, не рахуючись з часом, підпорядковуючи головному своє, особисте. Вони  працювали для Батьківщини, і Батьківщина, як могла відзначила їх   героїчні трудові зусилля. Лише   в перші повоєнні роки більше 200 передових трудівників міста і району були нагороджені орденами та медалями. Засяяла Золота Зірка  Героя і на грудях О.Г. Ботвинова: без його енергії, самовідданості, високих організаторських здібностей  по відновленню зруйнованого війною, вагомі здобутки у збільшенні сільськогосподарської і промислової продукції - таких вражаючих успіхів просто не могло бути… Через декілька років він очолює Чернівецький обком КП України, а згодом їде до Києва, де очолює Міністерство соціального забезпечення. Помер О.Г. Ботвинов 1995р.

Волощук Ольга Корніївна

Волощук Ольга Корніївна народилася в 1930 році в селі Борщі. Сумлінно навчалася в школі, мріяла про кращу долю, але все зруйнувала війна. Чорною звісткою розлетілась вона довкола. І малолітня Ольга прийняла перше у своєму житті рішення – йти працювати на ферму. Була телятницею. Хоч і нелегко давалась юній дівчині ця робота, вона ніколи не скаржилась. Згодом, не зважаючи на її юний вік, молодій трудівниці довірили групу корів. Трудилась не покладаючи рук, з молодечим запалом, помноженим на сумлінність і добросовісність. І дорослі були раді від того, що у ній не помилились, довіривши  їй групу корів. В 1956 році Ольга Корніївна виступила ініціатором змагання, взявши на себе підвищені зобов’язання надоїти від кожної корови своєї групи по чотири тисячі літрів молока. І слова свого вона дотримала, одержавши в середньому по 4500 літрів молока. Старання, працьовитість і добросовісне  ставлення до роботи не залишились непоміченими. Кілька років підряд Ольга Корніївна  була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, де була нагороджена Малою Золотою медаллю. А Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого1958 року Ользі Корніївні Волощук присвоєне високе  Героя Соціалістичної Праці. Пізніше на її грудях  з’явився орден Трудового Червоного Прапора. Як кажуть, по праці і шана. Далеко за межами району линула слава про трудовий подвиг знатної доярка. У неї появились чимало послідовників. На неї рівнялись, з неї брали приклад. Так у праці  пролетіли роки і в1985 році О.К. Волощук вийшла на пенсію. Та без рідної ферми вона не могла, тому ще довго на ній працювала.

Дідик Лідія Олександрівна

Дідик Лідія Олександрівна народилась і виросла на Тамбовщині, але доля закинула її в село Великий Фонтан (вийшла заміж за Володимира Дідика, уроженця цього села). Молоде подружжя пішло працювати на молочнотоварну ферму, де молодість та енергійність дала свої результати - по 2100-2800 кілограмів молока від кожної корови своєї групи надоювала комсомолка Лідія Дідик. І з кожним роком підвищувався показник її роботи: зростали надої - молода доярка незабаром подолала тритисячний рубіж. Самовіддана праця звеличувала Лідію Олександрівну, піднімала авторитет доярки. А в 1971 році за її подвиг було присвоєне високе звання Героя Соціалістичної праці. Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора, Герой Соціалістичної Праці.

Лідія Дідик згодом очолила ферму, де її колектив добився значних результатів. На долю доярки -комуністки випала висока честь бути делегатом 24 з'їзду Комуністичної партії. Зараз ця чудова жінка на заслуженому відпочинку.

Касьяненко Никифор Тихонович

Касьяненко Никифор Тихонович народився в селі Новоселівка в 1905 році в бідній селянській родині. Тому закінчив лише початкову школу - на продовження навчання у батьків не було коштів. Привчений з дитинства до нелегкої хліборобської праці, Никифор почав свій трудовий шлях. Часи були буремні: імперіалістична, громадянська війна, важкі роки становлення нової влади, колективізація... Никифор закінчив механізаторські курси і в 1931 році привів до рідного села перший трактор - "фордзон". Та скоро механізатор сидітиме за кермом наших, більш продуктивних тракторів, а через два роки вже очолюватиме тракторну бригаду.
Працюючи в Котовській МТС, Никифор Тихонович прославив своє ім'я, виростивши в 1950 році найвищий врожай цукрових буряків, за що був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. На жаль, роки виснажливої праці, воєнне лихоліття призвели до важкої хвороби, і в 1962 році його не стало.

