| Olga | Дата: Середа, 2016-09-07, 4:22 PM | Повідомлення # 1 |
 Сержант
Група: Пользователи
Повідомлень: 21
Статус: Offline
|  Анастасія Паскаль належить донаймолодшого покоління поетів Одещини. Народилась у серпні 1997 року в сільській родині на Котовщині, в селі Гонората. З відзнакою закінчила Білгород-Дністровське педагогічне училище (вчитель початкових класів), навчається на першому курсі філологічного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечнікова. Друкуватись у періодичній пресі почала з тринадцяти років, демонструючи неабиякий самобутній поетичний дар. Яскраві образи, новий погляд юного покоління на світ, духовна сила й енергія поетичної думки.У 2012 році була відзначена річною стипендією Губернатора Одещини. З роками майстерність юної поетеси зростала: різноманітніші образи, глибша філософія буття, вправніша рима... Художній світ її творів цікавий і багатогранний. Тема - різноманітна і своєрідна. У поезії Анастасії переважає інтимна лірика, присвячена першим почуттям, першим переживанням й уболіванням за світ, в якому живе молода людина.В 2015 році в одеській типографії "ПолиПринт" вийшла в світ її перша поетична збірка "Небо",до якої увійшли кращі твори інтимної лірики з надзвичайно потужнім внутрішнім
ліризмом й яскравістю образної палітри. Юна поетеса розмірковує про щасливі й трагічні миті кохання, про своєрідність сприйняття навколишнього світу людиною, наділеною поетичним даром.Знайомство з творчістю Анастасії Паскаль принесе читачам немало прекрасних хвилин, наповнюючи серця нестримною енергією юного таланту, непереможним ліризмом та життєдайним оптимізмом.
* * *
Стою серед осені й плачу,
І липнуть дощі до вікна...
А я відчуваю нестачу
Отого людського тепла...
Отого осіннього сонця
Від слова палкого "любов"...
А серце, немов в ополонці,
Тремтить й задихається знов...
Повітря й любові нестача...
Молю, апарат увімкніть...!!!
Щоб знову крізь осінь побачитьТебе...
Й захотілось жить...
27.10.2013 р.
* * *
Спи, моя радосте!..
Сном заболять дощі,
Пахощі трав втоплять в собі тумани...
Зорі дозрілі тріщать у сухій траві,
Десь за вікном відбиваючись полум'яно...
Спи, моє щастя...!
Гладжу твоє чоло,
Вітер сміється, до вуст прикладає пальці.
Ніч над нами розпустить своє крило,
Місяць сплітає із зір золоті кружальця...
Спи, моя муко...!
Дощ за вікном шумить.
Ні! Я не дам його плачем Тебе збудити,
Тільки вустами до вуст я Твоїх прилину...
Спи, Світе мій! Світе мій єдиний!
21.07.2013 р.
* * *
Горіть... Хоч слабко, мов сірник,
Але такі не тліть - горіти!!!
Не вміть пускатись плином рік,
Щоб ненавидіти й любити...
Горіть, щоб бачити в житті
Маленьке сяєво безсмертя.
Щоб віддавати і любить,
Змоловши серце аж до дерті...
Щоб після смерті перейти
В тумани сонної планети...
Щоби не падати, а йти,
Щоби уміть із честю вмерти...
14.04.2014 р.
* * *
Я несу в долонях тепле слово,
Як сонце - світле, тверде - як граніт...
Стрічай мене, Авроро пурпурова...
Благослови родитися на світ.
Бо ці слова ще немічні, як діти...
І їм рости, та треба трохи сил...
А як судилось в попіл прогоріти -
Ми вирок цей розділимо навпіл...
|
| |
| |
