Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Історія села Станіславка

 

Історію виникнення села Станіславки розповіла завідуюча сільською бібліотекою Валентина Христич:

«Вітер історії не стихає, приносячи звістки з давнини. Наше село виникло завдяки серії заходів, які проводив царський уряд Росії в 1907-1911 роках, відомих під назвою «Столипінська аграрна реформа».

В південно-західній частині Подільської губернії в кінці ХІХ та на початку ХХ століття розпочалось будівництво залізничної дороги Слобідка – Бельці та цукрового заводу в місті Рибниця. На новобудові залізничної дороги працювали десятки тисяч позбавлених волі, солдатів –штрафників і вільнонайманих із числа сільських жителів із населених пунктів, які найближче розташовані до залізничної колії. Це села Стара Кульна, Чорна, Гавіноси, Топала.

Валки підврд із Чорнянської волості на станцію Колбасна і назад крізь лісовий масив, який вкривав схили, через місточок, через річку Тростянець завжди відпочивали на лівому березі річечки, особливо в негоду. Тут при дорозі Чорна – Колбасна й виникли перші житлові будівлі, корчма, три невеличкі хатини, землянки, куріні та навіси для коней та волів.

В корчмі люди могли поїсти, випити вина, відпочити, перечекати негоду. Це місце відпочинку та зупинки молдавани із ближніх сіл називали «Дайбаші», що в перекладі з молдавської означало «два баня», тобто дві грошові одиниці. Пізніше цим словом вони називали плату за свою тяжку працю на будівництві залізничної колії, заготівлі лісу і виготовлення шпал із дубу. В них виникло прислів’я: «ну фаче нич дой бань», що в перекладі означає «Не коштує гроша ламаного». Тому перша назва нашого села звучала як «Дойбани», а українці вимовляли "Долбани".

Серед поміщиків, великих землевласників в межиріччі річок Дністер і Південний Буг був рід Юревичів. Вони володіли землями в Ольгопольському та Нестоїтському повітах. Більшість населених пунктів було названо по імені землевласників:

Юревич Яся –с. Ясиново,

Юревич Фелікс –с. Феліксово,

Юревич Станіслав –с. Станіславка.

На початку XX століття на лівому боці балки знаходився ліс «Урочище Мензелівка», де Юревичі проводили полювання на диких звірів та птицю. Потім тут виникла ферма поміщика Станіслава Юревича, і село почали називати Станіславка.

 

 

 

 

 

 Станіславка (історія)

 

Виникненню села Станіславка на відрогах Подільської височини і невеличкої річечки Батіжок, що має протяжність 14 км, і впадає в річку Тростянець, сприяли заходи, які проводив царський уряд Російської імперії по відношенню до новопридбаних земель. В південно-західній частині Подільської губернії, в тому числі в Балтському і Ольгопольському повітах в кінці IX — на початку XX ст.

Це будівництво залізниці на ділянці Слобідка-Бєльци, цукрового заводу в Рибниці, проведення Столипінської земельної реформи в 1907-1911 роках і перенаселення, скупченість людей в північно-західній частині Подільської губернії.

З 1882 року на протязі більше 10 років французькі і польські компанії вели будівництво відгалуження від залізниці Одеса – Київ-Тернопіль від станції Слобідка до ст.Рибниця і далі, через річку Дністер до населеного пункту Бєльци.

На будівництві залізниці працювали десятки тисяч в'язнів, солдат-штрафників і вільнонайманців з числа селян з населених пунктів, розташованих поблизу залізниці, — сіл та хуторів, в тому числі:

● с.КульнаВеке (сучасна назва — Стара Кульна);

● с.Чорна;

● с.Гевеносу (сучасна назва — Гавіноси);

● с.Топали;

● та інші.

Обози селян, що слідували з Чорнянської волості (центр — с.Чорна), в подальшому перейменовану в Воронківську (центр — село Воронків) на станцію Ковбасну і назад крізь лісовий масив, що вкривав відроги Подільської височини через міст на річці Батіжок, завжди відпочивали на лівому березі річки, особливо в непогоду. Ось тут на цьому березі річки поблизу дороги Чорна-Ковбасна виникли перші житлові будови. Корчма і три невеликі хати і землянки, шалаші, навіси для коней і волів.

Серед поміщиків крупних землевласників в міжріччі річок Дністер і Південний Буг, був рід Юревичів. Вони володіли землями в Ольгопольському повіті (с.Строєнці, с.Рашків), Балтському повіті (с.Нестоїта, Ясиново, Феликсівка, Станіславовка). Більшість населених пунктів були названі по імені землевласника:

● Юревич Яся — с.Ясинова;

● Юревич Фелікс — с. Феликсівка;

● Юревич Станіслав — с.Станіславовка.