Козаченко Пилип Семенович

Козаченко Пилип Семенович народився 4 листопада 1910 року  в селі Новоселівка. Він закінчив чотири класи і почав працювати, допомагаючи  батькові, який мав власне господарство. Потім, під час колективізації, освоїв професію тракториста і працював на своєму У-2 до самої війни. Пилипа  Семеновича  залишили для організації підпільної боротьби з фашистами, але незадовго до звільнення Новоселівки зрадник видав його. Разом з іншими полоненими його погнали з села, по дорозі розстрілюючи тих, хто вже не міг самостійно рухатись. Так був поранений і він, втратив свідомість, пролежав декілька годин,  а потім з труднощами добрався додому. Було визволення села, ще встиг пройти фронтовими дорогами й повернутись додому.

І знову колгоспне поле… Самовіддана праця принесла свої результати:  Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 травня 1951 року Пилипу Семеновичу Козаченку було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за високі результати у вирощенні цукрових буряків. Висока нагорода викликала нове трудове піднесення: були нові трудові подвиги і висоти. Помер П.С Козаченко 26 липня 1996 року .

Коровін Олексій Олександрович

Коровін Олексій Олександрович народився  1913 року  в невеличкому містечку Зея Амурського краю. Закінчивши  семирічку, почав працювати  в місцевій МТС: в 16 років уже водив сталевого коня. Далі робота в Котовській МТС, навчання на республіканських курсах механіків в Харкові і важкі  фронтові дороги: з боями він пройшов від Сталінградських стін до самого Берліна. А коли замовкли гармати, повернувся до нашого міста.

В машинно-тракторній станції, де почав працювати, техніки майже не було. Разом з механізаторами практично з металобрухту склав 20 тракторів, здав їх в експлуатацію. Більше п’яти років він пропрацював у Котовській МТС головним механіком.

Його  труд гідно оцінила Батьківщина: 1951 року О.О.Коровіну  було присвоєно  звання Героя Соціалістичної  Праці. До  шести нагород за ратні  подвиги додалася сьома – найвища- за самовіддану працю в ім’я Вітчизни. Згодом Олексій Олександрович  очолює Котовський ремонтно-механічний завод, але  на жаль, передчасна смерть в 1963 році  зруйнувала  всі його плани.

Лабуш Володимир Опанасович

Лабуш Володимир Опанасович народився 16 жовтня 1920 року в селі Любомирка   в сім’ї колгоспників.  Одразу, після закінчення семирічки вступив навчатися до Ананьївського сільськогосподарського технікуму, набув спеціальності молодшого агронома, але попрацювати  за фахом не встиг – був покликаний  до армії. Визволяв боєць  Югославію, Угорщину, Австрію. Відзначений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», він повернувся додому  і поспішав застосувати набуті раніше знання на практиці. З 1946 по 1952 роки – він агроном районного відділу сільського господарства. Молодий, завзятий, знаючий, він їздив по колгоспах, цікавився в якому стані рослини, чи засмічені, чи не треба підживити, запобігти шкідникам. І в кожному конкретному випадку радив, підказував, адже головували на селі практики. В 1950 році було зібрано вагомий врожай зернових, соняшнику, цукрових буряків по всьому району. Батьківщина гідно оцінила цей трудовий подвиг: агроному районного відділу сільського господарства Володимиру Опанасовичу Лабушу було присвоєно звання Героя  Соціалістичної Праці. У липні 1952 року Володимир Опанасович вступає до Ленінградського інституту прикладної  зоології і фітопатології. Після його закінчення працює в Котовській МТС  агрономом-ентологом,  десять років  очолював бурякобазу, потім завідував біолабораторією. І на кожній ділянці роботи Володимир Опанасович намагався і працював творчо,  вкладаючи в справу свої сили, знання, досвід. Його не зіпсувала слава, він залишився до кінця життя скромною, ввічливою людиною.

Осипенко Іван Федорович

Осипенко  Іван Федорович  народився і виріс в селі Станіславка. Там зробив свої перші кроки по підкоренню  колосистого поля, там він на все життя прикипів душею  до землі, любов до якої була передана йому з молоком матері. Строкова служба, війна - все це відірвало його на довгих 1418 днів від улюбленої справи. Нелегкими дорогами, крізь пекло Сталінградської битви, з боями через Ростов, Румунію,  Болгарію буде йти до своєї мирної праці солдат-хлібороб. Будуть на його шляху поранення, контузія, буде гіркота відступів і наступальний порив переможних боїв і походів. Медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», орден Вітчизняної війни 2 ступеня прикрасили груди воїна-визволителя.

