| Olga | Дата: Четвер, 2016-11-10, 4:15 PM | Повідомлення # 1 |
 Сержант
Група: Пользователи
Повідомлень: 21
Статус: Offline
| 
Олег Почтар
Народився 15 червня 1986 року в селі Качурівка. В 1992 році пішов до першого класу Качурівської середньої школи, після закінчення якої вступив до Одеського Державного педагогічного університету. Одержав вищу освіту. Спеціальність-психологія.
Перші вірші почав писати ще в ранньому дитинстві. Вірші були про рідне село, природу та дитинство. Зараз проживає в місті Одеса.
В кінці 2009 року заснував художньо-літературний гурток. Видав до друку літературні збірки: «Напружуючи серце», «Джерело талантів», «Духовні острови», «Не боли, моя душа», «Дом для мечтателя".
* * *
Хорошо, когда люди умеют стесняться,
Когда скромно и робко глядят тебе вслед,
Хорошо, что умеют они улыбаться,
Могут дать на вопрос долгожданный ответ.
Хорошо, когда чья-то смешная улыбка
Силы даст полюбить и принять целый мир,
И понять, что любая, любая ошибка –
Лишь ступень в неизвестную ширь.
Хорошо, когда кто-то влюбляется крепко
И живет этим чувством, как будто во сне.
Хорошо, что вокруг все порою так зыбко,
А порою – подобно цветущей весне.
Хорошо, когда люди прощают друг друга,
И способны о ком-то поплакать в тиши,
Хорошо, когда можно положиться на друга,
Доверяя все искреннее, от души.
* * *
Пробач мені за все, прошу,
Що так ні в чому й не міняюсь,
Все те, що мав, я ще скажу,
Бо від життя не відрікаюсь.
Пробач мені мою печаль,
Пробач, що не багатослівний,
Що я, мабуть, не ідеал,
А навпаки – тягар постійний.
Пробач, що інколи мовчав,
А треба було б говорити,
Пробач, що погляд пропускав
Твоїх очей, що кличуть жити.
Що часто я не помічав
Твої надії, сподівання,
Не думав навіть, не гадав,
Що тільки ти – моє кохання.
* * *
І кожним покликом душі,
І поглядом, і словом серця
Життя нашіптує мені:
«Радій, то й доля посміхнеться.
І пробачай усе, як є,
І не жалій про те, що було,
Усе, що маєш, то твоє,
А що не маєш – не минуло.
Усе завжди в твоїх руках,
Якщо насмілився – не бійся,
І досить жити лиш у снах,
Розкрийся і мені довірся!»
* * *
И боясь чего-то столько лет,
По судьбе шагаешь насторожено,
Для тебя горит лишь красный свет,
И опять все на потом отложено.
Словно что-то держит изнутри,
Ты стараешься, но все же не осмелишься
Дотянуться до своей зари,
Но ты веришь, веришь и надеешься.
|
| |
| |
