| Історія села Гидерим
 В північно східній частині Подільського (Котовського) району в 12 кілометрах від райцентру, розташоване село Гидерим . Воно виникло приблизно в першій четверті XVIII ст. Є припущення, що його назва походить від прізвища біглого кріпака Гидеримського, який імовірно,тут заснував поселення.
Але існує і місцева легенда, що засновником села, був перший поселенець - дід, якого звали Рим. Невідомо, з яких причин він тут опинився, але сподобалась йому місцевість і вирішив оселитись на вільних землях. Подейкують, що він обкрадав заможні села, які знаходились навколо, а все награбоване ховав на пагорбі, де зараз розташоване село Гидерим. Місцеві старожили навіть до теперішнього часу називають село "ДедРим"..
  Власником села вважався князь Станіслав Любомирський. Вже в 1750 році на цій території була зведена дерев'яна церква на честь Святого Миколая. Про це свідчить документ, що був віднайдений в Державному архіві Одеської області. У 30 роках XIXст. церква була зруйнована. Пізніше селяни побудували нове приміщення храму. На той час священником у селі був Іоанн Берещинський, який допомагав у будівництві церкви.
До 1917 року село входило до складу Пасицельської волості Ананьївського уїзду Херсонської губерні. Жителі села після заселення займалися землеробством та скотарством. Наприкінці XIX - на початку XX століття землі з північної сторони села належали поміщику Березовському.
Напевно, разом з народженням села Гидерим було відкрито джерело з південного краю села, яке в народі зветься "ДОГА". Це джерело вважають цілю щим. За переказами старожилів, водою з цього джерела наші предки лікувались і зцілювали свої недуги. Вода тут справді дуже смачна, додає бадьорості, сил, здоров`я.
 В наш час, за сприянням місцевого священика - отця Павла Васильовича Глухого біля джерела відбудовано капличку, басейн. Щомісяця, першого понеділка здійснюється хресний хід до джерела місцевими вірянами, а також приїжджими з міста, навіть області, щоб напитись, набрати води, очиститись, зцілитись біля цього святого джерела. В обласному архіві про це джерело згадується в 1912 році.
| |
