[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Форум » Проба пера » Вірші » Карпенко Анастасія
Карпенко Анастасія
OlgaДата: Среда, 2016-09-21, 12:20 PM | Сообщение # 1
Сержант
Группа: Администраторы
Сообщений: 21
Репутация: 0
Статус: Offline


Анастасія Карпенко
народилася 12 травня 1991 року в місті Одеса. В 1997 році пішла в 1-й клас школи №5 міста Котовськ, де закінчила 8 класів. 9-11 клас закінчувала в селі Нестоїта, Котовського району. Після школи закінчила
ПДПУ ім. К. Д.Ушинського, магістр, за спеціальністю вчитель української мови та літератури.
В 2008 році вийшла заміж, виховує двох доньок Дар'ю і  Марію.  6 років працювала вчителем в Климентівській ЗОШ. З 2015 року працює в Нестоїтській ЗОШ заступником директора з виховної роботи. У свій вільний час пише вірші, муза приходить чомусь,  коли на душі важко.

Сила почуття

Жила Катерина
Дівка чорнобрива,
В сім’ї вона єдина
Гарна та вродлива.
На селі всі парубки
Бігали за нею,
Дарували квіточки
Кохали, як лілею.
Але в серці не було
Місця жодному із них,
Мабуть щось воно чекало,
Що не було в них.
Якось раз до них в село,
Завітав Іванко.
Парубок славетний був,
хоч гуляй до ранку...
Тут водиці він захтів,
І прийшовши до криниці,
На хвилиночку замлів,
Від  краси отій дівиці.
Катерина несла воду,
Тихо пісеньку співала,
Він не бачив таку вроду
Вперше це його спіткало.
Не чекавши часу долі
Іван підбіг, за руку взяв:
- Як зовуть тебе дівчино?
Він сміливо запитав.
Катря очі підвела
І назавжди зрозуміла -
Ось кохання... і вона
Тихо відповіла:
- Катерина мене звуть.
І відвела очі,
Так стояли молоді
До самої ночі.
І стояли, милувались,
А додому вже пора.
Пригорнувшись, цілувались
І на ранок знов чека.
Зранку Катря прибирає,
Настрій добрий має,
І Іванчика  свого
На дорозі виглядає.
А Іванко вже біжить
До коханої дівчини.
Цілий день неначе мить
Вже для них тепер віднині.
Так стрічалися вони
Біля тину, біля ганку,
Кожен день, і кожен час
Там її чекав Іванко.
Але час страшний настав
Для хлопчиська молодого.
Раз вночі коли він спав
Пробудили, і в дорогу…
Забрали на бій страшний,
Нікому не сказавши,
Катерина все чекає
Ні про що не знавши.
Виглядає молодого
Та нема Івана.
Протирає бідна сльози,
А на серці біль та рана.
Та невже він не кохав
Вірити не хтіла.
І вже сил чекать нема,
бліда наче смерть ходила.
А Іванко на війні
Згадує ті очі,
Ті прекрасні, милі, добрі,
Ті щасливі ночі.
Як кохану обіймав,
І до себе пригортав,
Як її губи цілував,
І кохання дарував.
Сповістить дівчині хтів,
Що кохає, що приїде,
Написав все у листі
Що не спить більше віднині.
Та, на жаль, сіра біда,
Лист його перехопила,
Разом з хлопцем - поштарем
Війна їх згубила...
Так чекала Катерина
Свого любого Івана,
І чекала вже на сина,
І боліла серця рана.
Мати Катрю не сварила,
Що ж уже казать?
Просто, тихо говорила:
«за що така благодать?
Що ж тепера скажуть люди?
Дивлячись на тебе?
Що кохалась з ким попало,
Будуть сміяться із мене.
Що донечку свою
Не вірно на шлях направляла,
Що такая  молодая -
Вже дитину нагуляла.
Катря мовчки у вікно,
Днями заглядала,
І тихенько з ніжних щічок
Сльози витирала.
Не могла вона повірить,
Що Іванко її кинув.
Їй завжди вчувалось
Що до неї голос линув,
Милого Іванка,
Якого кохала,
Гарного та ніжного,
Такого, як знала.
Але люди у селі
Спокою не дали.
 
 
OlgaДата: Среда, 2016-09-21, 12:20 PM | Сообщение # 2
Сержант
Группа: Администраторы
Сообщений: 21
Репутация: 0
Статус: Offline
Катерину всі ганьбили,
Жалю вже не мали.
Пішла собі дівчина,
До річки дійшовши,
Народила собі сина
Пояснень не знайшовши.
Стоїть плаче, на руках дитина
Така мила крихітка - добра і єдина.
Думає Катерина, думає, гадає
Як їй жити далі, дівчина не знає.
Хтіла душу загубити
Собі і дитині.
Бо кому вони потрібні
Сьогодні, віднині.
Тільки ногу опустила
До холодної водиці,
Пригадала першу зустріч,
Там, біля криниці.
Покотились гіркі сльози
Вийшла з річки і сказала:
- Дочекаюсь я свого
Милого Івана.
Хай говорять собі люди,
Що їм забагнеться.
Дивиться на сина,
А той раз – і посміхнеться.
Не минуло і години,
Як вертаючись додому,
Побачила біля тину
Івана молодого.
Не повірила собі...
Якби ще хвилина
Віддалися б Богу
Вона і дитина.
Він побачивши Катрусю
На коліна тихо впав.
І піднявши карі очі, ніжно він сказав:
-Ти прости мене Катрусю,
Я нічого сам не знав.
Вже з війни, тобі рідненька
Того листа написав.
А у неї слів немає,
З чого починать?
І за лист вона не знає,
Ій так хочеться кричать....
Від радості отої,
Вірного кохання.
Яке тепер у них буде
З ночі і до рання.
 
Форум » Проба пера » Вірші » Карпенко Анастасія
Страница 1 из 11
Поиск:

Copyright ЦБС © 2017
Бесплатный хостинг uCoz