Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Це слово співуче – криниця, дзвінкої води холодок…

 

Саме  ці рядки з відомого вірша Йосипа Курлата  стали назвою і основною темою районного краєзнавчого конкурсу, який був проведений в бібліотеках району.

Життєдайна волога – вода… Вона – основа всього сущого на нашій планеті Земля. Споконвіку наші предки селилися там, де була вода, будь це річечка, озеро, жвавий струмочок  чи буркотливе джерельце. Саме наявність водоносного джерела ставало основною умовою при заснуванні того чи іншого поселення. На берегах річок Тілігул, Ягорлик, Тростянець, Куяльник та багатьох безіменних виникали села нашого району. Вже згодом з розбудовою сіл почали копати криниці. Тож не дивно, що особливою повагою в народі користувалися люди, які вміли за допомогою вербової лози знаходити підземні джерела, а також майстри, що копали колодязі.  Цікаво, що наші предки вміли відшукувати під землею таке потужне джерело, щоб і в посушливе літо криниця не всихала. Якими ж способами користувалися  наші земляки? Перший спосіб: беруть вербову гілочку із зеленим листям, прихиливши до землі , водять нею. Там, де листочки тягнуться додолу, обов’язково є вода, можна сміливо копати криницю. Другий спосіб: на облюбованих місцях вночі розкладали сніпочки житньої соломи. На заповітне місце  вказував найвологіший сніпок, але ночі для пошуку вибиралися безросяні. Третій спосіб: на землі в різних місцях розкладали яйця і накривали їх на ніч відром. Якщо вранці на шкаралупі з’явиться роса, значить тут під землею є вода.

Також в кожному селі були й свої особливі методи пошуку води за допомогою мідних дротиків,  різних рослин, навіть тварини могли вказати на водоносну місцину.

Чиста  джерельна вода – це розкіш та насолода. Без води –життя неможливе: в’яне квітка, страждає звір, замовкає пташка, помирає людина. Все це чудово розуміли наші предки, тому глибоко шанували  і вірили в її цілющу силу. Особливо велику магічну силу , вірили вони,  мала так звана «непочата» вода, набрана в криниці до сходу сонця. В ній купали новонароджених, щоб були міцні та вродливі, нею напували скотину, щоб давала більше молока та краще росла, самі вмивалися, щоб не боятись пристріту, лихого ока… Воду, освячену в церкві на Водохреща і Стрітення, зберігали в кожній родині  на протязі  цілого року. Нею кропили хату, якщо була підозра на недобрі сили, освячували пасіку, коли вперше виносили із зимівника, вживали від зурочення. Біжуча вода – у річці чи струмку – могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця у чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі.  Також на Водохреща люди  пірнали в ополонки, вірячи, що йорданська вода захистить їх від хвороб на цілий рік. За народними віруваннями є ще така хвилина у ніч на Водохреща, коли вся вода  у криницях та річечках перетворюється на дуже смачне вино. Ось таку дивовижну силу має звичайна вода. Тож не дивно , що в кожній сільській родині до води ставились з великою пошаною: в хаті було спеціально відведене місце, де повинні стояти відра з водою, поруч –коромисло. Ніколи не клали повні відра на долівку,  бо це віщувало в домі сварку, не пили воду вищербленим посудом, бо в хаті буде біда. До криниці можна було йти  тільки в чистому одязі, воду нести в двох відрах, щоб завжди бути в парі. Дітей навчали ніколи не плювати у воду, не кидати різних нечистот, не говорити біля води лайливих слів, а дівчатам не дивитися у воду як у люстерко, бо обличчя порябіє.

Святим обов’язком кожної людини вважалося посадити дерево і викопати криницю. І ніхто не смів називати себе власником криниці чи джерела, бо вода-священна, вона дана Богом усім, хто живе на цьому світі. Вірили в те, що криниці охороняють добрі духи –опікуни роду людського та що в кожній криниці живе дід-криничник. Здавна в народі кажуть «Яка криниця – такий господар», тому  кожен господар, а то і всією громадою криниці облаштовували якнайкраще. Мурували з каміння цямриння, клали дашки, робили затишок, обсаджували калиною, вербою,квітами. Ці гарні традиції збереглися і зараз, тому наші сільські криниці  пишаються у зелені, гарно доглянуті. А ще майже кожна має свою назву, свою історію.
Про все це -  цікаві історії, легенди, повір’я, приказки та пісні, присвячені воді, світлини криниць, розповідають краєзнавчі роботи сільських бібліотекарів Котовського району «Це слово співуче – криниця, дзвінкої води холодок».

Криниці Качурівки.docx by bibl64

Криниці села Гидирим.docx by bibl64

Криниці села Вишневе.docx by bibl64

Криниці села Розалівка.docx by bibl64

Криниці села Стара Кульна.docx by bibl64

...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
4:52 AM
Вы вошли как: Гость
Архів
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
Copyright ЦБС © 2018
Бесплатный хостинг uCoz