Olga | Дата: Середа, 2016-09-21, 1:00 PM | Повідомлення # 1 |
Сержант
Група: Пользователи
Повідомлень: 21
Статус: Offline
|
Валерій Яворський народився 3 червня 2000 року в місті Тирасполь (Молдова). Свої дитсадкові роки провів в селі Климентове Подільского (Котовського) району, що на Одещині. З дитячих років цікавився літературою. Незабаром переїхав в місто Григоріополь (Молдова), де навчався в школі-ліцеї №2 державного рівня. Навчаючись в Молдові, посідав перші місця в літературних конкурсах, як районного, так і державного рівня. Згодом знов повернувся в своє рідне село Климентове, де проживає досі, продовжуючи своє захоплення участю в багатьох літературних конкурсах: "Чисті роси", "Степанова весна", «Шевченкові читання. За активну участь в культурному житті краю занесений в книгу "Талановита молодь Одещини". На даний момент Валерій навчається в 11-му класі Нестоїтської ЗОШ. Взимку 2015-2016 року брав участь в обласному конкурсі з відбору талановитої молоді Одещини на стипендію губернатора. Після зустрічі на конкурсі з молодими талановитими людьми Одещини Валерій і сам почав писати вірші.
Наш біль...
Плачуть серця, рвуться струни, Тремтять спочивавших людей труни. Безметежні і спокійні, Невиносять зовсім, цієї "біблійної бійні". Наче тема все та ж, Споконвічна: "Мир & Війна". Але чому ж так серце б'ється, що знову хтось нашої крові ніяк не нап'ється? Та, наче, ні, Навколо "наших" - одні свої! Так думали всі "синьо-жовті" люди, Що не найдеться більше вже в світі Іуди. Але не так сталось, як гадалось, Бо на "рожевих окулярах" суспільства все трималось... Брат на брата пішов, Знаючи, що наламає дров, Надумав іти ва-банк, Змусити підписати капітуляції бланк. Наче не рідний, наче не брат, А імперіалістично жадібний кат. Що пам'ять братерських відносин плюндрує, Лише стіни брехні він навколо будує... А наші Люди, Віра і Перемога, Про них пам'ятати вже більше не змога... Стине кров, і немає вже мата, Як усвідомлю, що не маю більше сусіда-брата. Боляче моєму народу і мені, Так багато вже втрат в цій безглуздій війні... Але я вірю - настане час І повсякчас з світлим майбутнім в серці українці й росіяни жити будуть, хоча ніколи цих втрат не забудуть...
Мелочи людей.
Говорят и рассуждают, А"мелочи" всё упускают Все люди о себе всегда. Не внимая им, о, да: Равнодушие. Придирство. Меланхолия. Блюзнирство. Лицемерее и лживость. На какую это милость?!... Истерия.Фуки. И угрызений совести муки. Наивность,как бы "Простодушие". Не твоё ли это оружие?!... Инстинкт стада. Глупость - отрада. Общественное мнение. Это твоё всё имение?!... Скупость. Эгоизм. Откровенный кретинизм. Зависть. Злость - Твоя в горле "кость"?!... Нервы. Психи. "Тараканы" тихи. Ярость. Месть. Про твою ведь честь?!... Гордыня. Высокомерие. Гнусноть. Недоверие. Слабость. Низость. Души и разума близость ?! Безразличие. Показное приличие. Трусость души. Себя возвышать не спеши... Много ли мелочей таких, Много ли качеств плохих Ты тащишь в себе? - Решать ведь тебе! Можеш сказать,что свят, Но, к чему этой лжи обряд?! Можеш сказать,что "плут", но врать здесь и тут?! Не суть - кто ты... Не суть - где ты... Решать лишь тебе: Хранить ли эти "мелочи" в себе?!...
***** Пока в обойме пули есть. Пока не продал свою честь. Пока холодный разум мой, Встал с сердцем вместе в один строй... Живу, и бед с моралью я незнаю, И вам всего того желаю!
|
|
| |