ЧУБІВКА: КОЛИСЬ І ТЕПЕР...
 Селище Чубівка засноване в 1842 році, лежить на південних схилах Волино – Подільської височини, що знаходиться на північному заході Одеської області, географічні координати 47°39′00″ пн. ш. 29°35′00″ сх. д. Середня висота над рівнем моря 234 м. Площа 0,5 км², населення 575 чоловік, густота населення 1150 осіб/км². Відстань до обласного центру м. Одеси – 197 км, до м. Подільськ, що являється районним центром 12,5 км., з яким зв’язана асфальтовим шляхом. За 7 км. від села проходить шосе міждержавного значення Полтава – Кишинів.
Існує легенда щодо назви села. Колись Катерина II, ще при кріпосному праві бачила в козаках загрозу. І тому вона видала Указ про розпуск Запорізьської Січі. Так як більшість козаків не мали сімей, то один козак на прізвище Чубаєв оселився в степу неподалік від станції (між с. Чубівка та с. Косами). А коли будували залізницю та станцію назвали Чубівка.
Є ще одна легенда. Чи так було, чи ні - не знаю. Неподалік від села проходив чумацький шлях до Криму, і там була корчма. Козаки зупинялися на перепочинок, їли, пили, потім бралися за оселедці та чубилися. Ті крики долинали до станції) яка саме будувалася. Місцеві жителі казали: «О, знов чубляться». Так назва «Чубівка» і прижилася.
Перша споруда була побудована в 1881 р. На будівлі вигравірувано «Нівеліровка 1881 р.» з цієї будівлі почалася забудова всієї залізничної станції, а саме – вокзалу.
Село наше як би ділиться на дві частини залізничною колією – на станцію Чубівка і Колонку (місцева назва). В ході Першої Світової війни 1914 німці попали в полон і залишилися жити в цьому краї. Їм сподобалися наші родючі землі, наші степи, лани, сади. Вони організували своє поселення – німецьку колонію. Жили, по своєму будували довгі хати, щоб і хата була і стайня, займалися сільським господарством. Навіть на цей час деякі німецькі хати ще залишилися. Це поселення називалось німецькою колонією, з чого й пішла назва – Колонка. З місцевими жителями жили мирно. Між собою говорили по – німецькі, а з нашими уже по - українські. Так вони жили працювали.
В 1927 році селянські господарства нашого краю почали об’єднуватися у ТСОЗи – товариства по спільному обробітку землі. І в 1929 році на базі цієї німецької колонії організувалась артіль ім. Тельмана. При цій колективізації організувалося сильне господарство в якому були сани, сівалки, жатки і навіть снопов’язальні машини. Одна була велика, що в’язала по два снопи одразу на дві сторони. Це було дуже зручно при навантаженні снопів. Також в селі була школа, дитячі ясла, клуб, контора, а на краю села стайні та склади.
В 1937 році село почало будуватися вище, тобто ближче до станції. В цьому ж році отримали дві машини – полуторки. Колгосп був передовим, сільрада на той час була в с. Бочманівка, куди входили села: Петрівка, Соболівка, Гертопи, Чубівка, Пролетарія.
Також на станції був побудований двоповерховий вокзал. На першому поверсі був вокзал, буфет, службові приміщення. На другому – початкова школа, квартира начальника станції, фельдшерський пункт. На той час село активно розвивалось за рахунок залізничної станції та праці односельчан.
 В 1941 році розпочалась Велика Вітчизняна війна. Багато односельчан зі зброєю в руках бились з ворогом на різних фронтах. В 1942 році наші війська, відступаючи підірвали діючу на той час нафтобазу, щоб не залишити ворогу. Німецько - румунські окупанти ввірвались в селища і почали встановлювати свої порядки.
Вони хотіли встановити окреме чисто арійське господарство і людей інших національностей відселяли в с. Фонтан. Після війни люди знов повернулися в с. Чубівку. При окупації полонених тримали в конюшні і заставляли працювати на німців, а де склад була комендатура. В школі порядкували румуни, за кожен непослух дітей били.
