Меню сайта
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
...

Тетяна Таланцева

 

Народилася 5 березня 1991 року в селі Сновське Щорського району Чернігівської області.

Закінчила Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця (Київ). Там зустріла свого майбутнього чоловіка, Таланцева Олександра, родом з Котовська (Подільська). З 2014 року проживає в нашому місті. Працює в Подільській ЦРЛ.

Римувати почала, коли ще навіть не вміла писати. Брала участь у багатьох районних і обласних літературних конкурсах в Чернігівській області, займала призові місця. Періодично друкується у Щорській районній газеті «Промінь» і всеукраїнській «Газеті для жінок». З 2016 року є членом літературного об’єднання «Ліра».

Більшість її віршів належать до інтимної лірики, також пише про красу природи, пошук сенсу життя.

 

Бібліографія:

 

Поезія:

 

Настала ера електронних книг,

І все можна знайти у інтернеті,

І з дому не ступивши й за поріг

Побути можна на усій планеті.

Але стоять усупереч всьому

Величні мовчазні бібліотеки,

Бо в світі електронному цьому

Вони для душ людських немов аптеки,

Бо справжня книга та, що у руках,

Яку можна торкнутись і відчути,

Бо тільки в ній живуть на сторінках

Письменники й поети незабуті.

У книги є у кожної душа,

В обкладинку загорнута дбайливо,

Бо в них на сторінках цвіте життя,

Й бібліотеки бережуть це диво.

 

Привид грози

Вибух обрію, свічка небес,

Що то гасне, то знову палає.

Сад сьогодні від вітру замерз

І під вікнами в мене ридає.

І невтішно так плаче дощем

Оця ніч—неумілий фотограф.

Вона знов залишила на щем

На шибках свій розмитий автограф.

Вибух обрію, сяє свіча,

Плаче ніч, скиглить темрява вітром...

Наче привид, блукає гроза

Цим задиханим, стомленим світом.

 

* * *

Скляними очима дивитись у небо,

Шукати причину любити життя,

Триматись за нитку із сенсом «Так треба»,

І тільки по ній якось йти в майбуття.

Писати на стінах, що скріплює стеля,

І квіти на них малювать від нудьги.

Та квіти вмирають—і тільки пустеля

На всіх неосяжних площинах душі.

На щось сподіватись, втрачати надії,

Спітнілими пальцями нищити вірш.

Поранене серце уламками мрії,

І душу викраює зламаний ніж.

Пісками брести у загублені далі

І сенсу шукати, але не знайти,

Та якось, для чогось все ж рухатись далі,

Лишаючи слід, зруйнувавши мости.

Утративши небо і сенс існування,

Нести на руках свою мертву любов.

Без сил, без надій, без думок, без прощання

Вмирати, та жити і вірити знов.

 

Життя і Смерть

Ми тимчасові гості у житті,

У вічності—хвилини випадкові.

Приходимо і йдемо назавжди

За обрії далекі й загадкові.

Отак живемо, прагнемо чогось,

Страждаємо, плекаємо надії,

Радіємо, і віримо у щось,

Шукаємо кохання, щастя, мрію.

А потім—враз невидима межа

Між цим і тим незнаними світами.

І відлітає назавжди людська душа,

Так в чому ж зміст? У чому суть буття?

Із праху в прах? Чи ж варто зовсім жити?

Та ми живемо, й крутиться Земля,

Ідуть батьки, і виростають діти.

Життя і Смерть—найвищі істини буття.

Усім колись цю землю покидати,

Тому прожити треба так життя,

Щоб ні про що в кінці не шкодувати.

 

* * *

Ти став болем у серці моїм

І коханням моїм найбільшим.

Ти завжди мені був чужим,

Ти завжди мені був найріднішим.

Не кричала тобі я—прийди!

Але знай—до нестями любила.

Ти ніколи не був моїм,

Ти ніколи не кликав—мила.

Не могла я про тебе забуть,

І, напевно, уже не забуду.

Ти ніколи не прийдеш, мабуть,

...
ЦОГ

Молодь, для вас!
Вход
Архів
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
Copyright ЦБС © 2020
Бесплатный хостинг uCoz