Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Історія краю на старих поштівках

 

Якою була Бірзула колись, певною мірою дають уявлення документальні поштові листівки, видані наприкінці ХІХ–початку ХХ століття. Фотографічні (документальні) листівки зафіксували й зберегли для наступних поколінь не лише місцеві краєвиди й історичний вигляд архітектурних споруд, урбаністичних ландшафтів, але й характерний типаж містян, епізоди їх повсякдення.

Хочеться зупинитися на історії «поштової картки», завдячуючи якій ми можемо зазирнути і в історію нашого краю.

Перша в світі поштова картка була випущена в Австро-Угорщині 1 жовтня 1869 (пропозиція професора економіки Вищої технічної школи Відня Еммануїла Германа "Про новий рід кореспонденції») під назвою «кореспондентська картка».

І хоча, перша поштова листівка (відкритий лист) побачила світ в 1869 році, проте вже у 1875 року в країнах - членах Всесвітнього поштового союзу було послано 231,5 мільйона відкритих листів.

У 1878 році на II Всесвітньому поштовому конгресі в Парижі був прийнятий міжнародний стандарт поштової картки: 9 × 14 см.

Починаючи з 1890-х рр. поштова листівка стає важливим елементом міської субкультури. Наприкінці ХІХ ст. не лише у великих містах, але й маленьких містечках можна було купити листівки з видами місцевих пам’яток і надіслати рідним як доказ свого перебування там. Украй рідко колекціонерам траплялися поштівки, авторами текстів яких були сільські жителі освітній рівень яких був значно нижчим. Однією з причин вищезазначеного була висока ціна на поштівки: 5 коп. за чорно-білу та 10 коп. за кольорову, що робило їх малодоступними для селян та незаможних городян.

З 1 травня 1909 року у всіх поштових книгах, документах, бланках найменування «Відкритий лист» було замінено написом «Поштова картка».

В Росії пересилання поштою відкритих листів на бланках приватного виготовлення було дозволено розпорядженням міністра внутрішніх справ від 19 жовтня 1894 року, а циркуляром начальника головного управління пошти і телеграфів № 21 від 16 лютого 1904 року було встановлено новий порядок: адресну сторону відкритого листа пропонувалося розділити вертикальною лінією на дві частини. Ліва призначалася для письмового повідомлення, права - для адреси, марки і поштових відміток.

На початку XX століття вважалося, що лише листівка, що пройшла пошту, «виконала свою функцію», може бути гідним предметом колекціонування. Більш того, листівка з видом будь-якого міста (місцевості) може бути надіслана лише з цього міста (місцевості).

На початку 1900-х рр., що став “золотим віком листівки”, виразно простежувалася широка розмаїтість їх тематики й було суттєво вдосконалено їх художній та поліграфічний рівень. Аналіз сюжетів поштівок та культури їх поліграфічного виконання свідчать, що картки виготовлялися на рівні кращих європейських зразків.

В одному з тогочасних журналів подано наступну їх характеристику: «Майже у всіх будинки та квартири проникли ці носії найрізноманітніших побажань і привітань на будь-який випадок життя. Не лише великі та малі міста, курорти і т.п., кожний окремий закуток, якщо він має хоч найменшу пам’ятку чи її відвідують туристи, видає свої власні поштівки з видами чи іншого роду картинками”.

У зазначений період видова листівка стала унікальним історичним документом, самобутньою візитною карткою епохи в культурній, світоглядній, інформаційно-технологічній іпостасях. Вкрай рідко повідомлення було безпосередньо пов’язане із зображенням на лицьовому боці листівки, а домінували тексти-вітання на ілюстрованих листівках. Текстові повідомлення документальних листів, як правило, були російсько- та польськомовними, а термін їх доставки становив від одного дня до місяця.

Вартість поштового повідомлення в різні куточки Російської імперії складала 3 коп. (Благовіщинськ, Брест-Литовськ, Вінницю, Казань, Київ, Москву, Одесу, Ригу, Санкт-Петербург, Харків тощо), Австро-Угорської (Волочиськ, Збараж, Краків, Львів) – 4 коп. (упродовж 1892–1914 рр. 100 крон= 39,38 руб., 1 крона = 100 геллер) у середині країни).