В ході війни в вокзал влучила бомба і він був зруйнований. Після війни його відбудували, але вже одноповерховий. Коли в ході війни наші війська почали звільняти наш край від окупантів німці відступаючи забрали з собою цих поселенців - німців разом з інвентарем, худобою. Переправляючись через р. Дунай в баржу на паромній переправі влучила бомба і частина переселенців загинула, а уцілілих взяли в полон і вислали в Казахстан.
Війна принесла багато горя, смертей та збитків. Багато наших односельчан загинули не повернувшись на рідну землю .
Інші захисники померли від ран та від старості. На жаль на теперішній час ветеранів війни вже немає. Вони пішли у вічність, але пам'ять про них житиме в наших серцях.
В 1950 році на базі об’єднання колгоспів «Новоселівки» і артілі ім. Тельмана створюється багатогалузеве колективне господарство «Шлях до комунізму», об’єднання сприяло швидкому зростанню сільськогосподарського виробництва, підвищення добробуту колгоспників.
В 1957-59 роках колгосп «Шлях до комунізму» об’єднався з артілями сусідніх сіл: Соболівки, Розалівки, Федорівки.
У 1961 році на базі укрупненого колгоспу «Шлях до комунізму» створено елітнасінницьке дослідне господарство. Колгосп реорганізовано в радгосп. Пізніше Чубівка входила в перший відділок радгоспу «Новоселівське». Сільська рада знаходилася в с. Новеселівка, куди входили села: Новоселівка, Чубівка, Соболівка, Розалівка, Федорівка, м. Олександрівка, Гертопи, Андріївна.
В ті часи люди працювали на залізниці, заводі хлібопродуктів та радгоспі.
В1947 - 1948 р. біля залізничної колії був побудований хлібоприймальний пункт, в якому налічувалися шість складів. Директором на той час був Ульянов. Пізніше в 1954 -55 рр. розпочалося будівництво заготзерна. Будували його ув'язнені. В 1957 – 58 рр. почала будуватися сушилка, калібровочний завод, поточна лінія. В 1959 році був збудований адміністративний корпус, лабораторія, бухгалтерія та ін. Директором на той час був Кожушко М.В. Як будувався завод, то люди з навколишніх сіл почали переїздити в Чубівку і село розросталося. Біля заводу були збудовані гуртожитки барачного типу. Люди жили, працювали, будувалися.
В 1981 році розпочалися будівництво нового адміністративного корпусу і прохідної. Закінчилось будівництво в 1984 році. Директором на той час був Вітвіцький. Також було виділено приміщення під фельдшерський пункт і магазин.
Тепер ВАТ “Чубівське зерно” - займається прийманням, обробкою та зберіганням зернових та технічних культур. Чисельність працюючих - 70 чоловік. За останні декілька років займає провідне місце в структурі власних прибутків сільської ради. В 1956 році був збудований буряк пункт неподалік залізничної колії. Сюди звозили буряки з навколишніх сіл на кагатне поле, а потім ешелонами відправляли на цукровий завод.
Також була побудована перевалка, куди звозились овочі та фрукти, з яких робили різносоли. Був цех по їх приготуванню, які в подальшому фасували в діжки та залізницею відправляли по всьому Союзу.
І ще була побудована діюча на цей час нафтобаза.
В селі працював бетонний завод з якого поставлявся бетон на будівництво шосейної дороги Полтава – Кишенів (1958 рік), а в 1964 році будувалася дорога від мосту до Котовська (теперішня назва Подільськ). Поряд з бетонним заводом був побудований склад добрив і ядохімікатів.
В зв`язку з тим, що через Чубівку проходить залізнична колія то в 1967 році почала організовуватись Сільгосптехніка, куди звозилися: ліс, техніка, комбайни, трактори, запчастини та обладнання. Техніку збирали, укомплектовували та розподіляли по колгоспам. Були на той час збудовані склади.
В 1982 році був збудований новий двоповерховий адміністративний корпус і велика майстерня. Це була велика на той час організація, яка мала потребу в робочих руках. З навколишніх сіл люди приїздили працювати, жити. Село розбудовувалось, кількість населення зростала, інфраструктура розвивалась. Сучасний вигляд станція Чубівка, а саме – вокзал набула в період 1988 по 1990 роки. На пероні покладено тротуарну плитку, поштукатурили будівлю. А в 2007 році зроблено капітальний ремонт будівлі з заміною вікон, підлоги, дверей, а також пофарбована. Станція набула сучасного вигляду.