Фольварок(ферма) «Станіславовка» (Нестоїтськго маєтку, Балтського повіту Подольської губернії Російської імперії” — так позначалася територія сучасної Станіславки в документах кінця 19-го та початку 20 сторіччя.

Станіслав Осипович Юревич – Вітебський губернський ватажок дворянства народився в 1800 році. Виховання одержав у Полоцькій Єзуїтській академії, після закінчення якої в 1820 році вступив до Казанського драгунського полку юнкером.

У 1821 році був призведений у прапорщики.

В 1824 році був переведений в Маріупольський гусарський полк, з перейменуванням в корнети, і в тому ж році був призведений в поручики.

6 серпня 1824 року Юревич С. О. брав участь в зустрічі з О. С. Пушкіним на станції Могильов і в банкеті на квартирі у А. П. Роспопова. Влітку 1825 року відвідав Пушкіна в селі Михайлівському і гостював у нього чотири дні.

В 1828 році Юревич брав участь у турецькій війні і за відзнаки, що здійснив у ряді боїв під фортецею Шумла, був нагороджений орденами: святої Анни І ступеня з написом «За хоробрість», святої Анни ІІІ ступеня з бантом, святого Володимира ІV ступеня з бантом – і призведений у 1829 році в штаб – ротмістри.

В 1830 році Станіслав Осипович повернувся в Росію і в 1831 році взяв участь у придушенні польського заколоту, знаходячись в передовому загоні на кордоні Волинської губернії. В цій кампанії він був поранений і удостоєний відзнакиІV ступеня, що належав Царству Польському.

В 1833 році Юревич вийшов у відставку за домашніми обставинами.

В 1844 році за вибором дворянства, він був затверджений начальником Подільської губернії в звані Ольгопольського повітового ватажка дворянства, а з 1853 року по 1859 рік – Вітебським губернським ватажком дворянства і прослужив на першій посаді одне, а на другій – два триріччя.

За двадцятип’ятирічну старанну службу у цивільному відомстві був нагороджений відзнакою безпорочної служби і орденом святої Анни з імператорською короною.

Був одружений з Венчеславою Феліксівною Барчевською, поміщицею Подільської і Вітебської губернії.

Подружжя мало двох синів і доньку.Помер Станіслав Осипович не раніше 1864 року в своєму маєтку в Колпіно. За віруванням був католиком.

Із списку землевласників Балтського повіту на 1897 р. (Гульдман "Поместноеземлевладение в Подольскойгубернии", Каменец-Подольск 1898 г.)видно, що після смерті Станіслава Осиповича, землі Подільської губернії (с. Нестоїта)перейшли у спадок сину – Юревичу Феліксу Станіславовичу, дворянину Вітебської губернії.

На півдні землі ферми Станіславовка межували з землями поміщиків Чорнянської волості (а з 1905 — Воронківської) волості Балтського повіту. серед них були крупні землевласники Войлові, Мицинські, Войтенко, Гагаріни, на заході — землі Грушецьких, Абамелік, Абамелік-Лазарева, Трубецьких.

Велика кількість переселенців, що прибували на землі Нестоїтської волості Балтського повіту користувалися пільгами і особистою свободою, визначених Указом царського уряду від 1827 року. Цей закон звільняв «обязанных поселян»  від прикріплення їх до маєтків по місцю проживання. Уряд імперії висунув обов'язкові умови поміщикам «пожалованныхугодий». Це заселення земель в найкоротші строки; не виконав, не освоїв землі — поміщик банкрот, складається ліквідаційний акт і частина  земель у поміщика вилучалась і продавалась запрошеним селянам. Виникали поселення, хутори, села, підданих поміщику, але не прикріплених селян.

Особливо зросло число хуторів навколо Ферми Станіславовка в період Столипінської реформи 1907-1911 років: Іллічівка, Ясиново, Кругляк, Косарове, Мале Бурилово, Падрецево. Люди почали будувати спочатку тимчасове житло –курії (землянки), а згодом перші хати – мазанки. Вони були каркасно-стовповими і ставили їх без підмурку. Використовували для цього підручні матеріали: глину, пісок, очерет та лозу. Пізніше хати будували з вальців.

Разом з хатами будувались і криниці. Найдавнішою криницею – копанкою є джерело в селі Комарово. Датується 1907 роком.

 

...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
Архів
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright ЦБС © 2021
Бесплатный хостинг uCoz