Про ціноутворення та вартість документальних листівок дізнаємося з листування летичівського фотографа К.Розенберга з представницею “Товариства оздоблення краю” (“Towarzystwo upiększania kraju”) у Кракові Х. Словік. У повідомленні фотомайстра, розміщеному на листівці з видом башти Баторія(м.Кам’янець-Подільський) зазначалося, що на адресу товариства було надіслано 35 листівок із зображенням Софіївки, за які він отримав 8 крон 61 геллер завдатку, 7 коп. за кожну листівку, 95 коп. за пересилку, загалом – 3 руб. 40 коп.

Поява поштової листівки пов’язана з відповідним рівнем розвитку видавничої справи та фотографії. Наприкінці ХІХ ст. майже в кожному великому місті були свої фотоательє, а в найбільших містах — видавництва і видавці, що спеціалізувались на випуску поштових листівок.

На початку 1900-х рр. городяни, які мали кошти і бажання, могли замовити поштівки з видами місцевості чи власним портретом.

В міських серіях, як правило, були розміщені зображення центральних вулиць і площ, фортечних, монастирських, палацових і садибних ансамблів, головного собору та інших храмів міста, державних закладів, пам’ятників, красивих будинків, театрів, готелів, ресторанів, магазинів, навчальних і благодійних закладів, заводських чи фабричних комплексів, обов’язково вокзалів, мостів, веж, павільйонів, і, навіть, в’язниць.

Отже, на межі ХІХ–ХХ ст. видові листівки відігравали важливу роль у житті мешканців міських поселень. Зростання популярності документальних (ілюстрованих) листівок було пов’язано з поширенням грамотності, зростанням освітнього рівня населення, розвитком залізниці.

В краєзнавчому відділі нашої центральної бібліотеки є кілька вітальних поштових чорно-білих листівки 30-50-х років минулого століття, з наївними малюнками зовні та цікавою и здебільш сумною історією на звороті.

Найстаріша листівка датується 1937 роком - це звичайне вітання рідним з Кавказу.

Ще дві листівки надруковані в 1938 году, але використані були аж в 1944 році. На одній з них зображено краєвид міста Потсдама, а на зворотній стороні зберігся напис: «11.Х.44. З фронту дорогому синові Галабею Юрію Сергійовичу. Здрастуй, дорогий синку Юрочка, тато тобі повідомляє, що живий, здоровий, чого і тобі бажаю".  Далі - нерозбірливо и підпис: «тато Галабей Сергій Григорович. Цілую тебе і маму ». Маленька листівка, а як багато в ній сказано ... Зрозуміло, що писалася вона в перерві між боями, батько поспішав заспокоїти свого сина перед тим, як знову йти в бій.

Підпис на ще одній листівці датується також сорок четвертим роком. У ній вже інша історія молодого курсанта, який прибув на навчання до Одеси. Вітання з Новим роком для Максима Євдокимовича Гонтаря (цікава адреси вказана: Новий сел. Бірзула). Ще один експонат привертає увагу : на лицьовій стороні звичайний любительський малюночок з наївними віршиками, а на звороті - страшна правда того часу - «Пам'ять про перебування в лагерях.24.04.49 р.» Під написаним відкривається ще один запис, що був заліпленій. Ця листівка використана тричі: вітання з днем народження, з новим тисяча дев'ятсот п’ятдесят третім роком, з Першотравнем, навіть весільне запрошення, де Рябова Лідія и Осадчий Василь запрошують на своє весілля, яке мало відбутися 7лютого 1960 року. На фоні трояндочки - фото молодят.

Роздивляючись ці картки, розмальовані вручну, читаючи написи, ми ніби повертаємось в ті роки, глибше пізнаючи Історію своєї країни, тримаючи її у власний руках.

Отже, відкриті листи крім прямого призначення, як засобу поштового зв’язку, виконували й інші функції – освітню, виховну, естетичну, інформаційну, комунікативну... Вони стали своєрідним феноменом міської субкультури.

        

...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
Архів
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0
Copyright ЦБС © 2020
Бесплатный хостинг uCoz