В 2000 році сільською радою був встановлений біля вокзалу обеліск, де вигравірувано прізвища односельчан, які загинули на різних фронтах в роки Великої Вітчизняної війни. Автором проекту був на той час голова сільської ради – Крижанівський Михайло Пантилійович.
Кожного року 9 травня біля обеліска проводиться мітинг приурочений до Дня Перемоги. Тут збираються багато односельчан, ветерани трудового фронту, щоб віддати дань пам’яті загиблим воїнам.
В грудні 2010 року в наше село провели газ. Хто хотів і мав матеріальну можливість, той підключився і має тепло.
А на території колишньої перевалки відкрито цех по виробництві тротуарної плитки, пам’ятників, блоків та інших виробів з бетону. Там працює близько п’яти чоловік.
Також на території вугільного складу відкрито філію ТОВ «ЕРІДОН» це одна з найбільших в Україні компаній, що займається забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами та засобами захисту рослин, що є дуже актуальним для нашої місцевості, так як сфера агропромислового бізнесу є основним джерелом доходу для нашої місцевості. Там розташовані складські приміщення, є гілка залізничної колії.
Після війни в 1948 році розпочалося будівництво сільського клубу.
З другого боку клубу був прибудований дитячий садок, куди робітники заводу, радгоспу, залізничники та інші водили своїх дітей.
Зараз дитячий садок в Чубівці вважається престижним і навіть з інших сіл батьки водять своїх дітей. Тут гарно, тепло, чисто, затишно. Гарне технічне оснащення, дитячий майданчик, Кваліфіковані вихователі. Директор – Неприцька Лариса Миколаївна. А в Листопаді 2017 року місцевий клуб був переданий дитячому садку під актовий зал. І в 2018 році, в зв’язку з вступом в дію закону про місцеве самоврядування та створення Куяльницької ОТГ, були виділені кошти на капітальний ремонт та реконструкцію дитячого садка. Була перероблена кухня, обкладено плиткою. Повністю реконструйований актовий зал, медичний кабінет, коридор, молодша група.
Плиткою вимощено доріжки та гарний дитячий майданчик.
В 1964 році в будівлі недіючого на той час буряк пункту вікрили початкову школу. Завідуючою Чубівською початковою школою була Сташевська Ганна Полікарпівна, а вчителем Левицький Лука Іванович. Потім початкова школа набула статусу школа – сад. Вчителі: Одайник Галина Володимирівна та Хаврун Тетяна Валентинівна. В 2013 році початкову школу – сад закрили. І дітей возять автобусом в с. Носелівка.
А в приміщення школи був переве дений сільський клуб. Так як починаючи з 2017 року всі села Новоселівської сільської ради та інші входять в склад Куяльницької ОТГ, яку очолює Паламарчук С.М., то більше стали виділяти коштів і був перекритий дах на сільському клубі і бібліотеці, а в приміщенні зроблений гарний капітальний ремонт.
В другій половині школи де була квартира вчителів в 1969 році була організована сільська бібліотека. Зараз бібліотека являється осередком культури на селі.
Особливого розвитку бібліотека зазнала після створення Куяльницької ОТГ. В приміщенні замінено вікна, перекритий дах. На сьогоднішній день бібліотека оснащена новими меблями, придбаними за кошти громади, такими як : комп’ютерні столики, вітрина, письмовий стіл, стільці. Підключений інтернет, придбаний ноутбук, принтер, поповнено новим книжковим фондом та гарними періодичними виданнями як для дорослих так і для дітей. За цих кілька років село зазнало гарних перемін. На сьогоднішній день в селі заасфальтовано дороги до клубу, бібліотеки, дитячого садка, магазину.
Проведено вуличне освітлення, а також зроблений для дітей ігровий майданчик. Облаштовано автобусну зупинку.
І надалі плануються роботи для покращення благоустрою нашого селища.
Населення нашого селища складають 538 чоловік. Етнічний склад різноманітний: українці, росіяни, білоруси, молдовани, цигани та інші.
Нелі Іванівна Яніцька, бібліотекар села Чубівка
| 