Тричі поранений, ветеран війни повернувся до рідного села, щоб втілити в життя свою мрію юності, наслідувану від батьків, - вирощувати хліб. Нелегкий то був час. Знищене, запустіле, ледве дихаюче господарство. Засмічені, забур’янені поля. І земля, втомлена від вибухів снарядів. Іван Федорович працював не жалкуючи сил, з подвійним ентузіазмом, за себе й за того хлопця, котрий не повернувся з війни. Роботу не обирав. Орав і сіяв, працював на шаруванні і бороною, косив і молотив. І невдовзі його старання оцінили колгоспники, впевнено заявивши про те, що бути йому бригадиром. Нам потрібен лідер, котрий любить свою справу, працелюбний організатор, такої думки дотримувались вони. Іван Федорович своєю багаторічною практикою, опираючись на досягнення науки і досвіду передовиків, виробив свої норми агротехніки, свій підхід до вирощування пшениці, яка протягом багатьох років родила краще всіх в районі.

За бойовою  славою прийшла до настирливого хлібороба трудова слава. Ще в 1955 році бригада  І.Ф.Осипенка почала підніматись на почесний п’єдестал слави своїми успіхами на полях. Тоді серед інших трудівників господарства І.Ф. Осипенко був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. По 30  і більше центнерів пшениці, гарні врожаї інших культур збирала його бригада. Озолотила пшениця і одного з кращих майстрів високих її врожаїв.  Батьківщина гідно оцінила працю станіславського трудівника, організатора людей, невтомного і настирливого в досягненні мети. Йому присвоєно високе  звання Героя Соціалістичної Праці. Густо усіяна трудова біографія бригадира високими нагородами Батьківщини. Врожайна земля увінчала його орденами  Жовтневої революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», відзнаками Виставки досягнень народного господарства. Його поважали, по ньому будували своє життя молоді творці народного достатку, тому що нормою для нього завжди була активна життєва позиція .  Іван Федорович вже пішов з життя, але він назавжди залишиться в пам’яті  своїх земляків.

Самборський Петро Федотович

Самборський Петро Федотович народися в селі Коси-Слобідка, закінчив  п’ять класів, після чого пішов працювати.  Невдовзі закінчив курси трактористів, працював на  «універсалі». Та підійшов час призову. Служити довелося в Білорусії. Там застала його війна.  Водій-механік танка Т-34 приймав участь в запеклих боях під столицею, після важкого поранення в1942 році довго лікувався, а потім звільняв Харьків, участь у Яссівсько-Кишинівські операції, штурм Берліна…

В Коси-Слобідку воїн повернувся з орденом  Вітчизняної війни 2ст., медалями «За відвагу», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна». Старший сержант з молодечим запалом  бере активну участь у відновленні зруйнованого і пограбованого ворогом села, колгоспу. Мастак на всі руки, він залишається вірним техніці, трудиться трактористом, згодом  опановує нові сільгоспмашини, працює комбайнером, починає вирощувати кукурудзу, очоливши в колгоспі імені Радянської Армії спеціально створену для цього механізовану ланку. З року в рік ланка вирощує високі й стабільні врожаї. І досягає зеніту в 1970 році. На кожному із закріплених за ланкою 150  гектарів він виростив по 82 центнера зерна качанистої. Указом  Президії Верховної Ради СРСР Петру Федотовичу Самборському  8 квітня 1971 року за видатні заслуги, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. І після того, як на грудях П.Ф. Самборського поруч з бойовими нагородами засяяла  Золота Зірка Героя і орден Леніна, знатний механізатор-кукурудзівник не збавляє темпи, щороку урожаї качанистої стабільно високі. Передовик щедро ділиться досвідом з трударями  інших господарств. Петро Федотович прожив гарне життя і залишив світлу пам’ять про себе в нашому районі.



...
ЦОГ

Екологічна акція

Молодь, для вас!
Вход
1:44 PM
Вы вошли как: Гость
Мітки
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Ми на Facebook
Copyright ЦБС © 2018
Бесплатный хостинг uCoz